Connect with us

З життя

Таємниче спокійне житло: нічого не змінилося, але відчуття неспокою лишилося.

Published

on

Василь розгублено оглянувся на свою квартиру. Здавалося, нічого не змінилося, речі були на своїх місцях. Тільки незвична тиша та ідеальний порядок напружували.

Василь здригнувся. Він витягнув з кишені конверт і задумливо подивився на нього.
“Яка тепер різниця, що там написано,” — подумав Василь. — “Тепер вже все одно.”
Його роздуми перервав телефонний дзвінок.
— Синку, ти вже отримав результат тесту? — З нетерпінням запитала мама. — Ну що там?
— Отримав. Але ще не розкрив конверт.
— Як це? — Здивувалася мама. — Хоча я і так знаю. Олена не твоя дочка.
— Ти завжди все знаєш, — буркнув Василь, — Зараз подивлюся.
Повисла довга пауза.
— Ну, що там? Не тягни, — кричала в слухавку мама.
Василь бездумно вдивлявся у вікно. Аркуш випав з рук на підлогу. З телефону лунали крики мами, але він не розбирав слів. Василь механічно вимкнув телефон.

Коли п’ять років тому народилася Олена, Василь був переповнений щастям і гордістю. Усе в ній його вражало. Як вона спала, як чмокала губами, як капризно морщила свій маленький носик. Принцеса!

У Оленки були чарівні карі оченята і темне, майже чорне волосся. Василь був голубооким блондином, а дружина Марічка — брюнеткою. Василь дуже радів, що тепер у нього дві улюблені дівчинки.
— Знаєш, Василю, Олена зовсім на тебе не схожа, — часто казала мама, — ну от нічого твого в ній нема. Не в нашу вона породу, не в нашу.
— Ну і що, — відмахувався Василь, — вона в маму. Яка різниця.
Мама тісно стуляла губи і насуплювала брови.

Ви знаєте, вода й камінь точить. З часом, Василь почав уважно придивлятись до Олени. Спостерігав за її жестами і мімікою, ходою. Підозри закралися в його душу.

Пройшло чотири роки, і він вже був повністю впевнений, що Олена — не його донька. Складно було приховувати роздратування і недовіру до дружини. У сім’ї почався розлад.

— Василю, — з подивом казала Марічка, — що з тобою відбувається? Я відчуваю, що ти мене не любиш. А Олена, що вона тобі зробила? Чому ти на неї зриватись став? Це нестерпно.
Василь грюкнув дверима і пішов до мами. Вона поїла його чаєм, і вони довго обговорювали ситуацію, що склалася.

— Так далі тривати не може, — скаржилася мама, — тобі треба зробити тест на батьківство. Не дозволяй себе обманювати. Нагуляла дитину і тобі підкинула. А ти вирощуй і годуй.
— Мамо, я не знаю, як їй про це сказати, — бормотів Василь, — буде скандал, сльози. Я не переношу сліз.
— Треба це пережити, — наполягала мама, — один раз перетерпіти. Зате після розлучення аліментів платити не будеш. А так сяде тобі зі своїм дитям на шию й ноги звісить.

Через рік таких розмов Василь наважився. Скандалу не було. Марічка довго стояла, дивлячись на Василя трохи розширеними від жаху очима. Потім, мовчки, без слів зібрала речі.

— Завтра зустрінемося і зробимо тест, — прошепотіла вона, — а ми поживемо у моїх батьків.
— Ми до бабусі підемо, — зраділа Олена і заплескала в долоні. — Тату, а ти з нами?
— Ні, котеня, тато залишиться вдома. У нього роботи багато, — зітхнула Марічка.
— Якщо Олена моя, повертайтеся. Будемо жити, як раніше, — крикнув їм Василь.

Наступні дні пройшли, як у тумані. Василь не знаходив собі місця від очікування. Олена не дзвонила. Василь кілька разів хотів набрати її номер, але рука зупинялася на півдорозі. Порожня квартира, без радісних криків донечки, без запаху готової їжі, давила і дратувала Василя.

“Навіщо я все це затіяв?” — картало його совість. — “Живуть же пари, виховують чужих дітей. Без Олени вдома тяжко. Хоча, як довіряти Марічці? Вона мене обманула. Але й без них дуже зле. Потрібно зустрітись, поговорити.”

За результатом тесту Марічка не прийшла. Василь був дуже здивований.
“Значить, не моя дитина, соромно їй стало,” — міркував він дорогою додому. — “А може просто запізнилася? Вона така незібрана. Треба їй подзвонити.”
Марічка відповіла одразу.
— Василь, не дзвони мені більше. Я подала на розлучення. З дитиною будеш зустрічатися лише через суд.
— Значить, я правий! — вигукнув Василь. — Боїшся мені у вічі подивитися.
Марічка нічого не відповіла, поклала слухавку.

Василь нахилився і підняв з підлоги аркуш. Ще раз прочитав вголос.
— Вірогідність батьківства — 99,9999%
Він розгублено взяв телефон і набрав дружину.
— Марічка, я батько, — винувато пробурмотів він, — повертайтеся, почнемо все з початку. Нам було добре разом.
— Ні, Василь.
— Ну чому? Тест показав, що я батько, — недоумів хлопець.
— Василь. Ти не пройшов тест. Тест на батьківство..

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − шість =

Також цікаво:

З життя7 хвилин ago

Как жить без сестры, которой я больше не желаю быть частью жизни

У меня есть сестра, с которой я больше не желаю иметь ничего общего. Наши отношения давно дали трещину, и теперь...

З життя8 хвилин ago

Мама швидко викрила свекруху та зупинила її амбіції

Мама вмиг розкусила задуми свекрухи й пригальмувала її забаганки. Бути у когось у боргу — тягар непосильний, але в сотні...

З життя51 хвилина ago

Отец — вечный центр нашей семьи, даже когда мы выросли

Мы с братом уже давно взрослые, у каждого своя семья, но наш семидесятилетний отец остаётся сердцем нашей семьи. Он живёт...

З життя1 годину ago

Вона приревнувала до мого кота

Вона мене ревнувала… до кішки Я й уявити не могла, що опинясь у такій абсурдній, якщо не сказати дурній, ситуації....

З життя1 годину ago

Підкаблучник настільки під владою дружини, що таємно зустрічається зі мною

Сино так підпорядкований дружині, що бачиться зі мною лише потай. Я, Олена Миколаївна, виростила свого сина, Данила, сама. Можливо, я...

З життя1 годину ago

Коли зять стає викликом для родини: як ми дійшли до ультиматуму

Сьогодні в мене на душі важко. Іноді життя підкидає таких людей, що аж дивуєшся — чи це випробування, чи жарт...

З життя2 години ago

Свекруха мріяла про вільне життя на пенсії — тепер ми не заважаємо.

Життя іноді підкидає такі сюрпризи, що важко зрозуміти, де правда, а де жорстокий жарт долі. Я ніколи не думала, що...

З життя2 години ago

Вона приревнувала мене… до кота

Вона мене ревнувала… до кішки Я й подумати не могла, що опинясь в такій абсурдній, якщо не сказати дурній, ситуації....