Маленька дівчинка тихо спостерігає, як батько вводить у кімнату зморщену літню жінку.

Маленька Вероніка, щоб її ніхто не помітив, тихенько спостерігала, як батько заводить у її маленьку кімнатку літню жінку. Жінка була низького зросту і вся у зморшках.
— Так, мамо, тут не так просторо, як у тебе вдома, але всі умови значно кращі: опалення центральне, вода є постійно — не треба нікуди її носити, вбиральня тепла. А коли ми продамо твій дім і купимо трохи більшу квартиру, то і в тебе буде багато місця — виділимо тобі окрему кімнату.
— Ой, а чому ж ліжко таке маленьке? — вона сказала тихим, але дуже добрим голосом. — Я навіть зі своїм зростом на нього не влізу…
— А! Це Вери, твоєї онучки. Не хвилюйся, ми з хлопцями принесемо тобі інше ліжко, більше!
— Але ж місця тоді зовсім не залишиться!
— А ти що, бігати-плигати тут хочеш? Чаю не дитина! — добродушно засміявся батько. — Нічого, якось помістишся!
— А Вера ця…
— Так! — голос батька раптово став жорстким. — Дочка Ольги.
— І твоя, — м’яко виправила старенька, анітрохи не злякавшись суворого голосу сина, і додала, — царству небесного Олечці.
Вероніка інтуїтивно перехрестилася.
Мама була дуже красива і дуже добра. Вона сильно любила свою донечку Веру, яку назвала на честь улюбленої героїні з одного з романів, які захоплювали її. Вера пам’ятала, як мама раділа, коли приходив батько Вери, Дмитро. Тато завжди був добрий і веселий. Дарував їй іграшки і саджав на коліна. Але одного дня все це обірвалося. Мама не прокинулася. Вера не розуміла, що сталося. Чому всі плачуть і шкодують її. Чому тато став похмурим і не звертає на неї уваги. Страшне слово «померла», яке промовляв майже кожен, хто заходив до них, переслідувало Веру, хоч вона і не розуміла його значення.
Потім вони довго їхали машиною батька. Він мовчав і не відповідав на її питання. Нарешті, не витримав, зупинився.
— Більше немає мами, Вер! І не буде! Житимеш зі мною і моєю родиною! У тебе є ще два брати.
Вера трохи заспокоїлася. Але коли вони увійшли в квартиру батька, їх зустрів пронизливий крик якоїсь розпатланої жінки:
— Навіщо мені твій нагуляний? Привів — сам займайся! Не вішай на мене свого вибачте-нагуляного!
Вера стояла, притулившись до стіни. На крики вийшли два хлопчика, близнюки, років дванадцяти. Вони дивилися на дівчинку недобро.
— Ей, ти хто? — запитав один з них. — Що за опудало?
А другий просто підійшов і відібрав її сумку. Розстебнувши, він висипав вміст на підлогу.
— Так! Що тут у нас? Фу! Ганчір’я яке! Ти його на смітнику позбирала? — він почав топтати речі дівчинки ногами.
Вера закричала. На крик прибігли батько з орюючою жінкою.
— Ось будь ласка! — знову заверещала жінка. — Ледве увійшла в дім, відразу скандал вчинила. Чого ти кричиш, ненароком?
Вера перевела злякані, зі сльозами оченята на батька. Той, оцінивши ситуацію, холодно кинув:
— Марш у кімнату! А ти, — звернувся до Вери, — йди зі мною!
Дівчинка слухняно пішла за батьком. У спину їм неслося злісне шипіння жінки.
— Вера! — вони зайшли в маленьку кімнатку з невеличким віконцем, яка, мабуть, раніше слугувала комірчиною. — Так сталося, що твоя мама померла. Ти житимеш зі мною і моєю родиною. Ця жінка — моя дружина. Її звуть Людмила. А хлопчики — сини, Роман та Михайло. Постарайся знайти з ними спільну мову.

Батько залишив її, але не надовго. Незабаром він приніс маленьке стареньке ліжечко і таку ж тумбочку.
— Оселись!

Життя Вери кардинально змінилося. Як вона не старалася, сім’я батька так її і не прийняла. Тітка Люда при вигляді дівчинки починала сердитися і кричати, що посадили їй на шию нагуляну дитину. Хлопці старались якнайболючіше щипнути або вдарити дівчинку. Згодом Вера зрозуміла, що їй краще не виходити зі свого кута, коли вдома хтось є. Всі дні вона сиділа у своїй кімнатці та гралася зі старою лялькою — єдине, що залишилося у неї з минулого життя. Іноді хлопці заходили до неї і починали знущатися, але після того як їх помітив батько і дав хорошого ременя, хлопці більше не підходили до її дверей. Зате на повну відривалися, коли вона змушена була виходити з свого укриття: в туалет, вмитися чи поїсти. Годували її також не разом з усіма і не тим, що інших. Вера відчувала запах налисників, що готувалися на сніданок, але сама отримувала вівсянку на воді і пустий суп. Лише іноді батько нишком давав їй кілька цукерок.

