Старий дім баби Анни: життя, що стало чужим.

Бабуся Ганна сиділа на лавочці біля старенької хати, в якій прожила все своє життя. Тепер вона належала чужим людям, і Ганна жила з ними по їх милості. Як дійшло до цього, вона не розуміла. Здавалось, прожила праведне життя, нікого не кривдила, сина одного виховала.

Та син виявився не таким, яким вона його виховувала… Сиділа бабуся і згадувала минуле, сльози гіркі текли по її щоках… Почалися спогади з весілля з її коханим Іваном. Через рік у них народився син Павло. Пізніше ще з’явилася двійня — хлопчик і дівчинка. Але діти були слабенькими і тиждень не прожили. Незабаром Іван помер від апендициту — лікарі не встигли вчасно розпізнати причину приступу, почався перитоніт, а там вже було пізно…

Довго Ганна сумувала за чоловіком, але сльозами лиха не виправиш, життя продовжувалося. Та заміж більше не вийшла, хоча залицяльники були. Ганна боялася, що Павлуші з вітчимом буде важко, тому всього себе присвятила турботі та вихованню сина.

Син виріс і вибрав свою дорогу — подалі від матері, в місті. Там здобув професію, одружився і жив далі. А бабуся Ганна залишилася одна в невеличкій хатині, яку Іван побудував, коли вони одружилися. Так і дожила в ній до глибокої старості.

Павло іноді провідував стареньку матір — дрова наколе, води принесе, ще чимось допоможе. Але з кожним роком Ганні все важче було вести господарство одній. Тримала тільки козу та курей, але і за ними ходити треба було.

Одного разу Павло приїхав з незнайомим чоловіком.
– Здрастуй, мамо, – привітався син.
– Здрастуй, Павлушо.
– Це мій приятель Євген, – продовжував Павло. – Хоче подивитися на твою хатину на покупку. Ти ж одна залишайся тут, а потім переїдеш до мене в місто.

Бабуся Ганна від несподіванки сіла на землю.
– Не переживай, мамо. Моя дружина не проти. Ми про тебе подбаємо, будеш зігрітою, ситою, з онуками допоможеш гратися. Вони вже питають, коли баба Ганна приїде.
Так за Ганну все вирішили. Що їй робити, старій? Господарювати сама вже не може, так хоч за онуками догляне.

Так і продали бабину хату — швидко і без проблем.
Перед від’їздом Ганна довго прощалася з хатою. Оглянула кожен куточок, який навіював спогади про минуле. Коли вийшла в сад, за стодолу, її зустріла тиша, від чого серце ще більше стислося. Нещодавно там мукала корова, хрюкали свині, бекала коза і бігали кури. Тепер там була пустота.

Повертаючись з городу, взяла жменю землі, на якій працювала і вдень, і вночі.
Важко було Ганні прощатися з рідними місцями, селом, де народилася і прожила все своє життя. Сусіди плакали, коли прощалися з Ганною, обіцяли молитися за її благополучну життя на новому місці.
Останній раз поглянула на будинок і пішла до машини сина. Що вдієш? Така вона, гірка старість…

Спочатку жити у сина було добре. Робіт особливих не було — в квартирі ні печі, ні худоби, все автоматизовано і під рукою. Гралася баба Ганна з онуками, телевізор дивилася.
Невдовзі на гроші від проданої хати син купив автомобіль. Баба Ганна намагалася заперечити, що не можна так швидко гроші витрачати, але син її перервав, давши зрозуміти, що ця тема для неї закрита — нічого їй, старій, гроші рахувати, живе в теплій квартирі на всьому готовому і цього повинно бути достатньо!

Відтоді баба Ганна цю тему не порушувала, хоча образа на різкі слова сина зачепила душу. Вона помітила, що з покупкою автомобіля ставлення сина і невістки до неї змінилося, і онуки стали не такими слухняними і привітними.

Родина перестала помічати бабусю. Їм не було до неї діла — поїла вона чи ні, виспалася чи як слід, не болить їй чогось, чи щось потрібно…

А далі було тільки гірше: не лише що за стіл могли не покликати, вже і не розмовляли з нею. Могли грубо відповісти або взагалі накричати: не те сказала, не там стала…

Важко стало Ганні. Якби знала, що незабаром стане нікому не потрібною, нізащо не погодилася б на продаж хати і від’їзд. Краще померти від холоду і голоду в власному домі, ніж так жити поруч з єдиним сином в його розкоші і бути йому гіршою за чужу людину.

Про свою хату Ганна тужила щодня. Якби можна було повернутися, без роздумів поїхала б знову до села. Але дім проданий, там живуть чужі люди.

Одного разу вона не витримала і сказала сину:
– Не думала, Павлушо, що така гірка у мене буде старість і життя у твоєму домі. Виходить, для тебе гроші важливіші за рідну матір. Я йду від тебе, від усіх вас…

Син опустив очі і нічого не відповів, лише коли Ганна, зібравши скромну валізку, переступала поріг квартири, кинув їй у спину:
– Як наовишся, мамо, по світу, можеш повернутися назад.
Ганна мовчки закрила двері і вже на сходовій клітинці дала волю сльозам. Їй стало дуже боляче, що син навіть не намагався зупинити її, обійняти і заспокоїти, що знайшов тільки такі образливі слова, щоб швидше випроводити.

Більше доби баба Ганна добиралась до рідного села. Ночувала на вокзалі, їхала попутками. Весь час очі були мокрими від сліз. Заспокоїлась тільки тоді, коли побачила свій рідний дім. Нові мешканці його підлатали, пофарбували, і виглядав він майже так само, коли вона в’їхала до нього з Ванюшою.

Те, що дім тепер не її, баба Ганна не думала. Тихенько прокралась на горище свинарника і вирішила жити там. Головне — в рідних стінах.

Єдине, боялася, що господарі дізнаються і виженуть її, як це зробив рідний син. Тоді їй справді не куди буде піти. Хіба що земля під нею розступиться, і вона кинеться туди.

Недовго Ганна ховалася в свинарнику. Вранці наступного дня сам господар приніс корм для свиней. Висипав їжу, підняв очі і каже:
– Злазьте, бабусю Ганно, треба поговорити.
Старенька не очікувала, що її так швидко знайдуть, і не знала що робити. В будь-якому разі, треба поговорити з господарями — буде, що буде! На все воля Божа.

Те, що почула від нового господаря будинку, вона ніяк не очікувала:
– Бабуся Ганно, – звернувся до неї спокійним і добрим голосом Євген, з яким колись знайомив її син Павло. – Ми з дружиною знаємо про вашу долю. Ваш син подзвонив і розповів, що ви можете з’явитися тут. Також знаємо, що ви не прижились у його родині. Подумавши, пропонуємо вам жити з нами, якщо вам не знайшлося місця в домі рідного сина. А в сараї зі свинями жити не годиться. Тим більше, що совістю – це ваш дім. Ви з чоловіком його побудували, берегли, доглядали протягом багатьох десятиліть. Уж для справжньої господині завжди знайдеться куточок! Ви зараз зігрійтесь, умийтеся, а потім нагодуємо вас. У дружини відмінний борщ вдається!

Ніяк баба Ганна не чекала такого розвитку подій. Знову вона заплакала, тільки що тепер це були сльози подяки новим господарям дому. Виходить, зовсім чужі люди проявили більше жалості і співчуття, ніж єдиний рідний син.

Переступаючи поріг дому, баба Ганна ледве трималась на ногах. Тут все пахло її життям. Вона розуміла, що через власного сина в рідному домі стала безпритульною. Серце старої матері плакало, а губи молили Бога про милість для Павла…