З життя
Ви забули запросити нас на свято

Ви забули запросити нас на свято
Роксолана надзвичайно любила свого чоловіка. Вона вважала себе щасливою з ним. Володя був дбайливим і люблячим чоловіком, який старався робити все для своєї улюбленої.
А ось з родичами чоловіка Роксоланка, навпаки, не мала удачі. Кажуть, у сім’ї не без ворони – у них було все навпаки. Здавалося, що лише Володя був “нормальним”, а решта членів сім’ї дратували.
Свекор, наприклад, кожного разу, бачачи Роксолану, зауважував, що вона якось округлилась. І, можливо, у неї вже хтось у животі живе.
Хоча Роксолана була в чудовій формі і з моменту знайомства з батьками чоловіка не поправилася ні на грам, Лев Антонович все одно продовжував свої натяки. Схоже, ця фраза була для нього стандартною, і навіть якби Роксолана схудла на кілька кілограмів, він би це все одно сказав.
Він часто кидав невдалі жарти, сам же з них сміючись, чим соромив Роксолану. Їй завжди було ніяково в його присутності, а його звичка ходити по дому без футболки тільки додавала дискомфорту.
Свекруха, Інна Андріївна, любила повчати всіх. Навіть в тому, в чому сама не розбиралась.
Вона вчила Роксолану, як модно одягатися, якою стрижкою користуватися, яку губну помаду наносити. А коли Роксолана і Володя переїхали в своє житло, Інна Андріївна завзялася втручатися в кожну деталь їх побуту, критикуючи.
Була ще молодша сестра Володі, легковажна дівчина з двома дітьми на руках. Діти були від різних чоловіків, і ні з ким з них Наталка не мала серйозних стосунків. Вона всюди тягала за собою дітей і вважала, що їй все винні лише через те, що вона мати.
Незважаючи на підтримку від батьків дітей, допомогу і те, що вона сиділа на шиї у батьків, Наталка завжди шукала безкоштовні речі. Це для неї було ніби азартною грою – встигнути вхопити перше. Тому в їхньому домі постійно накопичувались пачки підгузників та нікому непотрібні речі.
Її діти були невихованими і наглими. Але це було не їхньою виною, з такою мамою вони і не могли бути іншими. Коли вони приходили в гості, відразу хапали все смачненьке і брали без дозволу чужі речі.
Роксолана з жахом згадувала той єдиний раз, коли сестра чоловіка з дітьми прийшла на їхнє новосілля. Після їхнього відходу в домі не залишилося жодної цукерки, була розбита нова ваза, а на шторах залишився розмазан шоколад.
Невдивовижки, що коли наближався день народження Роксолани, вона вирішила, що родичів чоловіка кликати не буде. Інакше її свято було б безнадійно зіпсоване. Свекор жартував би невдало, свекруха повчала б, а Наталка вимагала б безкоштовних речей, поки її діти руйнували квартиру.
Звичайно, Роксолані було трохи ніяково перед чоловіком за своє рішення, але вона дуже сподівалася, що він її зрозуміє.
– Володю, я хочу відзначити день народження вдома. Запрошу батьків і кілька друзів.
– Добре, я “за”. Не даремно ж ми так гарно квартиру облаштували? – усміхнувся чоловік.
– Так, точно. Тут як у якійсь фотостудії. Але…
– Що? – насторожився Володя.
– Будь ласка, не ображайся. Але я не хочу кликати твоїх родичів.
Володя важко зітхнув і кивнув.
– Вибач, мені з ними дуже важко. А в свій день народження хочу розслабитись, а не нервувати, – сказав Роксолана винувато.
– Я все розумію, не пояснюй. З ними дійсно складно.
– Ти не сердишся?
– Ні, що ти. Це ж твоє свято, і воно має бути таким, яким ти хочеш.
Роксолана вкотре впевнилась, що її чоловік – найкращий чоловік у світі. Вона навіть почала задумуватись, а чи не прийомний він у своїй родині, адже він такий інший.
Роксолана не говорила батькам чоловіка, що святкуватиме день народження. Сказала, що цього разу вони будуть з Володею вдвох. І попросила чоловіка не розповідати нічого.
Та все одно вони дізналися. Свекруха зателефонувала мамі Роксолани, щоб дізнатися щось по її професійній сфері, і та проговорилась.
– Як твоя дружина з нами поступила! – кричала Інна Андріївна. – Не підійшли ми до справи, так?!