Вера мріяла швидше піти в школу, щоб хоч з кимось поспілкуватися і знайти друзів. Але до школи було ще дуже довго.

І ось ця бабуся — її нова сусідка. Вера забилася в кут свого ліжечка і потихеньку спостерігала, як влаштовується старенька. Як батько з хлопцями втискує у її комірчину старенький диван і невелика шафка. Після всіх установок, у кімнатці зовсім не залишилося місця для яких-небудь рухів.
— Ну, давай знайомитися, — промовила старенька, усівшись на диван, — я, тітка Наталка, мама твого батька, отже бабуся. Можеш так і називати.
— Вера. Віталіна, — тихо промовила дівчина.
Вона не хотіла спілкуватися з цією бабулькою. Не вірила, що та може бути до неї доброю.
Як би там не було, але вони подружилися. Поєднало їх те, що їх обох сімейство батька ненавиділо. Правда, в очі тітці Наталі претензії ніхто не висловлював, але Вера чула, як тітка Люда шипіла, що батько підкинув на її голову ще й безумну старуху. А хлопці намагалися якось нашкодити бабусі. То окуляри у неї вкрадуть і розіб’ють, то чай прольють, то у тапки кнопок насиплють. Правда, їла старенька разом з усіма, на кухні. І це її дуже здивовувало.
— Петро, а чому ж Вероніку не садите за стіл? — спитала вона, коли помітила, що дівчинка їсть у себе в кімнаті.
— Та місця немає! — відповіла за сина дружина.
— Та як же немає? Ось, я можу підсунутися, хлопці.
— Ще чого! — скривився бойкий Роман. — Не вистачало ще всіх підкидувати за стіл саджати!
— Та що ж ти таке говориш? — ахнула бабуся Наталка. — Адже вона ж сестринка твоя рідна!
— Петьо! — заволала Люда. — Будь ласка, поговори зі своєю матір’ю! Це не її справа, як ми виховуємо дівчинку!
— Маму… — почав Петро, але вона його перебила.
— Я дивлюсь, Вероніка у вас тут як звірятко живе. Ви її і годуєте відповідно. А в чому винуватий дитина? У тому, що ти від жінки загуляв? Хоча я тепер розумію, чому!
— Петро! — завищала Люда. Чоловік знову спробував щось сказати матері, але вона підняла руку:
— Я зрозуміла! Не хочу більше з вами сидіти за одним столом!
Наталка піднялася і попрямувала геть з кухні. Оглянувшись, додала:
— Безсовісні!

Вночі Вера тихенько, щоб нікого не розбудити, кралася в туалет. Вона знала, що якщо її хтось почує — несдобрувати! Батько спить міцно і не чує, як її потихеньку будуть бити. Раптово вона почула пристрасний шепіт Люди.
— Петьо! Коли ти продаси дім? Моєму сил немає! Мало того, що свого нагуляній притащив, так ще й свою безумну матір на мене навісив! А про дітей ти подумав? Про своїх, законних дітей? Як їм жити в такій атмосфері?
— Я що, винен, що до нотаріуса запис? — почула дівчинка відповідь батька. — Зараз оформимо довіреність і все, можна продавати!
— І відправ, будь ласка, свою маму куди-небудь!
— Куди? Я обіцяв, що вона буде жити з нами!
— Тільки через мій труп! Ти ж всі дні на роботі! А я змушена терпіти все це! Відправ її в будинок для літніх!
— Ну добре! Вирішимо це питання!
— І з дівчинкою потрібно щось вирішувати! Не місце їй з нами! Хоч і дочка вона тобі, а, мабуть, в матір пішла: якась дика. Може у неї психічна хвороба! Звідки ти знаєш? Ти ж не постійно був з ними!
— Гаразд! — було чути по голосу, що батько засинає.
Забувши про туалет, Вера кинулася назад до своєї комірчини.

— Ба! Ба! Бабо Наталка! — голосно зашептала вона, розбудивши стареньку. Та злякано відкрила очі і сіла.
— Що сталося? Раз ти мене вперше назвала бабусею, значить щось серйозне!
— Вони хочуть тебе в дім для літніх! Твій дім продадуть, гроші заберуть, а тебе в… туди, взагалі, — заплутуючись у словах, зашепотіла дівчинка.
— От як! А ти звідки дізналася? — поцікавилася старенька, строго глянувши на неї.
Вера злякалася, що зараз отримає за те, що підслухувала, і заплакала. Наталка теж злякалася.
— Ну гаразд, гаразд, чого ти? Адже я так! Не бійся! Підслухала? — дівчинка кивнула. — Ну і молодець! Дякую, буду знати! А зараз лягай, поспи.

Зранку Вера прокинулася від криків. Кричала Люда, називаючи всіх поганими словами і лаявши, на чому світ стоїть, натомість Наталка, спокійно складаючи в тканинну торбу свій одяг, відповідала:
— Вам від мене тільки гроші були потрібні. А мене хотіли викинути за непотрібністю. Не бути цьому!

