Вона більше не могла це терпіти: чому її коханий став до неї байдужим?

Валя більше не мала наміру це терпіти. Вона не розуміла, чому Діма став так до неї ставитися – чи розлюбив? Сьогодні він знову прийшов пізно вночі й ліг спати в вітальні. Вранці, коли він вийшов на сніданок, Валя сіла напроти нього.

– Дімо, можеш мені сказати, що відбувається?
– Що тобі не так?
Він пив каву і намагався не дивитися на неї.

З тих пір, як народилися хлопчики, ти дуже змінився.
– Я цього не помітив.
– Діма, ми вже два роки живемо, як сусіди, ти це помітив?
– Слухай, а що ти хотіла? У домі постійно розкидані іграшки, пахне якимись молочними кашами, діти кричать… Ти думаєш, це комусь сподобається?
– Діма, але ж це твої діти!

Він схопився і нервово почав ходити по кухні.

– Всі нормальні жінки народжують одну нормальну дитину. Щоб вона тихенько грала в куточку, щоб не заважала. А ти відразу двох! Мені мама говорила, а я не послухав – такі, як ти, тільки й можуть, що плодитися!
– Такі, як я? Це які, Діма?
– Такі, без мети в житті.
– Але це ж ти змусив мене кинути університет, бо хотів, щоб я повністю присвятила себе родині!

Валя сіла. Помовчавши, вона додала:
– Я думаю, нам потрібно розлучитися.
Він подумав і сказав:
– Я тільки за. Тільки ось, на аліменти не подавати. Я сам даватиму тобі гроші.

Чоловік повернувся і вийшов з кухні. Їй би поплакати, але з дитячої почувся шум. Близнюки прокинулись і вимагали її уваги.

***
Через тиждень вона зібрала речі, взяла близнюків і пішла. У неї була велика кімната в комуналці, що дісталась їй від бабусі. Мешканці були нові, тому Валя вирішила познайомитися зі всіма.

З одного боку жив суворий, хоч і не старий ще, чоловік, а з іншого — яскрава дама років шістдесяти. В першу чергу вона постукала до чоловіка:

– Доброго дня! Я ваша нова сусідка, хотіла б познайомитися, купила торт, приходьте на кухню на чай.

Валя старанно усміхалась. Чоловік оглянув її і буркнув:
– Не їм солодкого, — і зачинив перед її носом двері.

Валя знизала плечима і направилася до Зінаїди Григорівни. Та погодилася підтримати компанію, але тільки для того, щоб виголосити промову.

– Отже, так, я люблю відпочивати вдень, бо ввечері дивлюся серіали, сподіваюся, ваші діти не будуть мене турбувати своїми криками. І будьте ласкаві не дозволяти їм бігати по коридору, хай не чіпають нічого, не забруднюють і не ламають!

Вона говорила довго, а Валя з сумом думала, що життя тут буде не мед.

***
Вона віддала хлопчиків у дитячий садок, а сама влаштувалася туди ж нянею. Було дуже зручно, вона працювала саме до того моменту, коли Андрія і Юру потрібно було забирати додому. Платили копійки, але ж Діма обіцяв допомагати.

Перші три місяці, поки тривав їхній розрив, Діма й справді підкидав їм гроші. Але після розлучення вже стільки ж пройшло, а грошей від нього більше не було. Валя вже два місяці не могла заплатити за комунальні послуги.

Відносини з Зінаїдою Григорівною псувалися з кожним днем. В один з вечорів, коли Валя годувала на кухні хлопчиків, туди влетіла сусідка в атласному халаті.

– Люба, сподіваюся, ви вирішили своє фінансове питання? Не хотілося б через вас лишитися без електрики чи газу.

Валя зітхнула:
– Ні, поки не вирішила. Завтра поїду до колишнього чоловіка, він наче зовсім забув про дітей.

Зінаїда Григорівна підійшла до столу.
– Ви все годуєте їх макаронами… ви знаєте, що ви погана мати?

– Я хороша мати! А вам би радила не лізти, куди не треба, а то ж можна й по носі отримати!

Тут почалося! Зінаїда Григорівна така здійняла крик, що хоч вуха затуляй. На шум зі своєї кімнати вийшов Іван, сусід Валі з іншого боку. Якийсь час слухав, як Зінаїда Григорівна проклинає Валю, хлопчаків і все навколо, а потім повернувся й зник у кімнаті. Повернувся за хвилину. Кинув на стіл перед Зінаїдою Григорівною гроші і сказав:

– Замовкни. Ось тобі на комунальне.

Жінка замовкла, але коли Іван зник, прошипіла Валі:
– Пожалкуєш ти про це!

Валя пропустила ці слова повз вуха. Потім виявилося, дуже дарма. Наступного дня вона поїхала до Діми. Той її вислухав і сказав:
– У мене зараз складний період, я не можу тобі нічого платити.

– Діма, ти насміхаєшся? Мені ж потрібно чимось годувати дітей.

