Connect with us

З життя

Я допомогла колишньому, щоб він став на ноги, а він запросив нову дівчину без дозволу

Published

on

Мене звуть Оксана Мельничук, і я завжди вважала, що допомагати близьким — то святе. Тому, коли мій колишній, Богдан, звернувся по допомогу, я навіть не вагалася. Впустила його до себе, сподіваючись, що це тимчасово. Але його вчинок перевернув усе догори дриґом, і я відчула себе зрадженою у власній хаті.

Ми з Богданом розійшлися рік тому, але лишилися друзями. Інше діло — раз на місяць випити кави та порадитись про життя. Поганим він не був, просто не склалося. А коли він втратив роботу й залишився без житла, я не могла відмовити. «Це ненадовго, Оксано, — запевняв він. — Поки тільки не знайду нову роботу». Я згодилась, думаючи, що допомагаю другові в біді. Так він оселився в моїй квартирі у невеличкому містечку на Волині.

Спочатку все було гаразд. Богдан поважав мій простір, вдень шукав роботу, а ввечері ми частувалися чаєм та розмовляли. Було дивно бачити його знову в моєму житті, але я звикла. Він не просив багато — лише дах над головою та час, щоб виправити справи. Я пам’ятала його як чоловіка, з яким колись мріяла про майбутнє, і хотіла йому допомогти. Але згодом почала помічати дивні речі.

Якось я повернулася додому раніше. Очікувала тишу, але почула голоси з вітальні. Подумала, що Богдан запросив друга… аж раптом побачила незнайому дівчину на своєму дивані. Вони сміялися, мов давні знайомі. Я завмерла в дверях, доки Богдан не помітив мене. Він зблід. «Оксано… — промовив він, підводячись. — Я не думав, що ти так рано».

Я глибоко вдихнула, намагаючись не вибухнути. «Бачу, у тебе гості, — сказала, стискаючи кулаки. — Хто це?» Богдан завагався, кидаючи погляд на неї. «Це Мар’яна… — зізнався він. — Ми… зустрічаємось вже деякий час». У мене в голові все перевернулося. Він живе в моїй хаті, їсть мій хліб, спить під моїм дахом — і навіть не згадав, що має дівчину? «Ти нічого не казав», — прошепотіла я, відчуваючи, як у горлі з’являється ком.

Богдан виглядав провинуватим. «Я не думав, що це важливо, — пробурмотів він. — Ми лише нещодавно почали серйозно зустрічатися. Не хотів тебе навантажувати». Навантажувати?! Це ж було не про навантаження, а про повагу. Мій дім, який я відкрила для нього в біді, а тепер сюди просто так завітала чужа людина без мого дозволу. «Нам треба поговорити, — сказала я, намагаючись не кричати. — Ти навіть не поцікавився, чи можна приводити когось. Це неправильно».

Богдан здивувався. «Оксано, ну що ти, — почав він. — Це просто візит, вона тут не живе». Але, дивлячись на Мар’яну, я відчувала не просто дражливість — зраду. Кордони, які я вважала очевидними, були порушені. «Це не просто візит, — заперечила я. — Ти привів її до мого дому, навіть не попередивши. Так не можна».

Богдан підійшов ближче. «Я не хотів тебе засмучувати. Мар’яна просто підтримує мене, поки я шукаю роботу». Його слова лише розлютили мене ще більше. «А про мене ти подумав? — спалахнула я. — Я дала тобі прихисток, коли тобі було нікуди йти, а ти навіть не пошкодував слова!» Мар’яна схвильовано встала: «Я не хотіла проблем…» Але справа була не в ній — справа була в ньому.

Наступні дні були напруженими. Богдан намагався виправитись, але втрачена довіра не поверталася. Я не злилася на Мар’яну — вона була лише частиною головоломки — але біль від поступку Богдана не проходила. Він поводився так, наче мій дім — його власність, забувши, що це лише допомога. Я відчувала, що втрачаю контроль над своїм простором.

