Майно дружини сина

Майя подивилася на фото в красивій рамці й зітхнула. Минуло вже два роки з дня смерті її чоловіка. Незграбний випадок, сніг, що зірвався з даху, удар… і Сашка не стало.

Вони прожили разом лише два роки, не встигли завести дітей. Від коханого чоловіка залишилися тільки спогади, фотографії й його мати, Валентина Іванівна.

Вона приїжджала до Майї, плакала, скаржилася й навіть звинувачувала її в тому, що невістка не народила їм спадкоємця.

— Була б ти нормальною жінкою, залишилася б у нас дитина… — виголошувала Валентина. Майя лише знизувала плечима. Їй було складно пережити втрату, але винною вона себе не вважала. Перед тим як народжувати дітей, вони з чоловіком хотіли вирішити питання з житлом, готувалися до переїзду. Але Сашко не дожив до цього моменту.

Після смерті чоловіка Майя занурилася в роботу, намагаючись знайти відраду й відволіктися. Вона багато працювала, брала надурочні замовлення і вже через рік, на свій тридцятий день народження, переїхала з орендованої квартири в свою. Маленьку, але власну.

Батько трохи допоміг, він пишався донькою й підтримував її в усьому. Але через рік і його не стало. Серце підвело.

Майя втратила єдиного рідну людину. Вона залишилася сама, і тільки Валентина Іванівна не вгамовувалася, намагаючись висловити «співчуття» та розради в її горі.

Вона приїхала до Майї після похорону і, не встигнувши зайти, заявила:

— Майя, час скласти заповіт, поки не пізно, — сказала свекруха.

Майя ледь не впустила чашку з рук.

— Так, так. Я серйозно кажу. Ніхто не застрахований від “уходу”. Сьогодні ти здорова, а завтра, хто знає, як життя повернеться.

— На що ви натякаєте?

— Тобі вже тридцять, родичів немає. Пора подумати за інших.

— Не хвилюйтеся, Валентино Іванівно. Я не міністр, на соціальні похорони вистачить моїх заощаджень, — попри те, що в ній зростало роздратування, вона звела все в дурний жарт, вирішивши, що у свекрухи через чергові похорони поїхав дах.

— Жартуєш, а даремно. Я б на твоєму місці квартиру оформила на племінників.

— Так? Пропонуєте переписати все моє майно на ваших онуків? — підвела брови Майя. У Валентини Іванівни був молодший син, Григорій, з яким Майя не підтримувала стосунків. Сашко, її чоловік, за життя теж не спілкувався з братом, вони були абсолютно різними. Григорій рано одружився, народив дочок і розлучився. Одружився вдруге, знову народив, цього разу сина… і знову розійшовся. І ось півроку тому Григорій знайшов собі нову дружину.

— Переписувати не поки не треба, але заповіт склади. Інакше все майно відійде державі!

— Валентино Іванівно… вам, напевно, додому пора. Ви, мабуть, втомилися.

— У мене вдома Гриша з Людою, вони попросилися пожити в моїй квартирі, — зізналася свекруха. — Я молодим не хочу заважати, ти мене теж зрозумій.

— Ну не заважайте. Я тут до чого? — не зрозуміла Майя.

— Я розраховувала на тебе. Раз уже квартира твого батька тепер пустує, я там поживу, поки Гриша свої справи не вирішить. Вони іпотеку збираються брати, як тільки він на роботу влаштується. Я вже й речі зібрала, від тебе тільки ключі від квартири треба. Ти не хвилюйся, я одну кімнату займу. Другу здавати можна. Я, до речі, вже знайшла охочих. Ріта з синочком квартиру шукають…

— Ріта — друга дружина Гриші?

— Так, ти пам’ятаєш її? Хороша дівчина. Ми з нею відмінно ладимо… нехай поживе. Я все одно з онуком сиджу, от і їздити не доведеться, економія.

— А скільки ви готові платити за оренду?

— Я?! — обурилася свекруха. — Я ж тобі як мати рідна! І ти з мене гроші вимагаєш? Не думала я, що Сашко мій на такій одружився…

— Валентино Іванівно, ви мене вибачте, але ні безкоштовно, ні за гроші я вам пожити не дам. І заповіт писати, якщо й буду, то тільки на свою дитину, яка в мене обов’язково народиться. У мене ще все життя попереду.

— Іграшка ти! Та в тридцять років вже пізно народжувати! Та й від кого? Ти ж одна-однісінька! Придумала… фантазерка. Дивись, жадібність тебе погубить! Залишишся біля розбитого корита. Ще згадаєш мої слова, наплачешся! — свекруха скорчилася й стала схожа на відьму. Майї захотілося виставити її за двері й більше ніколи не пускати. Їй раптом спало на думку, що всі біди у неї через заздрість Валентини Іванівни, що вона завжди недолюблювала Майю і говорила Сашкові, що щастя їм не бачити.

— Ідіть, Валентино Іванівно. Я сама розберуся. Мені вже тридцять років, і голова на плечах є. А якщо що, так нехай краще державі дістанеться, ніж вам.

Свекруха щось прошепотіла й пішла, грюкнувши дверима. А наступного дня Майї подзвонив Григорій і почав кричати, звинувачуючи, що його матері після візиту до неї стало погано.

Майя зрозуміла, що якщо хоче жити спокійно, то потрібно позбавлятися свекрухи і її рідні. Вона виставила свою квартиру на продаж. Покупці знайшлися швидко. Після цього Майя оформила документи на спадщину і продала квартиру батька. На ці гроші вона придбала житло побільше й переїхала в нове життя без старих «родичів». Її нову адресу ніхто з них не знав і не заважав будувати плани на майбутнє.