Життя для власного щастя

ка немає.

Оксана стиснула кулаки. Важке розуміння пройшло через неї, як хвиля: вона всю життя жила не для себе. Для кредитів, для чоловіка, який її не цінував, для доньки, яка бачила в ній лише джерело допомоги. А тепер, коли часу залишилося так мало, вона нарешті усвідомила, що насправді хоче.

— Дякую вам, — сказала вона дідові, встаючи. — Ви відкрили мені очі.

— На здоров’я, доню. — Старий усміхнувся. — Життя коротке. Не витрачайте його на те, що не приносить вам радості.

Оксана вийшла з парку з чітким рішенням. Вона не хотіла витрачати останні місяці на ліки, які лише відтягнуть неминуче. Вона хотіла жити. По-справжньому.

Вона продала свою частку в квартирі, щоб мати гроші на мрію. Повернулася в рідне село, де провела дитинство. Купила маленький будиночок біля річки. Кожен ранок зустрічала з кавою на веранді, слухала спів птахів, дивилася на воду. Писала вірші, які ніколи не наважувалася показати іншим. Гуляла в лісі, збирала гриби й ягоди. Знайшла собі друзів-однолітків, з якими співала пісні біля багаття.

Чоловік намагався знайти її, але вона не відповідала на дзвінки. Донька спочатку обурювалася, потім плакала, потім звикла. Оксана не шкодувала. Вона знайшла те, що шукала: спокій, щастя, свободу.

Коли прийшов час, вона лежала у своїй кімнаті, дивилася на сонце, що заходило за річку, і посміхалася. Для себе вона нарешті зробила все правильно.

**Жити для себе.**