Урешті я вирішила поговорити начистоту. «Богдане, я зробила для тебе багато, — сказала я спокійно. — Але це мій дім, і ти маєш поважати мої кордони. Я не згодна на сторонніх людей тут». Він похитав головою: «Я зрозумів, Оксано. Вибач… я поговорю з Мар’яною». Розмова була тяжкою, але потрібною. Богдан зрозумів, що час шукати власне житло, і Мар’яна більше не з’являлася, поки він був у мене.

Після цього в хаті повітря стало густим. Богдан ходив навшпиньках, немов боячись зачепити мої почуття, а я відчувала втому. Я не люблю конфлікти, але ця ситуація показала: поки він тут — це не тільки мій дім. Одного ранку за кавою Богдан тихо сказав: «Я почав шукати квартиру». Я глянула на нього, відчуваючи полегшення. «Добре», — відповіла я, не показуючи, як мені стало легше.

Він кивнув, вертячи в руках чашку. «Оксано, пробач ще раз. Ти була до мене дуже доброю, а я підвів». Я знала, що він щирий, але біль не зникала. «Я допомагала, бо хотіла, Богдане, — сказала я. — Але тепер мені потрібен мій простір. Так буде краще для всіх». Він погодився, і вперше я побачила, що він справді зрозумів.

Незабаром Богдан знайшов маленьку квартирку й переїхав. У день його від’їзду я відчула дивну суміш ностальгії і свободи. Ми колись кохали одІ тепер, коли його вже не було поруч, я зрозуміла, що іноді найкраща допомога — це просто залишити колишнє в минулому.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять − дев'ять =

Також цікаво:

З життя3 хвилини ago

«Чому я маю дякувати? Це ж ваші онуки!» — невістка зруйнувала наші стосунки

Так слухай, розкажу тобі історію, яка мене дуже зачепила. Мене звати Ганна Михайлівна, мені 62, живу я у Львові. У...

З життя36 хвилин ago

«Як швидко пролетіло життя… І як непомітно ми стали непотрібні власним дітям»

Як швидко промайнуло життя… І як непомітно ми стали непотрібні власним дітям. Ганна Михайлівна завжди була жінкою сильною, зібраною, з...

З життя58 хвилин ago

«Моя машина — мои правила: кому давать, решаю я!»

«Машина моя, и только я решаю, кому её давать!» — отрезала свекровь. Мы с мужем, Сергеем, молодая семья, живём в...

З життя58 хвилин ago

Коли батько пішов, мачуха забрала мене з дитбудинку: Завжди дякуватиму Богові за другу маму

Моє життя — це низка втрат і див, які навчили мене цінувати тепло родини та доброту тих, хто став рідним...

З життя60 хвилин ago

Бабусина квартира переписана на сестру, а я залишилася ні з чим: «Не хочу бути егоїсткою, але це несправедливо»

Моє життя перетворилося на боротьбу за виживання, а надію на справедливість розбило одним вечором, коли батьки оголосили своє рішення. Я...

З життя1 годину ago

Я не хочу залишитися без даху над головою: невістка просить продати мою квартиру заради будинку сина

Моє сердце стискає жаль. Моя невістка хоче забрати мій рідний куток заради мрії сина. Їхні плани про великий родиння дім...

З життя1 годину ago

Вигнала свекруху з дому — і зовсім не шкодую про це

Привіт. Мене звати Оксана, мені тридцять років, я живу у Львові. Хочу розповісти вам історію, яка досі відгукується у серці...

З життя2 години ago

Батьки переписали бабусину квартиру на сестру, залишивши мене ні з чим: «Не хочу бути егоїсткою, але це несправедливо»

Моє життя перетворилося на боротьбу, а віра в справедливість розбилась в одну мить, коли батьки оголосили своє рішення. Я сподівалася,...