Побачивши, що Віталіна прокинулася, Наталка задумливо подивилася на дівчинку і раптом наказала:
— А ну, збирайся, Вера! Поїдеш зі мною!

Дівчинка не зволікала, швидко почала збирати свої нехитрі пожитки. У квартиру увірвався викликаний з роботи Петро.
— Мамо! Що відбувається? Куди ти зібралась? — побачивши повністю одягнену дочку, він закричав на неї: — А ти куди збираєшся?
— Вона поїде зі мною! — твердо промовила Наталка. — В село! Я не дозволю знущатися з дитини! А будеш опиратися, подзвоню Андрію і все йому розповім!

Андрій був молодшим братом Петра і вдобавок до всього хорошим юристом. Петро його побоювався. Він замовк і сів на стілець.
Наталка, взявши за руку дівчинку, покрокувала до дверей. Оглянувшись, укоризненно похитала головою:
— Безсовісні!

***

Віталіна вийшла на ґанок, щоб покликати втікачку-кішку Мурку. От уже півроку вона жила з бабусею Наталкою і в усьому намагалась їй допомагати. Бабуся була дуже добра і смачно пекла млинці.
— Мурка! Мурка! Ну куди ти знову втекла? У тебе скоро котенятка з’являться, а ти все гуляєш!

До будинку під’їхала велика красива машина. З неї вийшов молодий чоловік із красивою жінкою. Вони подивилися на Веру, що уважно їх оглядала, і весело запитали:
— Ей, принцесо! Не знаєш, господарі вдома?
— Ну, я господиня! — відважно повідомила дівчинка. — Що потрібно?
— А бабуся Наталка випадково не з тобою живе, господиня? — чоловік підійшов і дістав з торби, яку тримав у руці, шоколадку. Простягнув її Вероніці.
— З нею, з нею! — почувся радісний голос бабусі. — Андрій, Аленко, як я рада! Заходьте!
— Пішли, господиня? — чоловік, якого бабуся назвала Андрієм, весело підморгнув Вероніці.

Через декілька хвилин всі пили чай із красивим і смачним тортом, привезеним гостями, і весело перемовлялись. Андрій виявився молодшим сином бабусі Наталки, а Аленка — його дружиною.

Увечері Вера пішла показувати Аліні село, а Андрій сів на ганок поряд з матір’ю.
— Хто це? — кивнув він слідом Вірі. Наталка все йому розповіла. Чоловік похитав головою. — Ніколи мені не подобалася та Люда. Зла, жадібна і хлопців такими ж виховала!
— Ну а ваш Ігнатій як? — спохопилася старенька.
— Добре. От, відправили в табір, а самі вирішили до тебе на тиждень. Ти не проти?
— Та що ж ти таке говориш, сину?

Весь тиждень Вера була на вершині блаженства. Її тітка і дядько не відходили від неї ні на крок. Вони разом ходили в ліс, на річку, у сільський магазин, де Вероніці купували всі смаколики, які вона бачила. Але наставав день розставання. Вероніці було дуже сумно прощатися з новими родичами.

— Ви ж ще приїдете? — запитувала вона почергово то Андрія, то Аліну.
— Обов’язково, принцесо! — усміхався чоловік і брав її на руки, а Аліна цілувала її в щоку.

Наступного вечора, коли дівчинка вже заснула, вся трійця сиділа за столом і тихо шепотілася.
— Ви впевнені? — було чути занепокоєне від Наталки. — Я не хочу, щоб дівчинка знову страждала!
— Мамо! Ну ти що? Ми дуже полюбили її! Особливо Аліна. Та й Ігнатій буде щасливий мати маленьку сестру!
— Ну дивіться! Якщо що — краще повертайте її назад, до мене!

Вранці Вера прокинулася від того, що хтось на неї дивиться.
— Дядьку Андрію, ти що? — здивувалася вона.
— Та ми тут з тіткою Аліною подумали, а можливо ти до нас у гості хочеш?

Вера розгублено завмерла.
— А як же бабуся Наталка?
— А вона тебе підожде. Та й ніколи їй — Мурка скоро окотиться.
— Ой! А можна?
— Треба!

***

Пройшло два роки.
— Бабусю! Ура! Канікули! Ми з Ігнатом їдемо до тебе! На все літо! — гучно кричала в трубку Віталіна. — Ти рада?
— Звісно ж! — сміялася Наталка, відсуваючи трубку від вуха. — Батьків-то візьмете?
— Ні! Ми самі! Великі вже!

Наталка поклала трубку і розчулилась. Верона, як поїхала від неї два роки тому, так більше і не поверталася. Син з невісткою її всиновили, і вона навідувалася до неї лише на свята і канікули. Дівчинка дуже полюбила свою нову родину, і вони відповідали їй повною взаємністю.

Наталка витерла сльозу і поспішила на кухню ставити тісто на пироги….