Вчора він став чоловіком своєї мами, а сьогодні вони їй про це сказали.

Їй — 12, йому — 22, мамі — 32. Учора він став чоловіком її мами. Сьогодні їй про це повідомили.

Дівчинка зачинилася у своїй кімнаті та цілий день не виходила звідти. Її кликали, мама підходила до дверей, пропонувала піти разом в кіно, на атракціони, в парк, у гості. Вона вперто мовчала. Лежала на своєму дивані. Спочатку плакала. Потім заснула. Далі просто дивилася в стелю й думала. А під вечір дуже захотіла їсти, й вона сама вийшла.

Звикала кілька років. Сприймала в штики кожне слово мами. Зневажливо кривилася, спостерігаючи за ними разом. Дерзила, грубіянила, ненавиділа.

Мамина молодша сестра намагалася з нею поговорити. Не піддавалася. Подумувала втекти з дому. І якось таки втекла. До ночі сиділа на сходах сусіднього будинку, що ведуть на горище. Потім замерзла і пішла до тієї самої маминої сестри.

Коли за нею прийшла мама, дівчинка вже відігрілася й повечеряла. У мами тремтіли руки й були заплакані очі. Мама прийшла одна.

Додому поверталися на таксі. Вона бачила мамин профіль. Мама здавалася старою. А він був гарним.

Того разу він зник на місяць. Дівчинка нічого не запитувала у мами. Мама нічого їй не казала. Але вдома все стало так, як раніше. Вона й мама. І стосунки потроху потеплішали. Та дівчинка заспокоїлася.

А потім він знову з’явився у квартирі. Молодий мамин чоловік. І дівчинка змирилася з тим, що він увійшов у їхнє життя назавжди.

Їй — 18, йому — 28, мамі — 38. Одного разу вона передавала йому ніж через стіл. Вони обідали. І навмисне трохи довше звичайного тримала свою руку в його руці. І дивилася прямо в очі. Він теж дивився їй прямо в очі. Мама зблідла й опустила голову. Всі доїли мовчки.

А потім, коли мами не було вдома, вона підходить до нього, тулиться лобом в спину і затамовує подих. Він на секунду завмирає, повертається, легенько відштовхує її, трохи потрусив за плечі і просить не робити дурниць.

І вона впадає в істерію. Чому? Що ти знайшов в ній? Вона ж стара! У неї зморшки на шиї, ти хіба не бачиш? Навіщо тобі стара?!

Він приніс воду, посадив її в крісло, накрив пледом. І вийшов, грюкнувши дверима. Вона сиділа у сльозах і розуміла, що треба переїжджати в гуртожиток чи квартиру. Її щойно відштовхнули як кошеня. Знехтували. Принизили. Віддалили.

Він був гарним. Він їй снився. Він не приходив додому. Мама мовчала. Вони обидві ходили по дому, як тіні.

Повернувся через кілька днів. Мами не було, і вона була сама. Сиділа за столом на кухні, пила чай і писала конспект.

Він підійшов до столу, у неї завмерло серце. Сів навпроти і, дивлячись їй в очі, утомлено промовив: я люблю твою маму, прийми це, не тебе, твою маму, і давай більше до цього не повертатися й не тріпати нерви одне одному, ти ж доросла дівчинка.

І жодного разу не відвів очей, поки говорив.

Доросла дівчинка пролежала всю ніч із сухими очима й порожньою головою, а на ранок наткнулася на нього та маму на кухні. Вони цілувалися. Її знудило, й вона ледь встигла зайти у ванну.

Місце в гуртожитку знайшлося. Мама просила повернутися. Потім, трохи згодом, дала їй гроші на квартиру.

Їй — 25, йому — 35, мамі — 45. Як на диво, стосунки майже налагодилися. Вона приходила в гості. Вони разом обідали, базікали та сміялися. Мамина сестра якось сказала їй: слава Богу, ти подорослішала.

Мама була щаслива, вона була спокійною, він був як завжди гарним. Ні, він був дуже гарним. Занадто. Вона ловила себе на думці, що всіх своїх залицяльників порівнює з ним. І ця думка їй не подобалася.

