Невістка без вдячності

Вдячна невістка

– Он, знову насупилася! – невдоволено сказала Галина Іванівна. – Могла б і подякувати. Тільки й умієш, що гримаси корчити!

Орися глянула на свекруху, ледве стримуючись. Як же їй набридло, що мама Тараса постійно втручається в їх сім’ю зі своїми добрими намірами.

Ось і сьогодні принесла до хати кота, хоча її про це ніхто не просив. Справа в тому, що кілька днів тому до них завітали таргани від нових сусідів. Ті лише переїхали, наводили порядок у квартирі, де давно ніхто не жив. Захотіли потруїти непроханих гостей, а ті випадково завітали до Орисі та Тараса, про що він обережно розповів матері. Але яке до цього стосунок має кіт?

– Таргани – це ж не миші, навіщо нам кіт?

– Як це навіщо? Всі знають, що коти їдять тарганів! – впевнено відповіла свекруха.

– Я все життя з котами жила і жодного разу не бачила, що вони їли тарганів! – заперечила Орися, похитуючи головою. – І справа не в цьому. Ви забули у Тараса алергія на шерсть!

– Перетерпить трохи заради такого діла!

– Ой ні, Галина Іванівна. Кота поверніть туди, звідки взяли. Якби ми хотіли завести улюбленця, то самі б зробили це! – відрізала Орися.

– Це тобі не вирішувати! Ось Тарас скоро прийде додому, він і вирішить нашу суперечку.

Через півгодини Тарас повернувся з роботи. Увесь цей час свекруха ганяла з котом по хаті, шукаючи сусідських тарганів, хоча Орися всіх уже повиводила і пастки розставила, аби точніше не оселилися.

Так жодного таргана Галина й не знайшла, але намагалася переконати себе і невістку, що вони просто ховаються, а вночі обов’язково вилізуть. Ось тоді Яшка й знадобиться. Уже й ім’я йому придумала…

Тарас не одразу помітив нового мешканця. Зняв куртку і пішов у ванну, щоб помити руки, як раптом наступив на щось мокре.

– Орисько, ти щось у ванній розлила? – крикнув він, вмикаючи воду.

Жіна підбігла до нього. Побачивши калюжу, вона одразу здогадалася, хто її зробив.

– Ні, це твоя мама намочила!

– Що? – усміхнувся він. – Туалет же поруч!

– А в неї новий спосіб зіпсувати нам життя! – пожалілася жінка.

– Що знову сталося?

– Зараз вона сама тобі розповість, терпіння. А шкарпетки краще зняти й знищити!

– Знищити?

Тарас з подивом подивився на жінку. Помивши руки, він стягнув одну шкарпетку і понюхав її. Запах відомий, але це ж… Фу!

Він кинув ганчірку на калюжу, ще раз вимив руки, потім з милом вимив ноги і прийшов на кухню. Його мама сиділа на стільці і гладила за вухом сірого кота. Морда у нього зла якась.

– Мамо?

– Синочку, я тобі зараз усе поясню! Пам’ятаєш, ти про тарганів розповідав? Ось Яшка їх усіх виловить! Я гарантую!

Тарас слухав маму, кліпаючи очима, аж поки голосно не чхнув, а потім ще раз і ще.

– Ну так, тільки поки ваш Яшка буде їсти тарганів, ваш син помре від алергії! – язвила Орися. – Ми не просто так не тримаємо тварин!

– Нічого, потерпить! – знову обурилась свекруха.

Тарас ще раз чхнув і ще, а потім не витримав.

– Мамо, забери звідси кота! Швидко!

– Тарасе, а як же таргани?

– Забери, кажу! Швидше!

Галина звела брови і пішла до вхідних дверей. Викинула кота у під’їзд і повернулася в кухню.

– Ну тоді не скаржтеся, якщо тарганів у квартирі стане більше, ніж пилу!

– У нас пилу немає! – зауважила Орися.

– Краще мовчи! Ти моєї допомоги взагалі не цінуєш! – ображено сказала свекруха.

– А де ви того кота взяли? Він же загубиться! Видно ж, що домашній!

– Ой, сидів коло під’їзду! – недоволено відповіла Галина. – Я його просто позичила…

Орися нічого не відповіла, хоч всередині дуже злилася. В принципі, це в дусі свекрухи. Хапнути чужого кота і принести до сина. Дивна жінка, якщо не сказати, що хвора на голову.

– Мамо, а може вже вистачить нам допомагати? – запитав Тарас.

Орися вже не раз скаржилася на його матір. Та просто має талант доводити людей до сказу. Нещодавно вони на вихідні поїхали за місто, а мама прийшла до них у гості і вирішила розморозити і помити холодильник. Мовляв, невістка його взагалі не розморожує, хоч хтось повинен зробити це. Тільки забула, що у них холодильник, який у цьому не потребує, бо сухо морозить.

