Connect with us

З життя

Коли прийняв рідну людину, здавалося — буде важко. Та її крок змінив моє життя назавжди

Published

on

Коли я перевіз до себе літню матір, припускав, що буде нелегко. Та її поява в моєму домі назавжди змінила моє існування.

Інколи доля різко змінює курс, наче вітер у степу, і ти навіть не помічаєш, коли опиняєшся в новому світі. Я завжди вважав себе самодостатнім. Жив один у Львові, робота — стабільна, друзі — на вихідні, хобі — по вечорах, квартира — завжди прибрана. Батьки мешкали в селі під Черніговом, господарювали, жили спокійним ритмом. Навідувався до них раз на місяць, привозив солодощі, допомагав із дрібницями. Усе було, як то кажуть, на своїй вісі.

Але одного дня та вісь зламалась — пішов із життя батько. Інсульт, один день, і все. Поховали його, і я раптом побачив матір зовсім іншою — не тієї міцної жінки, яку знав, а крихкої, збентеженої, наче вона втратила півсвіту. Вона сиділа біля вікна у вишиваному хусті й мовчала. Ні сліз, ні скарг — лише тиша, немов світ навколо перестав існувати.

Я залишився у неї на кілька днів. Тоді вперше зрозумів: вона не впорається. Дім здавався порожнім, наче вимерлим. Я побачив, як вона боїться ночі, як здригається від кожного шелесту. А потім вона раптом прошепотіла:

— Може, залишишся ще на денек?

Я залишився. Потім — ще на день. І раптом щось клацнуло всередині: я не можу її тут покинути. Так я ухвалив рішення — забрати її до себе. Важко? Так. Але залишити саму — ще жахливіше.

Зібрали речі. Вона взяла мінімум: дві спідниці, білизну, ліки й… ту стару подушку з котами, яку я колись подарував їй у Одесі. Вона берегла її роками. Тепер ця подушка стала її оберігом.

Перші дні у місті стали для неї випробуванням. Все чужорідне, галасливе, тісне. Вона тихо сиділа у кімнаті, перегортала Псалтир, слухала радіо, рідко виходила. Готувала лише собі, через що я спершу сердився, а потім зрозумів — їй потрібен час.

Через два тижні все змінилося. Вона почала зустрічати мене з роботи. Виходила у коридор, усміхалася, розпитувала про день. Я вперше за роки відчув, що комусь потрібен. У дитинстві все

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × два =

Також цікаво:

З життя11 хвилин ago

«Моя машина — мої правила, і я вирішую, кому її давати!» — сказала свекруха

«Авто моє, і сама вирішую, кому його давати!» — оголосила свекруха. Ми з чоловіком, Олегом, молода сім’я, нашому шлюбу всього...

З життя17 хвилин ago

«Моє авто – мої правила: кому і коли давати вирішую я!»

«Це моя машина, і я сама вирішую, кому її давати!» — оголосила свекруха. Ми з чороловіком, Олегом, молода сім’я, нашому...

З життя22 хвилини ago

«Дякую, чарівнице, що у мене з’явився батько»: як моя племінниця знайшла родину після років розлуки

«Дякую, феєчко, що у мене з’явився тато»: як моя племінниця знайшли рідну людину після років розлуки — Мамо, а коли...

З життя23 хвилини ago

Мені неприємно дивитися на тебе такою: чоловік пішов спати в іншу кімнату, доки я не ‘приведу себе в порядок’

«Мені огидно дивитися на тебе в такому вигляді» — чоловік пішов спати в іншу кімнату, поки я не «приведу себе...

З життя1 годину ago

Заберіть мені дитинство назад!” — наполягала сестра після восьми років відсутності…

«Віддайте мені моїх дітей!» — вимогла сестра, якої не було вісім років… Буває, що доля змушує стати батьком раніше, ніж...

З життя1 годину ago

У нас же дитина: як невістка прагнула витіснити родича з його кімнати

Ця історія трапилася з моїм другом, з яким ми разом вчилися у університеті. Його звуть Олексій, йому лише двадцять два,...

З життя1 годину ago

Моя мама віддала собаку в притулок без мого відома: «Чому б просто не завести дитину?»

Це сталося після п’яти років шлюбу. Ми з чоловіком вирішили трохи перевести подих і поїхали у невеличку відпустку в Карпати...

З життя1 годину ago

Їй ніхто не потрібен: історія жінки без сімейних цінностей

Та от невістка — нікому не потрібна, навіть власна дитина! — історія жінки, яка зроду не розуміла, що таке родина....