Куди це ти зібрався? – запитала вона з кухні

– Юрику, а ти куди? – Олена глянула з кухні, витираючи руки рушником і здивовано дивлячись на чоловіка.

Юрій, чоловік сорока п’яти років, менеджер великої будівельної компанії, вирішив діяти рішуче. Він зібрав валізу, поки дружина на кухні поралася зі сніданком для нього, і тепер стояв у передпокої великої затишної квартири.
Олена завжди готувала вранці їжу і годувала сім’ю. Вона вважала, що правильний і ситний сніданок – це не лише міцне здоров’я, але й запорука успішного дня. Поки діти були маленькими, вона вставала раніше за всіх і готувала для всієї гомінкої ватаги. У них було троє дітей, тому дружина не працювала, а займалася їх вихованням. На щастя, заробіток чоловіка завжди дозволяв їм безбідно жити, не привертаючи для цього трудовий потенціал дружини.

Юрій мовчав. Він розглядав Олену, з якою прожив двадцять п’ять років, і розумів — він правий, треба діяти рішуче і невідкладно.
Дружина останнім часом змінилася: розчинилася, погладшала, в її очах зникли іскристі вогники, які так приваблюють чоловіків. Вона вже давно не притягувала його як жінка.
Для цього у Юрія була Наталка, молода енергійна брюнетка, з якою він познайомився на одному з виїзних корпоративів його компанії. Вона була красива та розумна, і це відразу вразило Юрія. А ще вона була сміливою та рішучою, що теж дуже імпонувало чоловікові. Він сам був таким. Сміливий і рішучий. І саме тому зараз стояв у передпокої з валізою.
Годі вже! Скільки можна! Чому він має жити з нелюбою жінкою, та ще й витрачати на неї свої важко зароблені гроші? Діти вже виросли, живуть самостійно. Іванко та Петро вже самі працюють, здобувши вищу освіту. Варка, правда, ще вчиться на четвертому курсі, але він їй завжди готовий допомогти. З цим все в порядку.

А дружина… Чому вона має висіти на його шиї? Те ж саме йому й каже Наталка, і він розуміє — кохана права. Юрій багато працює, себе не шкодуючи, а дружина сидить вдома. І витрачає його гроші.
– Давно б вже час піти від неї. О, влаштувалась, безділниця! – казала йому Наталка, обіймаючи. – І квартиру поділити треба. Нехай у однокімнатній поживе, та сама собі на життя заробляє.

– Так. Наталко, ти права. Нас уже нічого не пов’язує. Тому потрібно вирішувати.
– Ти кудись їдеш, Юрику? – здивовано запитала його Олена. – А чому не попередив? Я б тобі з собою бутерброди приготувала. Ну не можна ж так вирушати голодним. Тим більше, ти не знаєш, коли тобі вдасться поїсти. У відрядження, мабуть?

– Слухай, чому ти завжди прив’язуєшся до мене зі своєю їжею, га? Бутерброди! Яка дурість! Ти не знаєш — зараз на кожному кроці можна пристойно перекусити, поснідати, пообідати і навіть повечеряти? Так я відкрию тобі очі — давно вже можна! Курица! Вічно товчешся на своїй кухні, ніби більше нічого в житті не існує.
Юрій сердився на дружину від того, що не міг перейти до головного, гордо та твердо сказати, що він її кидає, що іде до іншої.
– У тебе щось сталося? Чому ти на взводі, Юрію? – м’яко і по-доброму запитала Олена.
Вона давно знала, що у чоловіка є коханка. І припускала, що колись він захоче піти від неї. Сьогодні, мабуть, був такий день. Але Олена була мудрою жінкою. Це, по-перше. А по-друге, вона добре знала свого чоловіка.
– А тому! Тому що я йду від тебе, зрозуміло? Дістала мене така життя!
– Зрозуміло. А куди? – просто запитала дружина, ніби він їй повідомив, що на вулиці дощ.
– До іншої жінки. Вона не така, як ти, красуня і розумниця! І ніколи не буде, як ти, вічно товктися на кухні! У неї багато інших цікавих та важливих справ.