– Так годуй, я ж не забороняю.

– Я подам на аліменти.

– Звичайно, подавай, офіційна зарплата у мене така, що отримуватимеш копійки. І постарайся більше мене не турбувати!

Валя поверталася додому і плакала. До зарплати ще тиждень, а грошей майже немає. Але вдома її чекав ще один сюрприз — дільничний. Зінаїда Григорівна написала на неї заяву. Там було написано, що Валя загрожує її життю, а її діти голодні й без нагляду.

Цілу годину дільничний проводив з нею бесіду, а на прощання сказав:
– Я зобов’язаний повідомити в опіку.

– Послухайте, про що повідомити? Я ж не робила нічого поганого.

– Такий порядок. Сигнал є, його потрібно опрацювати.

Увечері Зінаїда Григорівна знову прийшла до неї на кухню.
– Отже, любонько, якщо ваші діти ще раз мене потурбують вдень, я буду змушена звернутися прямо в опіку!

– Що ж ви робите? Вони ж діти! Вони не можуть сидіти цілий день на одному місці!

– Люба, якби ви їх нормально годували, то їм би хотілось спати, а не бігати!

Вона вийшла з кухні, а хлопчаки боязко дивилися на матір.

– Їжте, мої хороші. Тітка жартує, вона насправді добра.

Вона відвернулась до плити, щоб витерти сльози, і навіть не помітила, що на кухню увійшов Іван. У нього в руках був великий пакет. Він підійшов до її холодильника, мовчки відкрив і став завантажувати в нього продукти.

– Ваню, перепрошую, ви переплутали холодильник.

Він навіть не обернувся. Завантажив холодильник продуктами і так само мовчки вийшов з кухні. Валя не знала, що й сказати.

Після зарплати вона постукала до сусіда. Він відразу відкрив, як завжди похмурий і мовчазний.

– Ваню, я вам винна за продукти. Ось дві тисячі, я потім ще принесу, тільки ви скажіть, скільки.

– Іди, не треба нічого.

І він знову зачинив двері перед її носом. Валя не встигла нічого зробити, бо з кухні долинув крик Зінаїди Григорівни. Вона кинулася туди – хлопчаки стояли, а Зінаїда Григорівна кричала, показуючи на калюжу чаю біля столу:

– Бомжі! Безпритульні! Хто виросте з вас з таким вихованням?!

Валя відправила дітей у кімнату, витерла підлогу і повернулася до себе. Вона не розуміла, як жити далі. Хлопчики сумирно сиділи на ліжку. Валя присіла поруч.

– Ну чого ви засмутилися? Треба трохи потерпіти, я обов’язково щось придумаю, і ми поїдемо звідси.

Хлопчаки притислися до неї з обох боків, обхопили рученятами.

А наступного дня ввечері в двері подзвонили. Іван був на роботі, Валя відкрила двері – на порозі стояли дві незнайомі жінки, дільничний і ще якийсь чоловік.

– Доброго дня, ви до мене?

Одна з жінок суворо подивилася на неї:
– Валентина Сергіївна Жесткова?
– Так.
– Ми з опіки.
– З опіки? Вибачте, навіщо?
– Дозвольте, ми пройдемо.

Жінки пройшлися по кімнаті, заглянули в холодильник, відкинули ковдру на ліжку.

– Збирайте дітей.

– Що? Ви збожеволіли! Я нікому не віддам своїх дітей!

Андрій і Юра обхопили її з обох боків і вже плакали. Вони не розуміли, що відбувається. Одна з жінок махнула дільничному — той підійшов і почав відривати від неї хлопчаків.

– Мама! Мамочко! Не віддавай нас!

Валя боролася, як могла. Вона тримала дітей, але другий чоловік заломив їй руки.

– Мамочко!!!!

Вона бачила крізь туман, як хлопчаки борсаються, б’ються в істериці, їхні очі були повні жаху. Вона знову рвонулася, їй вдалося вирватися від чоловіка, але перед нею став дільничний. Він уже передав Юру жінкам, і ті удвох швидко несли хлопчаків по сходах. Діти кричали так, що кров стигла. Дільничний тримав її, поки крики дітей не стихли, а від під’їзду не від’їхала машина. Дільничний розчепив руки, і Валя впала на підлогу. Вона вила, як поранений звір. Через п’ять хвилин у кімнаті нікого, крім неї, не залишилося.

Валя піднялася, огледілася. На очі потрапив великий сокира. Була у бабусі, коли ще тут було пічне опалення, потім чомусь його ніхто не викинув. Валя встала, взяла сокиру. Зважила на руці, трохи усміхнулася, правда, усмішка була більше схожа на оскал. Вона вийшла з кімнати і направилася до дверей Зінаїди Григорівни.

Коли двері були виламані, а скрикуюча Зінаїда забилася ледве не під ліжко, хтось схопив Валю, викрутив сокиру з рук.

