З життя
Занадто бездоганна

Василь тепер ходив з усмішкою на обличчі, адже Адель зайве не просила й не наполягала. Він завжди жартував, що для його щастя потрібно лише її, а вони усамітнювалися…
Олена часто ночувала у Василя, адже його маленька “хрущовка” слугувала зручною майстернею. Подушки пораскидані, фарби, полотна залягли площею кімнати, де насилу між ними розташовувався старенький диван.
Жити разом Олена не пропонувала, а Василь не наполягав. Сергійко не контролював її, заміж не запрошував, а вона не мріяла про сім’ю й дітей, не випрошувала дорогих подарунків, адже, зрештою, могла сама собі дозволити все, що забагнеться.
Олена частенько оплачувала не лише за себе, але і за нього: романтична вечеря у ресторації, подорожі та інші забави, пробачаючи черговий “період без грошей”. Разом з тим, вона завжди пропонувала рішення. Попри різні труднощі, Олена залишалась задоволеною чоловіком. З ним їй дійсно було добре.
Одного дня під час прогулянки Василь заявив, що їм краще розійтись. Олена не могла в це повірити. Вона вже в думках планувала вечерю у себе вдома, але Василь негайно сказав, що вона занадто хороша для нього і що йому нічого їй запропонувати. Олена присіла на лавку, приголомшена такими словами.
— А я це не можу терпіти! — звернувся він до неї. — Ти сама вирішуєш, як витрачати свої кошти. Мені ж доводиться дивитись, коли ти отримаєш від мене подарунок. Твоя ввічливість прикриває неприязнь, ти можеш купити будь-що за одну мить.
— Тобто тебе зачіпає мій добробут? — здивувалася Олена. — Якою ціною ти вважаєш, що я це досягаю?
Василь мовчав, відвернувшись.
Олена піднялася на ноги і пішла. Навіщо стільки слів, якщо він здався? Що ж, живи собі на волі. Він дійсно “вільний птах”…
Олена сильно розгнівалась на Василя. Правильно говорила бабуся, що навкруги багато людей, які бажають скористатися за рахунок інших.
***
— Чому все ще не знайомиш нас із майбутнім чоловіком? — запитала бабуся під час одного з візитів Олени.
— Бо його просто нема, бабусю… — сумно промовила вона.
— Не може бути такого, — здивувалася бабуся.
— Може. Але, можливо, я залишусь сама з сорока котами, як кажуть, — усміхнулася Олена.
— Не хвилюйся, дівчинко, всі твої роки ще попереду! — додала мама.
Олена згодом зустріла свою справжню любов. Вона і її обранець стали нерозлучними, бо мали одну ціль — досягати успіху важкою працею. Їхній союз був справжнім.
Одного разу вона побачила Василя на вулиці, де він малював якусь дівчину на бульварі. Він виглядав змученим та знесиленим. Олена, проходячи повз у нових туфлях, подумала, що, очевидно, кожен має своє. Краще вже мати синицю в руках, ніж журавля в небі.
