З життя
Золовка вирішила організувати кухонні чергування для справедливого розподілу обов’язків

Уві сні, немов у казці зі змішаними реальностями, моя сусідка, Марія Іванівна, жінка з сріблястими пасмами у волоссі, завітала до мене на вечірню розмову та горнятко чаю. Вона розповіла про дивну історію, що трапилася в їхньому домі після появи нової нівестки.
Її син, Дмитро, одружився чотири місяці тому. Молодята не мали власної оселі, а орендувати квартиру у Львові було занадто дорого. Тож Дмитро привіз свою дружину, Соломію, до батьківської хати. Окрім Марії Іванівни, там жила її дочка, Оксана. Раніше всі жили злагоджено, знаходячи спільні рішення.
Але з появою Соломії все змінилося. Спочатку вона наполіг на встановленні замка на двері їхньої кімнати. Бажання мати особистий простір було зрозумілим, але металевий брязкіт ключів звучав як натяк на недовіру до свекрухи та зовиці. Повітря в хаті набрякло напругою.
Потім Соломія запропонувала графік чергувань на кухні, аби розподілити обов’язки. Однак різні робочі графіки зробили цю ідею марною. Згодом домовилися, що вечерю готує та, хто повертається додому першою.
Нова нівестка намагалася впроваджувати свої правила, іноді поводячись із зневагою. Вона мила лише свій посуд, залишаючи чужий брудним. Марія Іванівна намагалася говорити про повагу, але слова розчинялися в повітрі, ніби дим.
Дмитро, зачарований коханням, не бачив або не хотів бачити гримучої напруги. Марія Іванівна відчувала себе безсилою, наче в павутині, з якої нема виходу.
Слухаючи її, я думала, що можливо, варто було б зібратися усім за столом — обговорити, знайти компроміс. Але в цьому сні, де реальність перепліталася з мрією, ніхто не знав, чи повернеться коли-небудь спокій у цей дім.