– Дурочка! Що твориш? Кому гірше робиш?

Це був Ваня. Валя зітхнула:
– Мені тепер все одно… мені однаково взагалі…

Ваня відтягнув її до себе, поклав на диван, дав якусь таблетку. Валя покірно випила. Вона знала, що як тільки Ваня відвернеться, вона втече. Вона знала, куди побіжить – до мосту. Але голова раптом стала важкою, очі ніяк не хотіли відкриватися. Валя заснула — Іван не пожалів снодійного. Він вийшов з кімнати і направився до Зінаїди Григорівни. Та сиділа розтріпана за столом і пила валеріанки.

– Задоволена?
– Ох, Ваню… Я ж не думала, що так все… Я думала налякають, вона й з’їде…
– З’їде? От що, завтра щоб всі свої папірці зібрала й забрала. І моли Бога, щоб все минулося, а то ж я можу і не вслідкувати за Валею. Тоді каюк тобі.

Зінаїда Григорівна дрібно закивала головою.

Цілий місяць Валя збирала довідки, характеристики, здавала якісь аналізи на алкоголь. Вона навіть не думала, що буде це все робити — опустила руки, вирішивши, що все марно, нічого не допоможе. Але Іван, як завжди похмурий, угрюмий, не давав їй лишатися самій ні на хвилину і весь час підштовхував її. Коли стало зрозуміло, що дітей, можливо, повернуть, Валя наче прокинулася.

– Ваню… Адже це все завдяки тобі…

І тут він вперше усміхнувся. Сумно так.

– У мене теж були діти… Але я не зміг їм допомогти, їх немає вже п’ять років. А твоїм допомогти можна…

В ніч перед тим, як комісія мала прийняти рішення, Валя ночувала на дивані в кімнаті Івана, як зазвичай останнім часом, але не могла заснути. Іван, здається, теж.

– Ваню… не спиш? Розкажи, що сталося з твоїми… дітьми.

Іван помовчав, а потім почав говорити монотонним, без виразу голосом.

– Була у мене сім’я… Дружина, двоє хлопчиків. А я не цінував, думав, є вони й гаразд. Після зарплати випивав з чоловіками, дома покрикував, бувало. А потім раптом раз, і дружина пішла разом з дітьми. У приватний будинок, що їй від предків дістався. Я місяць чекав, з гордості з себе вдав, потім раптом зрозумів: не можу без них. Поїхав до них, хотів усе сказати, але… не встиг. Приїхав, а будинок тієї ночі згорів. Разом з мешканцями. Проводка замкнула.

Він замовк. Потім продовжив:

– Я пити почав, частенько бився. Покалічив одну парочку, посадили мене на три роки. Вийшов, квартиру продав, щоб компенсацію цим відшкодувати, у кімнату повернувся. На завод мене прийняли знову.

Валя встала і сіла поруч з Іваном, взяла його за руку, але він зітхнув і руку витягнув.

– Спи давай. Завтра на комісії щоб як огірок була!

***
– Жесткова!
– Так, це я.
– Ось документи, стежте краще за своїм життям, щоб такого більше не повторювалося.

Валя тупо дивилася на папери. Жінка, яка винесла їх, раптом усміхнулася:

– Що стоїте? Їдьте забирати своїх…

У Валі підкосилися ноги. Ваня підтримував її під руку, коли вони стояли в якійсь кімнаті очікування.

– Мама! Мааа!

Юра і Андрійчик повисли на ній. Всі плакали, навіть Іван відвернувся і смахнув якусь порошинку з очей.

– Ну, все, досить ридати, додому поїхали.

***
Життя поступово налагоджувалося. Зінаїда Григорівна не виходила зі своєї кімнати. Валя за допомогою Івана отримала роботу техніка на тому ж заводі, і тепер могла не рахувати, чи вистачить їй на хліб… Звичайно, отримувала вона не мільйони, але, якщо правильно, то на все вистачало. Одне її турбувало — Ваня став зовсім похмурим. А якось вона випадково уронила його куртку з вішалки, з кишені випав телефон і засвітився. А на заставці вона — Валя. Вона усміхнулася, взяла телефон і, подумавши, пішла до нього в кімнату. Ваня лежав на дивані і дивився в стелю. Він наче злякався, побачивши її. А Валя присіла поруч:

– Знаєш, Іване, я завжди боялася сказати щось зайве. І дуже багато не встигла сказати тим людям, які були поруч. Хтось пішов, комусь ці слова вже не потрібні. Найстрашніше — шкодувати про те, що ти маєш сказати, і не встиг…

– Про що ти?

– Просто, якщо ти не можеш, може, я спробую. Мені страшно, що ти будеш сміятися наді мною, але я спробую. Ваню… Одружися зі мною, а?

Ваня довго на неї дивився. Потім взяв її обличчя в руки і сказав:

– Я не вмію красиво говорити. Просто знай, що я все для вас з хлопцями зроблю…