ЗУСТРІЧ З ЯНГОЛОМ

ЗУСТРІЧ З АНГЕЛОМ.

У Ольги був чудовий настрій. Складні пологи завершилися благополучно. Сьогодні вона допомогла з’явитися на світ новому мешканцю планети. Ольга працювала акушером-гінекологом у перинатальному центрі. Після непростої зміни вона поспішала додому.

Руки обтягали сумка і пакет з продуктами. Чоловік намагався посадити її за кермо, щоб вона не залежала від автобусів, коли його немає дома, а він часто їздив за місто у справах. Він навіть провів кілька уроків водіння, але вона не змогла. Вона боялася… боялася до жаху.

Справа в тому, що в дитинстві Ольга дивом не потрапила під машину. Вона досі пам’ятає той страх, що насувався на неї! Чесно кажучи, вона й на пасажирському місці некомфортно себе почуває, а сама за кермо? Ніколи!

Завтра вихідний, і завтра у Ольги день народження 40 років. День народження вона, свято вірячи у прикмети, вирішила не відзначати. Так, тільки у сімейному колі, коли вся родина збереться вдома.

До зупинки залишалося зовсім трохи. Ольга відчула, що все-таки добряче втомилася. Несподівано вона посковзнулася ( це завжди стається несподівано), нога поїхала вбік, і Ольга разом зі своїми сумками впала у замет! Привітавши себе з м’яким приземленням, вона міркувала, як би їй культурніше піднятися?

– Дівчино, ви не забились?
Голос долинув з правого боку.
– Ви не можете встати? Дайте мені руку! –

І хто ж пропонує їй руку? А він нічого, приємний такий чоловік, приблизно одного віку з Ольгою, доброзичливе, спокійне обличчя, викликаюча довіру усмішка…

Він легко витягнув Ольгу з замету, допоміг струсити сніг з одягу.
– Ви, як завжди, поспішаєте, – а голос у нього такий добрий, їй здалося, що вона вже колись чула цей голос… але ні, раніше вони не зустрічалися. Вона подякувала йому. Треба йти.

– Ви дуже втомились, Ольга, – сказав він вже без усмішки. Це було сказано з такою турботою, як міг сказати тільки найдорожчий чоловік.
– Ви дуже втомились, так не можна, – тихо повторив незнайомець.
– Відпочину у вихідні. До того ж, у мене завтра день народження, – сказала Ольга.
Незнайомець знову усміхнувся.

– Вітаю! Я хочу зробити вам подарунок. Сьогодні перед сном скажіть, – Хай завтра моє життя зміниться на краще! І ваше життя обов’язково зміниться на краще. Тільки не забудьте! –
– Не забуду, – усміхнулася Ольга.

Незнайомець попрощався і звернув за ріг будинку. А ось і довгоочікуваний автобус.
Дім, як завжди, чекав на господиню в розхристаному стані. В передпокої безлад, в кухонній раковині гора немитого посуду. Песик Бровко скиглив біля своєї порожньої мисочки й докірливо дивився на господиню.

В першу чергу нагодувати Бровка, погуляти з ним. Напівзамерзлого песика два роки тому знайшла на вулиці дочка. Принесла додому і вмовила матір залишити його, клятвено пообіцявши самостійно доглядати за ним. Доглядала… тижні два, а потім турбота про знайду плавно перейшла до Ольги.

Скільки часу минуло? Вона нарешті завершила всі домашні справи. Добре, що ніхто не відволікав і не панікував через недоприготовану вечерю. Чоловік у відрядженні в сусідньому місті. Дочка в її матері. Завтра вони приїдуть. Чоловік заздалегідь повідомив, що не зможе приїхати. Треба все ж завтра приготувати якусь святкову страву, а поки можна відпочити на самоті.

Самотність – це така розкіш, ніхто не чіпляється зі своїми проблемами, не давить на психіку своїм поганим настроєм. Можна насолоджуватися самотністю, послухати музику, почитати книгу… Але хочеться тільки спати.

