З життя
Він мріяв усиновити сина колишньої дружини, але дізнався, що це його рідна дитина…
Коли Оксана пішла від Романа, йому здавалося, що життя втратило сенс. П’ять років разом, три з них — у спільному будинку під Києвом. Він любив її щиро, до самозабуття. Але вона обрала іншого — бізнесмена з Одеси, який обіцяв їй квартиру в центрі, подорожі та розкоші. А Роман лишився сам. З пусткою в душі.
Він зарився у роботу. Додому повертався лише годувати свого кота Барсіка. Друзі відійшли на другий план, а про хобі взагалі забув. Та за два роки він став керівником, а потім відкрив власну справу. Тоді біль почав відступати. З’явився час на життя, на нові знайомства.
А одного дня він почув жахливу звістку: Оксана загинула. Її чоловік, той самий «успішний», підняв на неї руку, і під час сварки вона впала — нещасно, фатально. Залишився маленький син, якого збиралися віддати в дитбудинок. Роман не вагався — поїхав до хлопчика.
Той сидів, притулившись до стіни, і ридав. Крихітний, беззахисний, наче його світ розвалився. Роман не міг дивитися на це спокійно. Він почав навідуватися щодня — носив іграшки, солодощі, просто сидів поруч. Хлопчик повільно звикав, але тягнувся до нього. Тоді Роман вирішив: він усиновить його. Адже він усе ще любив Оксану. Як можна кинути її дитину наодинці з цим світом?
Через місяць хлопчик переїхав до нього. А за рік Роман вже не уявляв свого життя без нього. Це був його син серцем — дотепний, розумний, добрий. Вони гуляли парками, їздили на море, каталися на гірках у “Дитинстві”. І раптом, на весіллі друга, хтось промовив:
— Слухай, а ти впевнений, що він не твій? Він ж як дві краплі вода схожий на тебе…
Роман засміявся:
— Ні, Оксана сказала б.
— А якщо й сама не знала?
Ця думка не давала йому спокою. Він зробив тест ДНК. Результат був однозначним: це його син. Рідний. Кровний.
Роман не знав, що відчувати: радість, біль чи провину. Він не знав, що в нього є дитина. А Оксана… Можливо, й сама не знала. А може, просто мовчала.
Тепер він розумів, чому хлопчик з першого дня здавався таким рідним. Чому саме до нього тягнувся. Він не просто врятував чужу дитину. Він повернув додому свого власного сина. І хоч минулого не зміниш, тепер у нього є шанс зробити все інакше — заради сина, заради пам’яті про Оксану, заради себе.
Життя іноді повертає нам те, що ми вважали втраченим. Головне — бути гідним цього дару.
«Он был женат, я забеременела. Отец отвернулся от меня, пока не встретил внучку…»
Когда Алиса впервые увидела две полоски на тесте, она сидела на холодном полу ванной, сжимая пластиковую полоску так крепко, будто...
Як я “вигнав” тещу з дому, не сказавши жодного слова проти
Коли я одружився з Олесею, мені здавалося, що з тещею мені неймовірно пощастило. Вона не лізла в наші справи, не...
«Повернення до дитячого будинку: неймовірна історія дівчинки та жінки, яка не змогла її забути»
Було колись таке: маленьку дівчинку повернули, як поганий товар. Але одне серце не змогло її забути. Слово «повернення» звучить, як...
Як я “змусив” тещу покинути дім, не сказавши ані слова проти
Як я “вижив” тещу з дому, не сказавши й слова Коли я одружився з Оленою, мені здавалося, що з тещею...
Мама хоче зупинитися у нас, поки свекруха відсутня, але та забороняє чужих у домі
Мама хоче завітати до нас, поки немає свекрухи, але та забороняє пускати чужих у свій дім Мені, 25-річній Олені, довелося...
«Ти мене не цінуєш! Через собаку не приїхала мене привітати!» — ображається свекруха
«Ти мене не поважаєш! Через собаку не приїхала мене привітати!» — ображається свекруха Моя свекруха, Галина Іванівна, уже тиждень не...
Подивимось, як він впорається без мене, а я без нього.
Колись у давнину мій чоловік, Олексій, сказав, що без мене він упорається, а я без нього — ні. Що ж,...
«Племянники приехали погостить, но я чувствую себя их матерью»
Всегда думал, что семья — это главное. Когда есть взаимопомощь и поддержка, жить легче. Но всё хорошо, пока твою доброту...