Моя дочка нещодавно розлучилася і переїхала до нас з дитиною: як ми живемо у маленькій квартирі.

Нещодавно моя дочка розлучилася і переїхала жити до нас з малюком. У нас з чоловіком невелика квартира. Думала, що поки вона у декретній відпустці, може пожити з дитиною у моєї мами, але це зараз не можливо, тому що моя мама, якій 68 років, вийшла заміж і живе зі своїм чоловіком.

Коли мама зателефонувала і повідомила, що виходить заміж, я спочатку подумала, що це жарт, адже їй 68 років. На жаль, усе виявилося правдою. Мама давно жила сама, її чоловік помер 20 років тому. Я залишила домівку у 35 років. Живу в місті з чоловіком і дітьми, приїжджаю до мами кілька разів на місяць і на свята.

Мама, дякувати Богу, почувається добре і сама справляється з усіма справами вдома. Ми з чоловіком приїжджаємо, коли потрібно виполоти город або заготовити дрова, з рештою вона сама дає раду.

І ось мама вирішила привести до себе чоловіка. Це тільки зрада з її боку! Вона не повинна була так чинити з нами. Нареченим мами був її ровесник, старий знайомий, з яким вони були парою в молодості, кілька років тому вони почали зустрічатися знову. На початку липня молодята одружилися, церемонія відбулася у РАЦСі, а святкування – у ресторані, звісно ж, в дуже тісному колі.

Ми з чоловіком і дітьми не поїхали на весілля, на мою думку, це сором! Навіщо це взагалі мамі? Могли б і без цього обійтись. Я категорично проти цього шлюбу і досі не можу з цим примиритися. У мами великий дім, в якому вони тепер живуть разом.

У нареченого мами немає ніякого майна, лише троє дітей і купа онуків. Навіщо вона це зробила? Як вона могла так вчинити з нами? Тепер, коли вони офіційно одружені, мамин чоловік може спокійно претендувати на нашу спадщину. У нас з чоловіком невелика квартира, в якій ми зараз живемо.

Нещодавно моя дочка розлучилася і переїхала жити до нас з малюком. Я допомагаю їй з малечею. Син живе з дівчиною в орендованій квартирі. Думала, що донька, поки на декреті, може трохи побути з дитиною у моєї мами, але це тепер не можливо, адже у мами нове життя.

Ми не спілкуємося більше півроку. Нещодавно зателефонувала моя тітка з села, мамина сестра, і почала нас повчати. Каже, що ми не по-людськи вчиняємо, мама також має право на щастя. Ми могли б порадіти її радості. Думки про спадок – нелюдські, поки мама жива. Мене теж мали б зрозуміти.

Може так статися, що замість маминого дому у спадок ми отримаємо чужого насправді старого діда з купою проблем і його бідних родичів, які навряд чи відмовляться від своєї частки спадку. Тому вважаю, що в цій ситуації я права, а не мама.