Connect with us

З життя

На зустріч однокласників не прийшла новенька, і це мало кого засмутило, але посеред вечора двері раптом відчинилися.

Published

on

Минуло 10 років відтоді, як ми закінчили нашу школу, тож наш клас вирішив зібратися, щоб відзначити цю подію. Не було лише новенької Оксани, але ніхто цьому не надав великої ваги, оскільки з нею ніхто особливо не дружив. Навпаки, багато хто насміхався з неї. Ми якраз говорили про минуле, як раптом двері відчинилися, і зайшла та сама «дивакувата і непоказна новенька»…

Спочатку я й не зрозумів, що це вона, як і більшість наших однокласників. Перед нами була зовсім інша людина — впевнена в собі, красива, енергійна і завжди усміхнена дівчина. Вона одразу привернула увагу всіх хлопців у залі (дехто, поки їхні дружини не бачили, навіть намагався потай записати її номер телефону). За кілька годин до компанії приєднався ще й її чоловік.

Оксана перейшла в нашу школу у шостому класі, й хоча навчалася з нами три роки, для всіх так і залишилась «новенькою». Причиною її переходу до нас була складна ситуація в попередній школі, де її постійно цькували. Як розповідала наша класна керівничка, останньою краплею стало жорстоке побиття, після якого їй довелося шукати інший навчальний заклад. Класна просила нас бути до неї добрими і прийняти її в колектив.

Проте ніхто не захотів особливо перейматись і «няньчитися» з нею. Дівчата з нею іноді розмовляли, але дружити уникали. Хлопці ж вирішили, що знущання з неї — це щось ніби забавка. Вона була дуже замкнутою, не вміла себе захистити, тож вони вважали це легкою мішенню.

На жарти й принизливі вигадки вона, як правило, відповідала мовчанням. Здавалося, ніби у минулій школі вона пережила щось настільки жахливе, що наші «жарти» її майже не зачіпали. Дівчата, які спочатку намагалися підтримати її, поступово відійшли осторонь, боячись, що й самі стануть об’єктами насмішок.

Так минуло три роки, протягом яких вона терпіла постійне приниження з приводу своєї зовнішності. Після завершення дев’ятого класу Оксана вступила до технікуму в іншому місті, і з того часу ми її більше не бачили.

Коли ми збиралися на нашу зустріч випускників, спочатку ніхто навіть не згадав про її відсутність. Лише випадкова репліка однієї з однокласниць, яка незграбно пожартувала: «А де наша довгонога Оксана?» — змусила нас шукати її серед присутніх.

— Точно, напевно, досі свої комплекси перемогти не може! — засміявся хтось.

— Або, може, нарешті дерматолога знайшла, щоб свої прищі почистити! — кинув інший.

Та нашу увагу знову швидко зайняли розмови й жарти, аж поки до зали не увійшла вона — та сама «закомплексована новенька». Її впевнена постава і яскрава посмішка одразу привернули мою увагу. Лише після цього я помітив, як вона змінилася: спортивна фігура, красиве доглянуте волосся і ідеальна шкіра.

Дівчата поглядали на неї із заздрістю, адже на її фоні виглядали значно старшими. Хлопці ж, навпаки, навіть не приховували свого захоплення, накидаючись на неї з компліментами і намаганнями привернути увагу. Але Оксана лише мило сміялася у відповідь.

Минуло кілька годин, і до нас приєднався її чоловік. Він був високий, привабливий і справляв враження успішної людини. Він трохи поспілкувався з нами, пожартував, і невдовзі вони разом поїхали.

Коли вони пішли, весь вечір ми говорили лише про неї. Ніхто не міг повірити, як ми були сліпі в дитинстві, не помічаючи її доброти, щирості і справжньої краси.

Оксана всім нам показала, наскільки ми були нетямущими, і дала нам відчути щось, що важко забути. Вона своєю появою «втерла носа» всій нашій юнацькій недалекості.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 5 =

Також цікаво:

З життя33 хвилини ago

Запросивши колишню невістку жити зі мною, я здобула онука та доньку, а сина втратила

Я запропонувала колишній невістці переїхати до мене — тепер у мене лише онук та донька. Сина більше немає. Я виростила...

З життя38 хвилин ago

«Я приютила маму, но вскоре вернула её — меня теперь называют чудовищем»

Я забрала мать из деревни, но через месяц вернула обратно — и теперь все считают меня чудовищем. Когда я решила...

З життя43 хвилини ago

Нові замки – новий спокій: як насолоджуватися власним життям без небажаних візитів

**Щоденник.** Мужа й офіційно одружені вже рік. І весь цей час його матір ніяк не може прийняти, що син обрав...

З життя53 хвилини ago

Прощання з вовчицею: Як лісник отримав несподівану подяку

Ось як це звучало б по-нашому, у лісовій глушині Карпат. Зимою, коли сніг укрив село, що ховається серед смерек на...

З життя53 хвилини ago

Мрії про дитину: чому знову відповідатиму я?

Сьогодні записав у щоденник: «Мрії невістки про дитину: а хто платитиме — знову я?» Інколи мені здається, що живу не...

З життя58 хвилин ago

Я злюсь на себе за помилки у вихованні дітей

Знаєш, іноді найбільший біль не ззовні, а глибоко всередині. Він точить серце, крапля по краплі, і нікуди від нього не...

З життя2 години ago

«Я вернулась домой и застала сестру в слезах… Однако её тайна была куда страшнее, чем я могла вообразить»

Это был самый заурядный вторник. Я вернулась с работы пораньше — мечтала лишь о тишине, кружке крепкого чая и паре...

З життя2 години ago

Замки змінено: як ми повернули контроль над своєю квартирою

Ми довелося змінити замки, щоб свекруха припинила керувати в нашій хаті. З чоловіком ми офіційно одружені вже рік. І весь...