Отже, вимкнула його і пішла дивитися телевізор. Всі ящики вийняла, щоб швидше розморозився.

Дивилася телевізор, а потім заснула ненадовго. Прокинулася від дзвінка чоловіка, той попросив на вечерю пиріжків приготувати. Ну, вона вирішила, що холодильник може почекати. Побігла додому, накрутила пиріжків чоловіку, та так втомилася, що вирішила вже завтра повернутися у квартиру сина.

Тарас і Орися повернулися на кілька годин раніше, ніж збиралися. Свекруха ще не встигла завершити свою брудну справу. Зранку ще й голова розболілась, як на зло. Коротше, зайшли вони додому, а там жахливо смердить. Всю ніч продукти псувалися.

Найбільш прикро, що нещодавно в гості приїжджала мама Орисі і привезла два кілограми червоних ікринок. Столько за раз не съешь, её решили заморозить. Все краще, ніж пропаде. Та й Світлана Олексіївна сама казала, що з нею в морозилці нічого не трапиться. Мовляв, вони і самі так зберігають.

Орися родом з Полтави. Батьки досі там живуть, тому в якості гостинців часто привозять різні закордонні смаки. І тепер завдяки Галині мінус два кілограми ікринок, мінус три копчені риби й ще морожених судаків штук шість. Жалко, звичайно!

Орися ледь не розплакалася, коли зрозуміла, що від свекрухи одні втрати. Її мама старалася, везла, і тут на тобі!

Звісно ж, Галина Іванівна знайшла собі тисячу і одне виправдання. Навіть не вибачилася. Втім, після того випадку Тарас, не питаючи, відібрав у них ключі від своєї квартири, але це не завадило свекрусі творити свої добрі справи.

Тепер вона все робила відкрито. Якось купила оселедця на розпродажі в “АТБ”. Тарас його дуже любив, з’їв майже всю банку. Орися не одразу глянула на терміни, прострочення. Залишалося сподіватися, що ще не встиг зіпсуватися. Думали пронесе, а це й пронесло, тільки в прямому значенні. Причому так пронесло, що Тарас три дні з температурою лежав, навіть “швидку” один раз викликали.

Кілька тижнів тому свекруха попросила до них у гості покупатися. Їм відключили гарячу воду, а хотілося нормально у ванній помитися. Тарас недавно бойлер встановив. Звісно ж, її пустили. Хто ж знав, що ця прискіплива мадам притягне з собою власний засіб для чищення ванни, порошок якийсь їдкий.

Отже, вона зачинилася і вирішила почистити ванну перед купанням. Не одразу помітила, що щось пішло не так. Потім вирішила не признаватися. Мовляв, вона тут ні при чому, але Орися одразу зрозуміла, хто їм акрилову ванну зіпсував.

– Навіщо ви її чіпали? – обурено запитала невістка. – Я ж її перед вашим приходом помила!

– Ой, знаю я, як ти миєш! Тільки бруд розмазуєш!

Тарас теж засмутився, але ж не змушувати матір купувати нову? Так вони поки і жили зі зіпсованою ванною, чекали зарплатню, аби нову купити. Тепер ще й з тарганами біда, а потім з котом. Орисі все це вкрай набридло.

– Галино Іванівно, а давайте ви нам більше не будете допомагати? – запитала вона цілком серйозно. – Ми з Тарасом вже не малі діти. Прекрасно знаємо, що і як потрібно робити!

– Ось, кажу ж! Вдячна невістка мені дісталася! Ти молися на мене повинна! А ти тільки лице кривиш!

– За що молитися? За два кілограми червоної ікри, яку довелося в унітаз викинути? За акрилову ванну, яку ви варварським чином знищили? За оселедець, яким ви сина свого отруїли? І це ще далеко не всі ваші подвиги! Може вистачить вже?

– Може, мені тепер і в гості до вас більше не приходити? – образилась свекруха.

– А, до речі, непогана ідея. Може, краще ми до вас?

– Та, мамо, мені теж ідея подобається!

– І ти туди ж? – звернулася Галина до сина. – Та, сину! Від тебе я такого не очікувала! Все, ноги моєї більше в вашій хаті не буде!

Свекруха підвелася зі стільця і побігла до передпокою. В душі вона сподівалася, що її почнуть утримувати, можливо навіть вибачатися, але ніхто навіть проводжати її не вийшов.

Коли за нею зачинилися двері, подружжя лише з полегшенням зітхнуло. Тарас весь вечір чхав, знайшли ще одну калюжу під ліжком у спальні, Орисі довелося робити генеральне прибирання, щоб всю шерсть з квартири прибрати, зате образилася на них свекруха. Ну і нехай ображається. Головне, щоби у себе вдома.