– О, тобі вдалося зустріти таку жінку? Вітаю, Юрію.
– Так, а що тут такого? Хіба я не гідний такої? — Юрій навіть не вірив тому, як чудово легко проходить ця непроста для нього розмова.
– Ти? Гідний. Ти гідний навіть більшого, Юрику.
– Ти справді так вважаєш? – недовірливо запитав Юрій.
– Так. Я так вважаю. Хто ж тебе знає краще, ніж я? Ти багато працюєш, пристойно заробляєш, ти розумний і, що вже гріх таїти, гарний!
– Ну, ти ж розумієш, мені ще й цю квартиру доведеться поділити, – вже м’якше, ніби вибачаючись, вимовив Юрій.
– Розумію. І це буде справедливо. Абсолютно підтримую тебе у цьому бажанні. Квартиру поділимо. Все, як належить за законом, – усміхаючись, виголосила Олена.

– Ну, ти це… Дякую тобі, звісно, за розуміння. Чесно кажучи, думав, що ти скандал влаштуєш. А ти по-людськи поставилася. Врешті-решт, не дарма я тебе колись за дружину взяв, – гордо виголосив чоловік.
– Та ну… А що скандалити-то? Ну кохання у нас один до одного пройшло. Ну і що? Тепер все життя разом жити? Хто це вигадав? Не ми перші, – продовжувала Олена.
– Ну і добре. Це непогано, що ти так думаєш. Тут ще таке питання… Ти б роботу собі якусь знайшла, чи що. Адже я тобі перестану гроші давати. Ти ж повинна розуміти, що ми за законом станемо чужими. Або ти на аліменти подаш? Так відразу попереджаю, що суд ти програєш. Ти ж працездатна, здорова жінка, Олено. Просто багато років сиділа вдома.
– Сиділа? Тобто ти ось так це бачиш? А троє наших дітей самі по собі виросли? Ну, добре, сперечатися з тобою не буду. А з приводу роботи скажу так. Не буду. Мене це не стосується.

– Як це? Чому? А на що ти житимеш? Чи ти сподіваєшся, що сини допомагатимуть? Так вони лише почали працювати, самим, напевно, не вистачає.
– Не збираюся я в дітей гроші брати, ну що ти вигадуєш? – як би навіть і обурилася Олена. – У мене є інший варіант.
– І який же, дозволь дізнатися?
– Тебе справді цікавить моє особисте життя після того, як ти підеш від мене?

– Ну я з чистої співчуття та турботи цікавлюся. Все-таки у нас багато спільного, діти, наприклад.
– А я вийду заміж. І чоловік мене утримуватиме, – сказала Олена і стала чекати на реакцію Юрія.
– Заміж? Що ти маєш на увазі? – ошелешено запитав чоловік.
– У прямому. Скоро я стану розведеною одинокою жінкою. І, отже, маю повне право вийти заміж ще раз.

– І що ж – є претенденти? Чи ти вважаєш, що знайти гідного чоловіка — це як до магазину сходити? Тим більше, у твоєму віці, Олено, — чоловік скептично оглянув обличчя і фігуру дружини. – Треба ж реально оцінювати свої шанси.
– О, з цим проблем не буде! Навіть не сумнівайся! – упевнено заявила дружина.
– Звідки ж така впевненість? — Юрій розв’язав галстук, що стягував горло. Він не помітив, як перейшов із передпокою на кухню, де почав машинально жувати тільки що спечені дружиною млинці.
– Ти вже вибач мене, Юрію, говоритиму з тобою начистоту. Як кажуть, відвертість за відвертість.

– Ну, кажи, – Юрій дожовував уже другий млинець. – Чай, чи що, налий мені. Що це я душуся…
– Я вже давно підозрювала, що ти хочеш мене кинути, – наливаючи Юрію чай, ніби між іншим сказала Олена.
– Правда? А звідки взялися такі підозри? – здивувався чоловік.
– Нехай це буде моїм жіночим секретом. Отже, тоді я подумала — а що ж чекає на мене в такому разі? І вирішила діяти.
– Діяти? – Юрій здивувався так, що перестав жувати.
– Саме. Я зареєструвалася на сайті знайомств. І ти знаєш, була приємно вражена такою кількістю чоловіків, які бажають познайомитись.
– Ну, і що тебе понесло на такі сайти? Здивувала, не очікував від тебе такої спритності, – якось кисло промовив Юрій.

