Connect with us

З життя

Я не можу стати матір’ю, і виною цьому — мій чоловік

Published

on

Колись мені здавалося, що життя нарешті подарувало мені справжнє щастя. Я вийшла заміж за кохання. Принаймні, я у це вірила. Мій обранець тоді здавався мені втіленням усіх дівочих мрій — добрий, турботливий, серйозний, з блиском у очах і ніжною посмішкою. Я гадала, що ось воно — жіноча доля: дім, де пахне паляницями, недільні прогулянки всією родиною, дитячий сміх, міцні обійми. Але все вийшло інакше. Не трагічно, ні. Просто по-іншому. Набагато болячіше.

Змалку я мріяла стати матір’ю. Уявляла себе з округлим животиком, відчувала, як тримаю крихітну долоньку в своїй руці, як колихаю маля серед ночі. Це було не просто бажання — це було моє призначення. Я хотіла не просто вийти заміж — я хотіла справжню, повноцінну родину, з дітьми, галасом, клопотами, але й з тим невимовним щастям, що дарують діти.

Через рік після весілля ми з чоловіком почали планувати дитину. Мені вже було тридцять, і я розуміла — час не чекає. Ми обидва погодилися: пора. Але місяці минали, а за ними і роки. Жодної смужки на тестах, жодної затримки. Лише біль, надія і розпач.

За два роки марних спроб ми нарешті зважилися на обстеження. Я пройшла через все: уколи, аналізи, огляди. Результати виявилися ідеальними — з мого боку жодних перепон. А от коли прийшли результати чоловіка… світ розсипався. Лікарі винесли вирок: повна, незворотня форма чоловічої безплідності. Звучить сухо, але всередині в мене все перевернулося.

Я дивилася на нього, і в голові гуло лише одне: «Що тепер?» Я люблю його. Без прикрас. Він для мене — не просто людина, з якою я живу. Він мій рідний, мій друг, мій дім. Але ж я завжди мріяла стати матір’ю. Не усиновити, не звернутися до донора — а народити свою дитину. Відчути це диво життя.

З того дня минуло півроку. І весь цей час я ніби живу на межі. З одного боку — людина, з якою зв’язала долю, яка ні в чому не винувата. З іншого — моя мрія, моє жіноче «я», що вмирає день за днем, коли я бачу чужиЯ досі не знаю, як обирати між його серцем і своїм материнством, і кожен день – це нова мука.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + десять =

Також цікаво:

З життя41 хвилина ago

«Ты нам не родня»: почему я не стала пускать её в дом

«Ты нам не семья»: почему я не пустила золовку в свою квартиру На кухне Марина жарила пирожки, когда раздался резкий...

З життя42 хвилини ago

Моя мама віддала мою собаку в притулок без мого відома: “Краще заведи дитину!

Це сталося після п’яти років шлюбу. Ми з чоловіком вирішили трохи перепочити та поїхали в невелику відпустку в Карпати —...

З життя44 хвилини ago

«Моя машина – мої правила: свекруха встановлює межі»

«Це моя машина, і я сама вирішую, кому її давати!» — вигукнула свекруха. Ми з чоловіком, Олегом, молода сім’я, нашому...

З життя47 хвилин ago

Тобі не огидно дивитися на себе?” — чоловік пішов ночувати в іншу кімнату, поки я не “навела лад

“Мені огидно дивитися на тебе в такому вигляді” — чоловік пішов спати в іншу кімнату, поки я не “приведу себе...

З життя1 годину ago

Моя мама віддала мою собаку до притулку без мого відома: «Чому ти ще не завела дитину?»

Сьогодні, перегортаючи сторінки свого щоденника, згадала той біль, який відчула рік тому. Після п’яти років шлюбу ми з чоловіком вирішили...

З життя2 години ago

Все життя мене принижували, а тепер змушують доглядати за хворою матір’ю

Я невже так і прожила все життя, як тінь у родині, а тепер вимагають, щоб я доглядала за хворою матір’ю…...

З життя2 години ago

«У нас дитина, давай поміняємося кімнатами…» — як дружина брата хотіла витіснити його з простору

Ця історія трапилася з моїм другом, з яким ми разом вчилися в університеті. Його звуть Олесь, йому всього двадцять два,...

З життя2 години ago

Сможет ли отец троих детей избежать дома престарелых? Воспитание проверяется в старости!

Василий Кузьмич никогда не предполагал, что его золотые годы пройдут в уютном, но всё же казённом заведении для пенсионеров где-то...