– Мамо, – намагався заспокоїти її Володя, – Роксолана захотіла відзначити лише зі своїми батьками. Це ж її день народження, і їй вирішувати. Була б це гучна вечірка, вас би обов’язково запросили.
– Зрозуміла. І передай своїй дружині, що ми смертельно ображені!
Мама повісила слухавку, а Володя похитав головою. Він добре розумів свою дружину. Йому завжди було соромно за своїх родичів. І він не хотів, щоб Роксолана теж відчувала сором.
Тому він не сказав їй нічого, не хотів псувати свято. Вирішив, що розповість про слова матері після дня народження.
Вранці, коли Роксолані виповнилось двадцять шість, Володя подарував їй букет квітів і сертифікат в СПА. Він знав, що Роксолана втомилася за цей рік. Спочатку їхнє весілля, потім ремонт і переїзд. І ще купа роботи. Тож вона хотіла відпочити.
Вдень почали приходити гості. Роксолана старалася: приготувала смачний обід, нарядилася, зробила зачіску. Було видно, як вона щаслива і чекає від цього свята море вражень.
Але вона не здогадувалась, які саме враження її чекають.
Коли всі розсідались, у двері подзвонили.
– Це, напевно, торт, – схопилась Роксолана, – я про нього зовсім забула, ось і замовила в останній момент.
Вона з усмішкою відчинила двері, але усмішка відразу стерлась з її обличчя. За дверима стояли небажані гості. Вся родина.
– З днем народження, Роксолана! – проговорила свекруха, підтиснувши губи. І простягнула їй одну троянду. – Впустиш нас?
Не залишалося нічого іншого, ніж відійти вбік.
Ставало галасливо. Діти Наталки миттєво скидали взуття і бігли до столу. Свекор зауважив, що плаття на Роксолані не за розміром.
– Треба було на розмірчик більше, – хихикнув він.
– Ти, напевно, нас забула запросити, – продовжила свекруха, – я бачу у тебе гості. А нас у списках не було. Ой, Роксолано! Людей запросила, а підлоги не вимила.
Роксолана хотіла сказати, що це її ж онуки тільки що і натопали, але вчасно стрималась.
Настрій впав. Діти одразу почали галасувати, хапати їжу руками, лазити по шафах у пошуках цукерок. А потім молодший ще й почав плакати, бо не знайшов торт.
– Могла б і тортик купити, бачиш, Сашко засмутився! – відразу докорила Наталка. – І що це, тобі духи подарували? Дай, понюхаю. Віддаси свої старі тоді.
За цей час Роксолана не сказала жодного слова. Володя теж мовчав, спостерігаючи за своєю родиною. Як вони вмощувались за стіл, як вимагали тарілки, як мама критикувала їжу, а тато кидав дивні жарти.
Але терпіння Володі завершилося в момент, коли Наталка, думаючи, що її ніхто не бачить, вкрала конверт з грошима, який лежав на столику поруч. Там, власне, були всі подарунки.
– Поклади на місце! – раптом крикнув Володя.
– Про що ти? – захлопала Наталка очима.
– Я все бачив!
– Та я просто хотіла додати туди гроші, конверт не встигла купити, – почала викручуватись його сестра.
– Володю, не чіпляйся до Наталки, не псуй вечір, – зауважила мама. – Краще нагадуй дружині, що некрасиво родичів не запрошувати.
– І розмір одягу їй теж скажи, – хихикнув свекор, – бо, Роксолано, всі твої складочки в цьому платті видимі.
– Так! – Володя грюкнув по столу рукою, що навіть діти принишкли. – Мамо, тату, Наталко, вам час йти.
– Що?! – обурилася мама. – Та як ти смієш?
– Як ви смієте без запрошення з’являтися? Як ви смієте ображати мою дружину? Як сміють твої діти, Наталко, так нагло себе вести? Поки не навчитеся манерам, вам у цьому домі робити нічого.
Звісно, розгорівся скандал. І Роксолана видихнула лише тоді, коли небажані гості пішли.
Звичайно, день народження було зіпсовано. І як би друзі та батьки не намагались підбадьорити Роксолану, вже важко було повернути той настрій.
Проте був і позитив: Роксолана вкотре впевнилась, що вибрала собі правильного компаньйона на все життя. Чоловіка, який захистить її, навіть перед своєю родиною. І що б не трапилось, Роксолана знала, що він завжди буде на її боці. І це, мабуть, був найкращий подарунок у її житті.