– Ну, ми ж тепер кожен сам за себе. От я й вирішила почати поки підбір претендентів. Це непроста справа, сам розумієш, і не швидка. Тут не можна помилитися, щоб обранець не пішов колись до молодої та дерзкої. Ну ти сам усе знаєш, чого я тобі розповідаю.
– І що — вже є кандидатури? Чи ти поки що лише сподіваєшся?
– О, звісно, є! І чимало! – м’яко і водночас хитро посміхаючись, продовжувала Олена.
– Так? Цікаво, чим же їх могла привернути старіюча жінка, на кшталт тебе?
– Що ти? Та здобувачки в такому віці, як я, зараз найпопулярніші на сайті. Ми просто-таки на розхват у мудрих, зрілих чоловіків. Що молоді — вони легковажні, непостійні, дивись, ще й зрадять. Вічно їх кудись тягне, все їм чогось хочеться. Інша справа ми — спокійні, домашні, затишні, все знаємо, все вміємо, розуміємо, що потрібно чоловікові.

– Ну, це просто маячня! Чоловіків завжди тягне до молодших, – заперечив Юрій.
– Тягне, не сперечаюся. Але після таких молодих їх тягне вже до зовсім інших жінок. А коли я ще написала, що чудово готую та маю своє житло, незалежне ні від кого, — ми ж квартиру поділимо, ти сам сказав, — то відбою від бажаючих не було!
Юрій мовчав. Він обмірковував те, що розповіла йому дружина. Чомусь неприємно було усвідомлювати, що в неї так добре все складеться після його відходу. Якесь почуття пробудилося в душі. Ревнощі, чи що? Ось чорт, цього ще не вистачало.
– Так ти йдеш? Я думаю, що тебе вже чекають, Юрію. Негарно змушувати дівчину хвилюватися. Та й мені, знаєш, пора. Сьогодні у мене запланована зустріч із першим претендентом. Потрібно ще себе в порядок привести. Він давно кличе мене зустрітися. Так, раз ти зважився і йдеш, то що ж я тягтиму, правильно?

– Ти знаєш, я згадав. У мене ж сьогодні важлива зустріч із постачальниками. Залишу поки що валізу. Потім заберу. Увечері. Або завтра. І ти не йди нікуди. Яка прудка, подивися! Це якось навіть неповага стосовно до мене. Чоловік не встиг піти, а дружина вже у розгулі. Почекай із цим.
Юрій поїхав на роботу. Весь день його мучили смутні сумніви. Чи правильно він чинить, чи не осудять його діти, чи не доведеться йому самому потім гірко шкодувати про зроблене? Питання мучили і не давали змоги зрозуміти, правий він чи ні.

Адже самому Юрію це представлялося варіантом трохи інакше. Він іде до Наталки, але якщо там його щось не влаштовує, то він завжди зможе повернутися до Олени. А тепер виходило, що повертатися буде нікуди. У Світлани буде інший чоловік.
Ближче до вечора до нього нарешті додзвонилася Наталка.
– А в чому справа? Я чекала тебе зранку з речами? Чому ти не приїхав? Я тут підшукала квартирку для нас у дуже гарному районі. І ще потрібно з’їздити до салону меблів, треба, щоб ти схвалив мій вибір щодо спального гарнітуру. Так, і ще необхідно заїхати в турбюро до Жорика – оплатити поїздку на Балі. Ти пам’ятаєш про Балі, котику?
Наталка верещала без зупинки, навіть не слухаючи, відповідає їй Юрій чи ні.
– Наталко! Помовчи секунду! – закричав він.
– Так, – вона перервала свій словесний потік.
– А що у тебе сьогодні на вечерю? – раптом ні з того ні з цього запитав Юрій.
– На вечерю? Нічого…- Наталка розгубилася. – Я ж на дієті. Та й тобі потрібно скинути, ми ж це обговорили. Ну, якщо ти хочеш, можна замовити щось із ресторану…
Вона ще щось говорила, а Юрій вже відключився. Він знав, що вдома на нього чекає ситна вечеря та спокійний розмірений вечір. І на Балі йому зовсім не хотілося.
Не буде інший чоловік називати його Олену своєю дружиною. Не бувати цьому!