А потім у неї сталася нещасна любов. Безвихідна. Він був одружений і не збирався залишати сім’ю. А вона його любила. Чекала біля роботи. Плакала. Не хотіла бути «дружиною в обідню перерву». Все відбувалося гірко, рвано, боляче. Він возив її на море. Дарував подарунки. І дивувався, невже їй цього мало? Невже обов’язково треба все це вкласти в якийсь формат, пройшовши у фаті? І зубні щітки у стаканчику. У нього це вже було. Навіть найбільше кохання перетворюється в нудну подію, коли люди постійно миготять один у одного перед очима, вирішуючи спільні побутові проблеми.

Вона не погоджувалася, вперто мотала головою. І пам’ятала, як її маму цілував чоловік на кухні. А вона, дурна, втікала у ванну, де її нудило від огиди. Як вона не розуміла, що життя вдвох може бути іншим? Гарним. Спокійним. Справжнім.

Того року її сильно штормило. Вона рідко забігала додому. Пару разів перетиналася з мамою в кафе, кілька разів заїжджала до них. Мама трохи схудла. Воно й зрозуміло — мама завжди дуже ретельно стежила за собою. У мами, як і раніше, був гарний чоловік і вона, доросла і вже все розуміюча, остаточно відчула свою маму.

Їй — 28, йому — 38, мамі — 48. Їй трапилася робота в іншому місті, й вона поїхала. Вірніше, роботу в іншому місті вона шукала сама. Рятуючись від попередніх важких стосунків, які вкрали в неї майже три роки життя.

На новому місці звикла. Заспокоїлася. І навіть зав’язалися романтичні стосунки з колегою. Незаміжнім і симпатичним. Начебто потрібно було виходити заміж, дітей народжувати. І щось вирішувати зі своїм життям.

Мамин чоловік приїхав у відрядження в її нове місто. Вони пішли обідати разом. Їй було легко й весело. Вона розповідала йому докладно про своє нове життя, розпитувала про справи, про маму. Він відповідав. Вона перевела погляд на його руки й гостро, фізично, відчула, як їй хочеться, щоб він її обійняв…

Він, здається, зрозумів. Замовк. Підбирав слова. Боявся образити. Все ж сказав. Він любить її, маленьку своєвільну дівчинку, знає й відчуває її біль, образи, бажання, вони завжди будуть добрими друзями, і вона завжди зможе розраховувати на його допомогу.

Обом було незручно. Вона потрясла головою і засміялася: ну і справді, чого вона від нього хоче?

А потім він їй подзвонив і сказав, що мама захворіла, чекає на неї. Вона одразу зателефонувала мамі, у тієї був втомлений, але бадьорий голос. Звісно, моя дівчинко, можна на вихідні. Не на ці, так, роби свої справи. Давай на наступні. Так, буду рада тебе бачити, дуже скучила. А ти простила мене, раптом несподівано спитала мама. Ну, за нього простила? Він тобі подобався, я побачила й зрозуміла це одразу. І я сто разів шкодувала, що так все вийшло. Прости мене, будь ласка. Менше всього я хотіла тобі завдати болю…

А потім він знову подзвонив їй і сказав, що мама в лікарні. І треба їхати. Два дні її відрядження, і вона приїде. Два дні — це ж не довго, правда? Не довго, приїжджай, якраз будуть аналізи і діагноз.

Вона приїхала. До мами вже не встигла. Він стояв у лікарняному коридорі з порожніми очима. Гарний і відсторонений. Тяжко подивився на неї. І відвернувся до вікна.

Після похорону вона бродила примарою по квартирі. Перекладала речі, бралася перемивати чистий посуд, заварювала чай кілька разів і виливала охолоджений, мила вікна.

Він теж чимось себе зайняв. Приходив пізно з роботи. Не вечеряв. Тихо пробирався в спальню.

Одного разу, коли його не було, вона заглянула туди. Пахло маминими парфумами та колишнім щастям. У неї потьохкало серце, коли вона побачила мамині фотографії на комоді, на стіні, на покривалі… Різко зачинила двері.

Подумала, що так і не зрозуміла нічого про них. Подумала, що вже ніколи не зрозуміє.