Connect with us

З життя

Тіні минулого: драматична правда в селі

Published

on

Тіні минулого: правда села Вересня

Олесь захворів. Він приїхав до бабусі у село Вересень, де повітря було насичене ароматами трав та спогадами дитинства. Лежачи на старому ліжку, він сумно подивився на бабусю Марію Іванівну.

– Добре, що ти в мене є, бабусю, – тихо промовив він. – Один я на цьому світі. Може, я нікому й не потрібен?

– Ти що, Олесю, з глузду з’їхав? – скрикнула бабуся, сплеснувши в долоні. – Такий гарний чоловік – і нікому не потрібен? Та будь-яка жінка вважала б тебе подарунком долі! Лежи, не вставай, а я до сусідки за липовим медом забіжу…

Марія Іванівна, похитавши головою, вийшла. Олесь заплющив очі, поринаючи у тривожний сон. Раптом заскрипіли двері, й легкі кроки порушили тишу.

– Бабуся, це ти? – Олесь відкрив очі й різко сів на ліжку, не вірячи власним очима.

Олесь поспішав до бабусі у Вересень. Останні роки він узяв на себе всі турботи про неї. Батьки були зайняті: тато все ще працював на заводі, а мати днями пропадала на городі, доглядаючи за квітами та грядками. До бабусі вона заглядала хіба що раз на місяць.

– Я в нас найвільніший, – посміхався Олесь. – Сім’ї досі не завів, хоча вже й тридцять сім минуло. А ви то в справах, то з ремонтом маєтеся.

– Бабуся тебе обожнює, – відповідала мати. – Знає, що й продукти привезеш, і по господарству допоможеш, і вихідні з неї проведеш.

– Люблю я її, – з теплотою згадував Олесь. – У дитинстві кожне літо тут бігав, а потім служба, робота, заробітки… Час віддавати борги.

– Борги боргами, а коли ти оженишся? – не відставала мати. – Пора б, Олесю, дітей заводити, а то так і залишишся сам.

Олесь їхав ґрунтовою дорогою, у багажнику хиталися пакети з продуктами. Думки поверталися у юність, коли в сусідньому селі Калинівка він закохався у дівчину — просту, але таку рідну. Оксана була мовчазною, з виразними очима, які видавали її почуття. Їхні літні побачення були сповнені пристрасті й ніжності.

– Шкода, що все скінчилося, – зітхнув Олесь. – Я пішов на службу, а в неї, виявилося, був інший — той, що повернувся із заробітків і влаштував сцену на все село. Ех, Оксано…

На узбіччі він помітив дівчину, яка «голосувала». Олесь пригальмував.

– До Калинівки підвезете? – запитала вона, відкинувши темну чубку.

– Сідай, – кивнув він.

Дорогою Олесь косив поглядом на попутницю. Щось у її рисах здавалося знайомим, майже рідним.

– Ти місцева чи в гості? – поцікавився він.

– Додому їду, – відповіла дівчина. – Здала іспити у медколеджі, тепер відпочиватиму. Хоч яке там літо в селі – одна робота. Та вдома добре, мама чекає.

Вона усміхнулась, і Олесь аж завмер – ця усмішка була точнісінько як у Оксани!

– Ти часом не Оксанина дочка? – обережно запитав він.

– Я Наталка Коваль, – відповіла вона. – Мама у дівоцтві була Оксана Шевченко.

– А, точно, – Олесь відчув, як закалатало серце. – Я про твою маму й питав.

– Ви знали мою маму? – здивувалася дівчина.

– Бачив колись, – ухильно відповів він, помітивши на її щоці родимку – таку саму, як у нього.

– Скільки тобі років, студентко? – запитав він, намагаючись звучати байдуже.

– Незабаром вісімнадцять, – усміхнулась вона. – Хоч виглядаю молодше.

– Це минеться, – відповів Олесь, зупиняючи машину. – Мабуть, на маму схожа?

– Скоріше на батька, – серйозно сказала дівчина, виходячи. – Тільки його доля нещасливою була. Помер, коли мені десять було. Тепер ми з мамою удвох. Щастя воно швидкоплинне…

Вона помахала рукою й пішла до хати. Олесь довго дивився їй услід, опершись на кермо.

Бабуся відразу помітила його смуток.

– Що з тобою, Олесю? Чи не захворів? Може, чаю з малиною?

– Та ні, бабусю, усе гаразд. А де наш старий альбом із фотографіями? – раптом запитав він.

– У комоді, на веранді. А що таке?

– Захотілося юність згадати, – відповів він.

Вони сіли гортати альбом. Бабуся розповідала про сусідів, друзів, рідню. Коли Олесь зненацька запитав про Оксану, Марія Іванівна зітхнула.

– Після твого від’їзду вона швидко вийшла заміж за свого Василя. Він її любив, а ти трохи не зіпсував їм весілля, гарнюне, – усміхнулась бабуся. – Завжди був улюбленцем дівчат. Коли ми тебе оженимо?

– А чоловік її, кажуть, помер? – обережно запитав Олесь.

– Давно вже. Велике горе… – бабуся подивилась на нього уважно й пішла у хату.

Весь день Олесь не знаходив собі місця. Дівчина, яку він підвіз, не йшла з голови. Родимка, усмішка, вік – все сходилося. Чи могла вона бути його донькою? Серце стиОлесь відчув, що тепер в його житті з’явився сенс — він знайшов те, про що навіть не мріяв.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × один =

Також цікаво:

З життя24 хвилини ago

The Husband Came Back with a Baby in Tow

I’m leaving! Ed murmured, his voice echoing down the hallway of the tiny flat on Camden Road. Leaving where? his...

З життя25 хвилин ago

Just Tied the Knot Yesterday, She’s Moving in Tomorrow – Announced the Son in the Hallway

Got married yesterday, she moves in tomorrow, the boy shouted down the hallway. Ethel Whitaker, you should see these prices!...

З життя1 годину ago

To Forget or to Return? A Journey of Choices and Memories

FORGET OR RETURN? Emma, youll be the starfish in my aquarium, said my suitor with unwavering confidence. My eyes widened....

З життя2 години ago

This Is Our Shared Flat, I’m the Landlord Here Too, Declared the Son’s Girlfriend

This is our shared flat, Im the one who lives here too, declared Emma, Andrews girlfriend, as she stepped into...

З життя2 години ago

The Granddaughter’s Journey.

Ill never forget the day my granddaughter, Emily, first came into the world. Her mother, Jane, never wanted her. To...

З життя9 години ago

THE DOLL: A Tale of Mystery and Enchantment

A small, sootgray kitten named Poppy was given to me by my neighbour, a kindly young woman who loved all...

З життя11 години ago

Divorce Over the Stepdaughter

Neither one nor the other. Im done flying off with your daughter! I cant keep pretending Im happy about it....

З життя12 години ago

Husband Insists on DNA Test – Mother Goes into Overdrive

He was deadset on a DNA test Mum was already whipping things up. Listen, Im not going to raise a...