Connect with us

З життя

«Мій чоловік змінився після хвороби: його розум змінився, а я втекла»

Published

on

Мій чоловік після хвороби став іншою людиною. Він збожеволів, а я втекла.

Ще рік тому я б розсміялася, якби хтось сказав, що покину Богдана. Чоловіка, з яким прожила дванадцять років, якого обожнювала. Людину, про яку всі мої подруги говорили: «Тобі неймовірно пощастило». Він справді був для мене всім. Турботливий, надійний, добрий, уважний батько. Ми жили як у казці. А тепер я живу з сестрою десь під Києвом, з двома дітьми й думкою, що це був єдиний спосіб вижити.

Коли ми одружилися, усе було як у людей: починали з малого, купили однушку, потім Богдан продав ту квартиру, і ми взяли іпотеку на просторий трикімнатний. Зробили ремонт, купили меблі, почали жити комфортно. Двоє синів — дев’ять і чотири роки. Я працювала у школі мистецтв, вела гуртки — не заради грошей, а тому що любила свою справу. Богдан приносив у будинок струкований дохід, був душею родини. Ми їздили у подорожі, влаштовували свята для дітей, жили по-справжньому щасливо.

Але все змінилося в одну мить.

Одного дня мені подзвонили з його роботи: Богдан непритомнів прямо в кабінеті. Швидка, лікарня, аналізи… Діагноз: доброякісна пухлина мозку. Але запущена, розрослася, проґавили. Лікарі не змогли зробити щадну операцію — довелося робити складне нейрохірургічне втручання.

Він вижив. Лікарі казали, що йому пощастило. Але мій Богдан зник. Після операції він став іншою людиною. Обличчя перекосило через парез нерва, слух похитнувся. Але жахливішими були зміни всередині. Він повернувся додому — і почався пекло.

Він звільнився. Просто сказав:

— Я відпрацював своє. Тепер ти нас годуватимеш.

Я взяла ще одну роботу. Вимотувалася до втрати пульсу. А він… Він цілими днями лежав на дивані, гортав телефон, дивився телевізор. Жодних спроб допомогти, жодної ініціативи. Лише докори. І крики. Багато криків.

Він сривався на всіх: на мене, на дітей. Навіть на молодшого — чотирирічного. Звинувачував нас у тому, що він хворий. Казав, що це ми його «добили». Що через нас він «зламався».

А потім почалися дивацтва. Він годинами дивився передачі про кінець світу, готувався до «великих катастроф», закуповував сіль, сірники й банки з тушкою. Відмовлявся пити ліки, відмовлявся йти до лікаря. Я благала — він кричав, що я хочу «сдати його в психушку», що в мене «коханці» і що «весь Київ по мені плаче».

Я жила як у страшному сні. Дім перетворився на поле бою, діти боялися власного батька. Я не могла залишити їх у такому середовищі. Тож я пішла. Забрала їх і поїхала до сестри.

Розлучення було неминучим. Я більше не могла жити з цією людиною. Не тому, що він хворий. А тому, що відмовився лікуватися, відмовився боротися, відмовився бути чоловіком, батьком, людиною.

Тепер рідня Богдана каже, що я егоїстка. Що я пішла від нього, коли він «потребував». Що я кинула його в біді. Що сиділа на його шиї, а як стало тяжко — втекла. Мені боляче це чути. Бо ніхто не був поруч, коли я не спала ночами від втоми. Ніхто не бачив, як тремтіли мої руки, коли він знову кричав на дітей. Ніхто не допомагав, коли я повзла, несучи на собі дітей і дві роботи.

Я не кинула б його, якби він пішов до психіатра. Якби прийняв допомогу. Якби лишився собою. Але я більше не могла піддавати дітей постійному страхові й отруйній атмосфері. Мій обов’язок — захистити їх.

Іноді я згадую того Богдана — колишнього. Із посмішкою, терпінням, турботою в очах. І серце розривається. Але я дивлюся на своїх хлопчиків і розумію: я зробила правильно. Врятувала їх. І себе. Хоч і ціною зруйнованого шлюбу й розбитого серця.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × один =

Також цікаво:

З життя3 хвилини ago

«Син відмовився кликати мене на весілля, бо вважає старою, і тепер я сумніваюся в його любові»

Досі, немов у сні, згадую той день, коли мені подзвонила сестра з радісними словами: — Ну нарешті! Твій син одружився!...

З життя6 хвилин ago

«Я пустила сім’ю сина пожити у себе, а тепер знімаю квартиру, поки в моїй живе колишня невістка з новим чоловіком…»

Я пустила сина з сім’єю пожити в себе. А тепер сама живу в оренді, поки в моїй квартирі живе колишня...

З життя10 хвилин ago

Всегда унижали, а теперь требуют заботы о больной матери

Меня унижали всю жизнь, а теперь требуют, чтобы я ухаживала за больной матерью. Я, Светлана, была последним, нежеланным ребенком в...

З життя17 хвилин ago

«Невістка зневажила мій купальник, але я дала їй незабутній урок»

Я завжди була горда тим, що у душі почуваюся молодою. Вік — це лише цифра у паспорті. Моя суть, мій...

З життя19 хвилин ago

Случайно узнав про заповіт: син виганяє матір з дому зі словами «Збирай речі, ти їдеш»

Олексій Шевченко дивився на екран ноутбука, немов приголомшений. Електронний лист від адвоката, який дістався йому помилково, змінив усе. Там був...

З життя44 хвилини ago

Отец возвращается спустя годы: разрушать ли устоявшуюся жизнь?

Родной отец объявился через десять лет: стоит ли ломать то, что создавалось годами? — Когда они расписались, Катя уже с...

З життя46 хвилин ago

Шокуюча знахідка відкриває таємниці: син виселяє матір після виявлення заповіту

Роман Гаврилюк дивився на екран ноутбука, не вірячи очам. Електронний лист від адвоката перевернув його світ. Там був заповіт матері...

З життя49 хвилин ago

«Мати вдає хворобу, щоб дізнатися, хто з дітей її справді любить. Несподіваний фінал»

На світанку, коли дзвінок прорізав тишу, Мар’яна ледве зрозуміла, чи прокинулася, чи ще спить. На екрані миготіло — «мама». Сон...