З життя
Сюрприз від сина після повернення з армії.

Син повернувся зі служби з новиною. Зазвичай дівчата повертаються з маленькою дитиною, а тут хлопець приїхав із дитиною на руках. Служив Остап в країнах Балтії, де на нього чекала дівчина, яка навіть приїжджала на присягу. Та Остап захопився місцевою дівчиною, зовсім молоденькою. Вона народила дитину і хотіла відмовитися від неї. А Остапу хотілося взяти на себе відповідальність.
Він попросив дівчину не відмовлятися від дитини, сказав, що скоро демобілізується і забере доньку. Дитину записали як Оксану з його прізвищем та іменем по-батькові. Через кілька місяців Остап забрав дівчинку з собою додому. Спочатку батьки були в замішанні, а потім радість і турбота стали на перше місце. Але дівчина Остапа не змогла пробачити такого зради.
Остап палко любив доньку та не заперечував своєї провини перед коханою, вважаючи це справедливим. Через деякий час він знайшов нову любов. Вона дуже хотіла заміж, погодилась виховувати чужу дитину. Після весілля Остап пішов жити до батьків дружини, тому що вона відмовилася жити з його родичами. Дружина доглядала за дитиною, а Остап працював.
Дівчинка була вередливою, дружина постійно ходила напруженою. Одного разу Остап зайшов додому вдень і почув плач доньки. Знайшов її в кошику під ліжком, зверху лежав товстий рудий кіт. Остап, розлючений, заспокоїв доньку і відвіз її до батьків. До дружини не повернувся і подав на розлучення.
Дружина була вагітна, після пологів вона принесла доньку в тій самій корзинці, заявивши, що займається влаштуванням свого життя. Батьки не хочуть брати на себе відповідальність, тому або Остап забере дитину, або вона віддасть її в притулок. Донька була хвора, їй було потрібно грудне молоко, і Остап щодня приносив дитину до дружини, благаючи її погодувати. Через кілька днів вона дала йому сцежене молоко, потім сказала, що більше годувати не буде.
Одного разу до Остапа прийшла сусідка з новинами. Вона побувала у сестри в селі, де дівчину обіслав невдача. Її зґвалтували, і вона народила. Було багато молока, і вона погодилася на спільне виховання дітей. Порадившись, вирішили пропонувати шлюб. Остап згодився, морально і фізично він був вичерпаний і готовий на будь-який крок заради дітей.
Спочатку поїхали батьки з сусідкою, взяли з собою сестру для підтримки. Переконувати сильно не довелося — сім’я була бідна, батьки прості, а дівчина як з казки. Руда, конопатая, навіть жалко на таку відповідальність покладати сина з дітьми.
Остапу все було байдуже, він хотів забезпечити дітям стабільність і спокій. Поспіхом обвінчали і привезли дівчину з дитиною додому. Остап, втомлений, ліг спати. Дружина заспокоювала трьох дітей і співала колискові. Він заснув під її пісні.
Нарешті в домі запанував мир. Уляна, так назвали її, відмінно справлялася з дітьми і допомагала по господарству. Остапа влаштовувала дружина у всьому, але чоловіком вона його не приваблювала, хоч і не ображалась.
Так і жили, спокійно і розмірено. Дівчатка підростали, навіть стали схожими, як сестри. Остап удочерив доньку Уляни і став багатодітним батьком.
Одного разу приїхала перша любов Остапа в село. Він не знаходив собі місця, навіть випив. Ввечері вперше обійняв Уляну, і все стало на свої місця.
Остап побачив, що Уляна не така вже й погана. З часом усе стало на свої місця. Ніжної любові до дружини не відчував, але ставився з великою повагою і знайшов у її зовнішності щось привабливе.
Коли дочки пішли до школи, Уляна зізналася Остапу, що чекає на дитину. Остап зрозумів, що де троє, там і четверте буде місце. Три няньки вже виросли, тепер нічого бути страшною.
Нарешті народився син, і Остап був надзвичайно радий, що хлопець зростатиме у їхньому домі. Поступово діти підросли, поїхали на навчання і стали дорослими. Уляні виповнилося 49 років.
Остап відростив невеликий живіт і став схожим на місцевого господаря. Жили добре.
Одного разу він дивився телевізор після ситної вечері. Відклавшись поруч сіла дружина.
— Остапчику…, я маю новину… у нас буде ще одна дитинка…
— Чи ти при розумі, Уляше… в такому віці, які діти… люди насміяться. Хіба таке у нашому віці можливо?
— Думала, що все вже минулось… Але сталося таке. Пізно вже думати, Остапчику, будемо народжувати.
— Ось тобі на. Щойно стали на ноги, лише почали насолоджуватися життям, і знову все з нуля.
Вночі засмучена Уляна плакала під бік, а потім стала голосити.
— Ну чому кричиш, заважаєш спати! – крикнув Остап на дружину. – Це ж не поховання, людина нова з’явиться.
— Він буде нелюбим, небажаним, — плакала Уляна.
— Нісенітниця, яку ти собі втовкмачила в голову! Ну, мене здивувала новина, але хто б у нашому віці не здивувався… Ознакою не варто хлопчика хвилювати.
Остап обійняв дружину і поклав руку на живіт. Уляна народила до свого п’ятдесятиліття. У Остапа було трошки більше. Знову виявилася донечка, яку назвали Соломією.
Батьки відчували себе трохи старими для новонародженої, але її народження стало справжнім святом для всього села. Прийшло багато гостей, які хотіли відсвяткувати та подивитися на немовля.
Соломія росла красунею. Темноволоса, круглолиця, спокійна і привітна. Старші дочки вийшли заміж, син одружився. Діти роз’їхалися по світу, і Соломія залишилася в домі як утІха в старість.
Закінчила навчання, та Отсап подарував їй машину, щоб вона могла легко добиратися на роботу в місто, а жила в селі.
Таке ось колесо життя. В одних усе просто, в інших із перипетіями.
