Слабкість забрала у дівчини сили, але вона все одно поступилася місцем старенькій в автобусі.

Леся встала з місця в автобусі, щоб поступитися місцем літній жінці. Хоча й самій було не зовсім добре.
“Ох, може і мені скоро місце поступляться?” — промайнуло в голові.
Тільки не це!
Тільки б усе минуло добре, тільки б оминула біда.
Леся вже клялася, що надягне пояс цнотливості, зшиє, зав’яже, обходитиме чоловіків стороною, аби не накликати…
Тільки не це!
Цього року Новий рік святкували у веселій компанії. Готувалися довго. Забронювали кафе з каміном і просторим залом, замовили програму.
Закусок небагато: усе ж таки студенти, звідки розкіш?
Головне, що вони будуть разом: вона і Дмитро! І всі нарешті переконаються, що вони — справжня пара. Без сумнівів!
До святкування Нового року їхнє з Дмитром майбутнє уявлялося райськими картинами з реклами засобів очищення та їжі. Саме так представлялася та сама ідилія, щастя в білосніжно-рожевих відтінках.
Але зараз ці відтінки покрилися сіркою в’язкою масою новин, що обрушилися на Лесю: у Дмитра є дівчина, і вона чекає на дитину. І чекає вже пристойно довго, от-от…
Саме там, у кафе, їй, по великому секрету, цю новину розповіла однокурсниця, саме там Леся виясняла стосунки з Дмитром, а він клявся, що це помилка, бурмотів щось про випадковість і “сама винна”.
Саме там Леся з горя перепила, і додому її довів однокурсник Микола, давно і безнадійно закоханий у неї.
Микола завжди дивився на неї: на лекціях, на зборах, на вулиці й під час мандрівок. Навіть коли він бігав по футбольному полю в смішних трусах, встигав дивитися на неї. Микола був добрим футболістом, грав за університет, а вони всією групою ходили вболівати.
І хоч це й тішило Лесю, але було байдуже.
Вона відразу закохалася у високого і дуже цікавого старшокурсника Дмитра. Він був мрією, він був схожий на принца з диснеївських мультфільмів.
Леся дуже любила свою бабусю. Вони часто розмовляли про найінтимніше.
— Бабусю, а як зрозуміти: любиш чи ні, як визначити — це той, з ким проживеш усе життя, як ви з дідусем?
— А ти уяви його в мріях. Уяви його в родині. Ось яким він має бути? Такого і вибирай.
Дмитро був таким.
Нещодавно, нарешті, і він звернув на неї увагу, закрутилися стосунки, новий рік… і тут таке, така безглузда сенсація…
Здавалося, більших бід і не буває. Хотілося помсти. А для помсти під рукою був Микола.
Ніч, коли він довів її до себе додому, Леся погано пам’ятала.
Здається, вона вела себе жахливо.
Його батьки поїхали святкувати кудись.
Вранці Леся прийняла душ і, загорнувшись у халат господині дому, прийшла на кухню. Микола напоїв її кавою, і вона довго зливала йому душу. Потім вони вирішили випити шампанського, і раптом стало так добре…
От якби тоді подумати головою! Якби подумати…
Але тоді Леся думала чимось іншим. Розслаблення завжди було причиною її бід.
Вона сама потягла Миколу в спальню.
— Адже потім пожалкуєш, — попереджав він.
— Не пошкодую!
Пізніше вони обоє вже ні про що не думали. Та й не було у Миколи вдома нічого такого, що завадило б тепер не пошкодувати й взагалі забути про те, що сталося. Не думав, не гадав, що сьогодні в нього станеться таке. Про Лесю він тільки мріяв і не сміяв сподіватися, не підготувався.
І от тепер Леся їхала в аптеку. Треба було купити тест на вагітність.
Вчора вранці її вирвало. І Олена, сусідка по кімнаті, раптом припустила…
Леся так злякалася, що її вирвало знову. Невже?
Чи може, дарма доїдала салати?
Вона намагалася порахувати дні, але зовсім заплуталася.
Ну, і нехай би від улюбленого Дмитра, хоч і козел, але там хоча б почуття. Та ні — від Миколи, від єдиної випадкової зв’язки.
Виходить, вона, як та, що вагітна від Дмитра. Що за нісенітниця така! Навкруги вагітні!
І невже зараз, окрім салатів, у неї в животі ще й дитина — маленький хлопчик… чи дівчинка. І вже живий… Чи жива…
Вона пролежала, прокраялася весь вчорашній день, а сьогодні, провівши Оленку до бабусі, поїхала в аптеку.
— Вам який: дешевший чи дорожчий? — досвідчена аптекарка, ще не дочекавшись відповіді, взяла в руки дешевший.
— А скільки коштує дорожчий? Ой, ні, давайте дешевший…
— Один, два?
— Один…
Фінанси співали романси. Краще б вона поїхала додому до мами на Новий рік!
Ех, повернути б час назад.
Другий курс! Яка дитина? Це значить: прощавай, навчання, прощавай, нормальна родина, і молодість, теж прощавай. Життя — воно смугами. То одна смуга, а то й дві…
“Не думала, що потраплю до числа вагітних кумась, які повертаються до мами з животом:
— Здрастуйте, мамо! Скажи, а у нас в роді вагітні були?”
Лесю кожного першого квітня повідомляла мамі, що вагітна. Мама вже навіть звикла, відразу дивилася на календар. Ось вже дійсно не жартівливим днем буде у мами наступне — першого квітня.
Ой, матінко!
