— Що трапилося? Ви себе погано почуваєте? Замість відповіді Аня розплакалася. Між схлипуваннями вона розповіла, що її вигнав хлопець, із яким вона жила, переоформивши її квартиру на себе.

Оксана втомлено відкинулася на спинку крісла. Голова розколювалася, а спина нила так, що вона вже не могла зрозуміти, що саме дошкуляє більше. До дверей кабінету обережно постукали.

— Оксано Василівно, можна увійти?

Жінка підняла погляд і здивовано підняла брови.

— Аня? Чому ти ще тут?

Дівчина ніяково посміхнулася:

— Не можу ж я вас тут саму залишити. А раптом вам кави захочеться?

Оксана посміхнулася у відповідь:

— Звісно, це приємно. Але ти дарма затрималася. Йшла б додому, відпочивала.

Аня зітхнула:

— Вдома мене ніхто не чекає. На роботі краще.

Цю дівчину Оксана зустріла зовсім випадково за обставин, які могли б змусити будь-яку раціональну людину пройти повз. Того вечора її машина зламалася на околиці міста. Телефон розрядився, навколо гуляла заметіль, а до найближчої заправки чи магазину треба було добиратися пішки. Оксана вийшла з машини, щоб спробувати зловити таксі, і раптом побачила фігуру, що повільно бреде обочиною.

Аня йшла, наче на автопілоті, не помічаючи нічого навколо. Оксана не змогла пройти повз. Вона спочатку окликнула дівчину, але та не відреагувала. Тоді Оксана наздогнала її, взяла за руку і буквально затягнула в машину. У салоні було тепліше.

— Що трапилося? Ви себе погано почуваєте?

Замість відповіді Аня розплакалася. Між схлипуваннями вона розповіла, що її вигнав хлопець, із яким вона жила, переоформивши її квартиру на себе. Опинившись на вулиці без грошей і без сил, вона просто йшла, не знаючи, куди.

— Як так можна бути настільки довірливою? — зітхнула Оксана, хоча вже розуміла, що не зможе залишити дівчину без допомоги. Раптом машина завелася, і Оксана повезла Аню до себе додому. Там їх зустрів батько, Василь Андрійович, який, побачивши замерзлу гостю, одразу ж накрив на стіл.

Так Аня залишилася в Оксани. Незабаром їй вдалося допомогти дівчині повернути квартиру, через суд домогтися компенсації, а потім Оксана запропонувала їй роботу секретарки. Аня швидко освоїлася і стала не лише незамінною працівницею, а й справжньою підтримкою для Оксани.

За кілька місяців, напередодні Нового року, Оксана попросила Аню допомогти знайти доглядальницю для батька. Серед обраних кандидаток Оксана звернула увагу на жінку, яка нервово теребила саморобний браслет, і згадала, де бачила його раніше — на старій фотографії, яку берегла Аня.

Коли Аня повернулася додому, вона впізнала у Дарині свою старшу сестру, про яку мріяла, але боялася шукати. Сльози, спогади та радість від несподіваної зустрічі наповнили дім теплом. Василь Андрійович, побачивши щасливих дівчат, сам ніби помолодів, із запалом взявшись допомагати накривати на стіл.

Оксана, спостерігаючи за ними, вперше за довгий час відчула справжню радість. Усе нарешті ставало на свої місця. Життя повертало усмішки тим, хто цього заслуговував.