Connect with us

З життя

Коли мені було 7 років, до нашого багатоповерхового будинку в’їхала жінка з літньою матір’ю.

Published

on

Коли мені було 7 років, у наш великий багатоповерховий будинок переїхала одна жінка з матір’ю.

Жінку звали Валя, і вона була німою. Абсолютно не розмовляла. Дорослі казали, що вони вигоріли з якогось села. Їм виділили маленьку кімнатку в комуналці, де в інших трьох кімнатах мешкали соціально неблагонадійні люди.

У цій квартирі постійно щось святкували, потім сварились, і все закінчувалось п’яною бійкою. Усі співчували новим сусідкам, але що тут зробиш?

Валя почала працювати в нас прибиральницею. Рано-вранці вона виходила на подвір’я в низько зав’язаній до очей хустці, у великій куртці, з мітлою та лопатою (то був лютий) і приступала до роботи. До Валі у нас була інша прибиральниця – тітка Клава. Вона була галаслива і придирлива, любила на весь двір обговорювати чуже життя. Найбільше від Клави діставав наш тихий і скромний сусід дядько Михайло.

Михайло жив з нами на одній площадці, у двокімнатній квартирі. Раніше з ним жила стара мати, але потім вона померла, і він залишився один. Це був великий, широкоплечий і дуже добрий чоловік. Працював дядько Михайло вантажником у магазині. Напевно, тому що він великий і сильний і міг піднімати важкі ящики з печивом і яблуками. Він часто пригощав мене цукерками і інколи возив мене до школи на своїй машині.

Взагалі-то, Михайло жив не один, а з Кузьмою – худим і облезлим смугастим котом, якого прихистив минулого літа. Майже щодня дядько Михайло ремонтував свої старенькі «Жигулі»: то його довгі ноги стирчали з-під машини, то його задня частина височіла над відкритим капотом. Поруч завжди сидів Кузьма і байдуже оглядав двір. Незважаючи на щоденні копання в машині (а може саме через це?), вона ледве завелася, кашляючи, чхаючи та стріляючи оболічками диму, а коли вже виїжджала з двору, ще довго було чути її невдоволене муркотіння.

Об’єктом невдоволення Клави були всі троє: дядько Михайло за те, що ніяк не може полагодити свою “стару бандуру”, кота Кузьму за те, що “паршивець цей, брудний і блохастий”, а машину за те, що “ця колимага отруює її, Клаву, своїми вихлопами”, і скоро в неї вже “астма почнеться”. Але тепер у нас у дворі тихо, ніхто не кричить. Тому що Клава поїхала піклуватися про онуків.

А в тому лютому були якісь небувалі снігопади. За ніч всі доріжки заносило снігом до коліна.

А Валя щоранку наполегливо і мовчки розгрібала снігові завали. І тільки дядько Михайло став їй допомагати. Вони разом розчищали наш двір від снігу, а ще Михайло з великої снігової купи зробив нам гірку.
Все трапилося навесні. Коли тепле березневе сонце почало перетворювати снігові кучугури на калюжі, а за ніч ці численні водойми нашого двору вкривались кригою. Валя послизнулася, впала і зламала ногу. Дядько Михайло привіз її з лікарні на своєму автомобілі і відніс на третій поверх на руках.

А що тут зробиш? Три дні він носив у ту комуналку пакети з продуктами, але, побачивши, з якими сусідами там Валя зі старенькою мамою живуть, на четвертий день закутав її в ковдру і поніс на руках до себе додому. Старенька човгала позаду, тримаючись за рукав Михайлові.
– І їм спокійніше, і мені не треба бігати з сумками на дві квартири. А кімната окрема. Нехай живуть, – пояснював дядько Михайло цікавим сусідам, – а гіпс знімуть, захоче – повернеться. Усі півтора місяця, поки Валя не могла виходити на вулицю, Михайло сам прибирав двір, бігав до магазина за продуктами і в аптеку “для Валі за вітамінами”. На початку квітня в мене був день народження, мама спекла великий пиріг з яблуками і запропонувала пригостити сусідів.

Я, затиснувши під пахвою ляльку, яку мені подарували цього дня, і тримаючи пакунок з пирогом, відправилася до дядька Михайла. Зустріли мене привітно і тепло: дядько Михайло подарував коробку цукерок, бабуся похвалила мою ляльку, а Валя нашила на швейній машинці для неї два плаття. Хоч вона і не могла говорити, але зате дуже ласкаво усміхалася. А ще Валя виявилася дуже красивою. До цього дня я бачила її тільки в хустці і в куртці, а виявилося, що у неї були довгі золотисті коси і гарна, струнка фігура. Дядько Михайло потім розповів мамі, що Валя дуже добре шиє на старій швейній машинці різні речі.