Леся поверталася назад і згадувала, як бабуся їй казала:
— Дивися там, Лесю, не поспішай! Дивись себе. А то повернешся вагітною, як Лізка наша Валькова.
У бабусі був великий життєвий досвід, вона вміла направити на шлях істинний.
У гуртожиток вона летіла стрімголов. От зараз усе з’ясується, зараз вирішиться вся її подальша доля.
Процес проявлення смуг був неймовірно довгим. І Оленка втекла до бабки! Могла б підтримати подругу в трудну хвилину!
На упаковці написано: дивитися через 3-5 хвилин. Леся поклала смужку на підвіконня в туалеті й відвернулася.
Дивні люди! То три чи п’ять? Лесю колотило, три хвилини тягнулися, як три години, а потім, на всяк випадок, ще трохи й ще…
І от вона повернулася:
— Ооооо! — тільки й змогла видавити Леся.
На паличці явно проступала друга смуга. Вона була не така яскрава, як перша, але була…
Не може бути! Цього не може бути!
Може помилка?
Дві! Смуги були дві. У голові носилися сумбурні думки.
“Яка дитина? А я ж пила шампанське! Йому ж шкідливо! А раптом він уже хворий? Ні!”
Леся подивилася на свій живіт і поклала на нього долоні, наче хотіла захистити того, хто там уже жив, від неприємностей.
У її планах була поїздка додому, до мами, але тепер… Тепер вона вже не знала, що робити. Напевно, треба в лікарню, щоб точно вже сказали. Чи подзвонити Оленці.
Але Леся знала, що нормальних порад від тієї не отримаєш, а тільки вислухаєш “охи і ахи”. Та ще й бабусі своїй розповість.
А от кому захотілося подзвонити відразу, так це Миколі. Домовилися зустрітися біля гуртожитку.
Морозне повітря знову підбадьорило.
— Ну, ти як? — ніжно цікавився Микола.
— Помираю потрошку…
Леся розповіла.
Микола! А що Микола? Микола відреагував, як і очікувалося, — він зрадів. Він підхопив її, підняв, а потім злякався, що зашкодить тому, хто вже всередині, і швидко відпустив.
Він запропонував кафе, але Леся відмовилася. Її трясло, боліла голова, від виду їжі вернуло. Невже, буде так всю вагітність?
Микола відразу запропонував одружитися якнайшвидше, він навіть не розглядав ніякі інші варіанти. Але боявся. Боявся, що Леся не захоче за нього заміж.
Микола був славний. Стало значно легше усвідомлювати, що вона в цій ситуації не одна. Набагато спокійніше.
Леся раптом згадала розмову з бабусею про те, яким має бути обранець.
А й справді: душа у нього має бути, як у Миколи. Ось батьком він буде превосходним — дбайливим і люблячим. Та й чоловіком. Вміє любити.
Любов, звісно, у Лесі до Миколи не прийшла, але якась ніжність з’явилася. Тепер він не дратував, він був — справжній друг.
Справжній друг тепер піклувався про неї у всьому. Вона розхворілася, до мами не поїхала, і Микола носив їй продукти та ліки. Вони лазили разом по інтернету, вишукуючи, що вагітним можна, а що ні. Здавалося, що Миколі це було навіть важливіше, ніж Лесі.
— Я дівчинку хочу, щоб як ти, смілива була й красива. А ти?
— А я хлопчика, щоб надійний був, як ти.
Повернулася Оленка і заявила:
— Ой, Лесю, дивлюся я на вас і заздрю. Ось ідеальні стосунки. Пощастило тобі з Миколою!
Тим часом історія з Дмитром розвивалася теж. У нього народилася дочка, вірніше, народилася у його дівчини, а він пішов в відмову. Не признав, на себе не записав.
Зустрілися вони й з Лесею, Дмитро попросив. Спочатку Дмитро нитів, що не впевнений у батьківстві, потім, що просив зробити аборт, потім почав зізнаватися в любові до Лесі.
А Леся зрозуміла — усе пройшло. У неї немає ніяких почуттів до Дмитра.
Її справжній принц сьогодні взяв і записав її на прийом у жіночу консультацію.
Ех, Микола! Такий дбайливий!
Але в консультацію вона не пішла… Вірніше, пішла туди пізніше.
Прийшло те, чого взагалі не буває у вагітних жінок. Вона купила тест дорожчий, і він виявився негативним: вагітності немає, — чітко сказав він.
Микола був у курсі всього, що відбувається, приховувати від нього нічого взагалі не хотілося.
Потім Леся обстежилася: ніякої вагітності не було, можливо легкий запальний процес, ну й, імовірно, післяноворічні салати…
А ще бракований дешевий тест! Пропади ця бідність!
Хоча, може і не варто так уже лаяти ці дві смуги. Якби не вони…
Треба було бачити Миколу…
Вони сиділи в парку подалі один від одного, він низько опустив голову.
— Що, Лесю, тепер усе, так?
— Чому це? Лікар сказала — я здорова, завагітніти цілком можу.
— Та я про нас, про нас з тобою.
— Та й я про нас. Знаєш, вагітність — це той вірус, який носять чоловіки, а хворіють жінки. Одна не впораюся.
Микола підбадьорився.
— Ти серйозно? Ми не розстаємось?
— Ех, Миколо! Ти так і не зрозумів? Та хіба я через вагітність пішла б заміж? Ні за що! Я тільки з любові. А ти? Ти ще хочеш на мені, на дурці, одружитися?
— Ну… , — він розігнувся, подивився на Лесю і сказав, — Я подумаю…
Леся глянула на нього, побачила веселі іскорки в його очах і кинулася обіймати.
Як же він гарний — її принц!