Вона вже засинала, коли згадала пораду незнайомця і сама не розуміючи навіщо прошепотіла, – Хай завтра моє життя зміниться на краще. –

Рано вранці дзвінок у двері став повною несподіванкою. На порозі з’явився чоловік. Найдивовижніше, що він світився, як начищена монета, а не хмурився з дратівливим виразом обличчя, як зазвичай.
– Привіт, сонце моє, – сказав чоловік ніжно.

У Ольги шок. Вона давно не чула від нього таких слів. Колись сильно засмучувалась через його неласкавість, потім звикла.
І ось, коли вже зовсім звикла до життя без ніжностей… Ну й ну! Наче тверезий, у руках об’ємний пакет.

– З днем народження! Я так скучив, домовився і поїхав додому. Без мене закінчать, – і все це тим же ніжним голосом.
Ольга відступила назад, не в силах повірити. Микола увійшов, поставив пакет, обійняв, поцілував, бурмочучи якісь милі словечки.

А де звичне буркотіння та незадоволений вигляд? Ольга дивувалася все більше і більше. Зовсім забуте відчуття щастя охопило теплою хвилею.
Задзвонив телефон.

– З днем народження, мамочко! Найдобріша, найулюбленіша, найкрасивіша! Я на обід приїду й бабуня теж. У нас для тебе такий чудовий подарунок, – раділа дочка.

Потім головний лікар привітав і порадував, що можна взяти давно забуті з минулого року три дні відгулів. Потім подруга, тітка, однокласник, вдячні пацієнтки…

До хорошого звикаєш швидко. Ользі здавалося, що так було завжди. І надмірність хорошого зовсім не виглядала дивною.
Ввечері провівши гостей Ольга пішла до сусіднього парку погуляти з песиком.
Вчорашній незнайомець з’явився абсолютно несподівано, – Гарний був день, Ольга? З днем народження тебе! –

– Почекайте, звідки ви знаєте моє ім’я? Ми з вами ніколи не зустрічалися, якщо мені не зраджує пам’ять, – прямо спитала Ольга.

– Ми знайомі 40 років, Ольго. Тобі це важко зрозуміти, але постарайся. Я з тобою з першого дня твого життя. Я твій ангел-охоронець.

Пам’ятаєш, коли тобі було 5 років, і ти вибігла за м’ячем на дорогу? Тоді ніхто не міг зрозуміти, як так вийшло, що вантажівка проскочила повз? Шансів врятуватися у тебе не було. Ніхто не бачив, як я переніс тебе через дорогу, але це строго між нами.

А коли ви студентською компанією в будзагоні пішли купатися на незнайому річку, ти підвернула ногу ( моя робота), і залишилася в гуртожитку. Там була небезпечна вирва, і ти повинна була в неї потрапити.
А вчора, хто тебе посадив у замет? Впади ти на хвилину раніше, однозначно зламала б ногу.

Я тобі допомагаю постійно, ненав’язливо й непомітно. Я і далі буду завжди поруч, така служба. Але…
Мені важко з тобою.
Ти любиш чоловіка, дочку, маму, подруг, пацієнтів, а себе?
Ти не любиш себе!

Ти навалюєш на свої плечі непосильне навантаження. Ти абсолютно не любиш себе, і наївно чекаєш любові від інших, але так не буває! Якщо ти не любиш себе, ніхто не буде любити тебе, будуть тільки тобою користуватися!
Я порушив протоколі і з’явився у фізичній формі, щоб донести до тебе цю думку, треба любити себе! –
– Ви, дійсно, знаєте про мене все, але у ангелів мають бути крила, – засумнівалася Ольга.

– І що ви за люди? У всьому шукаєте підступ. Ти не помітила, що у мене широке пальто? – він розкрив його, повернувся боком і Ольга побачила складені крила.
– А тепер прощавай! Мені пора, – сказав він їй і розчинився в завірюсі.

P.S.
– Казка, – скажете ви, мої дорогі читачі.
– Казка, – відповім я вам, але казка брехня, та в ній натяк.
Любіть себе і будьте щасливі! Я вам цього щиро бажаю!