Мама принесла їй блакитний відріз і Валя, знявши з мене мірки, за два дні пошила дуже гарне плаття. Потім із замовленнями стали приходити інші сусіди, у Валі побільшало роботи, але вона з усіма була привітна і мила. Її працею всі були задоволені, тим більше, що гроші за добре зшиті речі вона брала невеликі. Коли у Валі зняли гіпс, вона почала виходити на вулицю з паличкою. Було вже на початку травня, все навколо зеленіло. Дядько Михайло підмітав на подвір’ї стежки, а Валя сиділа на лавочці і дивилася на нього. У кінці травня я поверталася зі школи додому і, зайшовши у двір свого будинку, побачила невелику толпу людей. Неподалік стояла велика чорна блискуча машина.

І тут я почула, як хтось із сусідів сказав: – Ну, все, Михайле, попрощайся зі своєю Валькою. Час цей багач забере її. Дядько Михайло сидів на лаві і курив. Руки в нього, чомусь, тремтіли. Потім з нашого під’їзду вийшов чоловік у гарному костюмі, сів у чорну машину і поїхав. А дядько Михайло заплакав.
Мама мені потім пояснила, що до Валі приїжджав дуже багатий і закоханий у неї чоловік і кликав до себе. Але вона не поїхала, а залишилась з дядьком Михайлом.

До Валі потім стали приходити дуже багаті пані і вона шила їм красиві наряди, а дядько Михайло влаштувався працювати водієм автобуса і інколи катав мене містом безкоштовно.

У квартирі Михайла вони зробили ремонт і купили нові меблі. Тепер в одній кімнатці живе стара мама Валі, а в іншій Валя з дядьком Михайлом. А ще вони купили нову машину. Кузьма став дуже гарним і товстим. Може тому, що він тепер не ходить на вулицю, а весь час спить на дивані. Дядько Михайло сказав, що це Валя попросила не відпускати Кузьму на подвір’я, тому що його можуть покусати собаки. Я запитала в мами, як Валя могла попросити, якщо вона не може говорити? А мама мені сказала, що коли люди люблять одне одного, вони розмовляють серцями і їм не потрібні слова.

PS: а прибиральником у нас тепер працює дядько Коля. Він хороший. Зробив для дітей пісочницю і гойдалки.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − 2 =

Також цікаво:

З життя5 хвилин ago

«Я не нянька твоєму малюку!»: давня образа, що руйнує сестринський зв’язок через роки

«Я не нянька твоїй дитині!»: як давня образа розриває сестринський зв’язок через роки — Я не буду годувальницею для молодшої...

З життя8 хвилин ago

Свекруха постійно порівнює мене зі своєю донькою, а тепер дійшла до онуків!

Свекруха мене зводить порівняннями з її дочкою, а тепер дісталося й онукам! Я, Олеся, одружена з Тарасом вже вісім років,...

З життя13 хвилин ago

Свекровь в обиде: как справиться с чувством вины и раздражением?

— Почему меня не позвали? — свекровь хмурится, а я застреваю между виной и раздражением. На днях мы с мужем...

З життя16 хвилин ago

«Я не нянька твоїй дитині!»: як давня образа руйнує сестринські зв’язки через роки

«Я не твоя дитина нянька!»: як давня образа розірвала сестринський зв’язок через роки — Я не буду за дитиною доглядати!...

З життя21 хвилина ago

Я тут головна: як візити свекрухи втомлюють мене

Кожен її приїзд для мене — як буря, після якої лишається безлад, а я ще тиждень не можу прийти до...

З життя25 хвилин ago

Застрягши в ліфті, Віка почула голоси і не могла повірити своїм вухам.

– Нічого не буває по.snap, все потрібно робити поступово… Підготуватися, щоб не залишитися без половини всього, що нажито. Я йшла...

З життя25 хвилин ago

«Бажаєш бачити онука — приїжджай лише за моїм запрошенням», — сказала невістка свекрусі

Щоденник. “Хочеш побачити онука – приходь лише тоді, коли я дозволю,” — сказала мені невістка. Моя подруга, Оксана Петрівна, жінка...

З життя25 хвилин ago

Застрягши в ліфті, Вика почула таємниці, які не повинні були б бути почутими

– Нічого не вирішується миттєво, усе потрібно робити поступово… Підготуватися, аби не втратити півжиття. Я йшла додому, у сумці лежала...