Як сусід провчив набридливих родичів, що самовільно навідувались на свято

Ярослав Григорович, наш сусід із дачі під Києвом, славився на всю округу своїм гостинним серцем та шашликами, від яких просто слина текла. Його секретний рецепт, привезений ще зі служби в Грузії, робив його страву справжнім шедевром. Та ось щирість вийшла йому боком: деякі родичі настільки звикли до його доброти, що почали цим безсоромно користуватись.

Що вихідні, щойно над дачею Ярослава Григоровича з’являвся димок від мангала, його двоюрідні брати з родинами, які мешкали неподалік, як на команду з’являлися без запрошення. Вони охоче пропонували «допомогти» приготувати, але їхня участь закінчувалась лише на дегустації готових страв та виносі всіх запасів з холодильника. При цьому вони ніколи не брали з собою ні їжі, ні напоїв, розраховуючи лише на господарську щедрість.

Ярослав Григорович, чоловік вихований і тактовний, довго терпів таке безцеремонне поводження, сподіваючись, що родичі самі зрозуміють, де межа. Але коли їхні візити перетворилися на постійне ярмо, він вирішив дати їм урок.

Однієї суботи, знаючи, що несподівані гості знову з’являться, наш дачник підготував їм «сюрприз». Він розвів вогонь, використавши старі, напхнуті вогкістю дошки, що лишилися після розбирання старого хліва. Дим від таких дров був густим і смердів, як після підпаленої гумоїдної калюжі.

Як і очікувалось, родичі не змусили себе довго чекати. Та ледь ступивши на ділянку і відчувши цей «аромат», вони почали кривити обличчя та перекидатись підозрілими поглядами. Спроби вдати, що «нічого страшного», швидко зійшли нанівець, коли дим ставав ще густішим, а запах — просто нестерпним.

«Ярославе, щось сьогодні дим дуже… оригінальний» — обережно зауважив один із братів, затискаючи ніс хусткою.

«Та так, дрова попалися старі, вологі. Але нічого, зараз розгоряться!» — зі спокійною посмішкою відповів господар, підкидаючи в мангал ще одну партію «ароматних» дощок.

Не минуло й десяти хвилин, як у всіх почали сльозитися очі, а одяг настільки пропах димом, що, здавалося, його треба буде викинути.

«Ой, лишенько, я ж забув, що до магазину треба встигнути!» — зрадів нагоду один.

«А у нас, здається, труба тече! Треба терміново перевірити!» — підхопила його дружина.

Незабаром весь «десант» ретирувався, залишивши Ярослава Григоровича наодинці з шашликами та тишею. Він із полегшенням зітхнув, викинув решту «спецдров», розвів нове полум’я — вже з доброю деревиною. І того вечора вперше за довгий час по-справжньому насолодився вечерею без непроханих компаньйонів.

Після цього випадку несподівані гості більше не з’являлися без запрошення. Схоже, урок спрацював, і Ярослав Григорович нарешті міг спокійно насолоджуватись затишними дачними вечорами.