Connect with us

З життя

Зрада дітей

Published

on

– Ніколи б не подумала, що у 52 роки стану посміховиськом, і все через власну доньку, – гірко зітхає Світлана, обертаючи у руках порожню чашку кави. – Всю життя ламаю спину, відриваю від себе, беруся за будь-яку роботу, аби тільки в неї було все… А вона тепер мене злодійкою називає! Весь Житомир уже обговорив, а вона ще й того батька знайшла, з яким ми п’ятнадцять років не спілкувались, та й набрехала йому.

Світлана благала доньку й колишнього чоловіка припинити цей сором, але даремно. Вони твердили одне: вона викрала гроші, які належали Мар’яні. Подруга, насупившись, поставила чашку на стіл:
– Світ, я нічого не розумію. Як ти могла вкрасти в неї? Розкажи з самого початку.

– Ти ж знаєш, як я сама вирощувала Мар’янку. Пам’ятаєш, коли чоловік пішов до іншої, залишивши мене з дворічною дитиною на руках? Уяви, якою було моє життя.

– Пам’ятаю. Досі не розумію, як ти вистояла…

Світлана глибоко вдихнула, ніби відчуваючи той самий холод у грудях. Після розлучення вона не змогла залишитися у рідному місті, де кожен куточок нагадував про зраду. Продавши батькову двокімнатну квартиру, вона з донькою переїхала до Житомира. Грошей вистачило лише на маленьку квартиру в спальному районі. Влаштувала Мар’янку до садочка, сама ж взялася за дві роботи — саме тоді й познайомилася з подругою. Дні зливалися в нескінченну круговерть: ранкові зміни, вечірнї підробітки, втома… Але нова місцевість давала надію на щось світле.

Вона працювала, аби в доньки було все: модний одяг, новий телефон, заняття з англійської, танці. Без допомоги родини, без підтримки — тільки її власні сили. Світлана відмовляла собі у всьому: старі пальто, зношені туфлі, відпочинок лише у сни.

– Неуцця, і це все на твої гроші? – очі подруги розширилися. – Я гадала, колишній щось давав!

– Аліменти? Так, – Світлана скривилася. – Але я п’ять років навіть не дивилася на той рахунок. Не хотіла брати нічого від того зрадника. Потім перевірила — там була гарна сума. Але мені не було потреби, я й так усім забезпечувала Мар’янку. Тому залишила на потім.

Мріяла про маленький будиночок у селі: город, курочки, кролі. Нехай донька виходить заміж, отримує квартиру, а вона, Світлана, буде привозити соління та варення. Так, більшість тих грошей були з аліментів, не її заощадження.

– Яка чудова думка! – подруга схопила її за руку.

– Не поспішай, – Світлана гірко посміхнулася. – Як тільки я купила ту хатинку, поділилася радістю з Мар’яною — і одразу ж пожалкувала. Вона назвала мене злодійкою й перестала зі мною спілкуватися.

– Невже через гроші? – подруга аж відсунулася. – Вона ж завжди була розумною дівчиною!

– І залишилася, – Світлана схрестила руки на грудях. – Але раптом вирішила, що я вкрала «її» гроші. Сварилися довго. А потім вона знайшла батька й набрехала йому. Тепер вони вимагають повернути все. Колишній гарчить у телефон: «Ти витратила на себе те, що я давав на освіту доньки!» Але вони не розуміють, що я сама оплачувала їй усе! Невже я справді погана мати?

Вона стиснула скроні, відчуваючи, як сльози підступають. Вона відмовляла собі у всьому — а тепер донька, яку вона любила більше за життя, зробила її злочинницею. Житомир шепотів: «Світлана вкрала аліменти!» Сусідки перешіптувались, а Мар’яна, замість захистити, лише додавала масла у вогонь, знайшовши того батька, що кинув їх роки тому.

Колишній, Олексій, не соромився у виразах:
– Ти витратила гроші доньки! Як ти могла? Це було її майбутнє!

Вона намагалася пояснити, що аліменти лежали мертвим вантажем, поки вона не вирішила втілити мрію. Але його не цікавили її слова. І Мар’яну — теж. Її образа була глибока, ніби мати відібрала щось неоціненне. Світлана почувалася зрадженою. Вона віддала доньці все, а тепер її називали егоїсткою.

Одного вечора, сидячи у своїй новій хатині, де пахло свіжим сіном і медом, вона задумалася. Може, справді варто було порадитися з Мар’яною? Але чи не довели її жертви, що все — заради доньки? Вона написала листа, виливши душу: про втому, про маленьку мрію, про те, як хотіла, аби Мар’янка ніколи не відчувала браку.

Донька не відповіла. Але через місяць несподівано приїхала.

– Мамо… я була неправа, – прошепотіла вона, не підводячи очей. – Я не розуміла, скільки ти для мене зробила. Пробач.

Світлана обійняла її, і сльози котилися по обличчю, теплі й легкі, немов дощ після довгої спеки. Вони говорили до пізньої ночі, розбираючи кожну скаргу, і Мар’янка зізналася, що батько підігрівав її гнів, намагаючись повернутиМар’янка обіцяла більше не слухати наговорів батька, а Світлана нарешті відчула, що їхня любов сильніша за будь-які непорозуміння.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 + 2 =

Також цікаво:

З життя3 хвилини ago

Щастя в сорок п’ять: як подолати зраду, відчай і знайти любов

Щастя після сорока п’яти: як Оксана пережила зраду, розпач і все ж знайшла кохання Цю історію я чув особисто від...

З життя17 хвилин ago

Ми виїхали у відпустку, не давши гроші на ремонт, і на три місяці втратили зв’язок з тещою

Мене звуть Оксана. Ми з чоловіком, Іваном, живемо в невеликому містечку під Києвом, виховуємо двох дітей і лише недавно позбулися...

З життя21 хвилина ago

«Сын не пригласил меня на свадьбу, назвав старухой. Теперь я сомневаюсь, что была ему важна»

До сих пор, будто сквозь дымку памяти, всплывает тот день, когда мне позвонила тётя Люба и с радостью в голосе...

З життя40 хвилин ago

«Мої діти забороняють мені одружитися…» Історія про випробування жінки між минулим та майбутнім

Мене звати Оксана, і мені 44 роки. Ще кілька місяців тому я й уявити не могла, що опинися в такій...

З життя41 хвилина ago

Теща мовчить три місяці: поїхали у відпустку без фінансування її ремонту

Мене звати Оксана. Ми з чоловіком, Ярославом, мешкаємо у невеличкому містечку під Києвом, виховуємо двох дітей і лише недавно звільнилися...

З життя52 хвилини ago

Коли партнер забрав усе, свекруха стала моїм рятівником

Ой, слухай, я тобі розповім історію, яка мене дуже вразила. Чоловік пішов, забравши все. А врятувала мене… свекруха. Коли я...

З життя53 хвилини ago

«Свекруха більше не ходила в гості, але невістка сама звернулась за допомогою»

Колишня моя сноха попросила мене до них так часто не заходити. Я й справді перестала ходити… але одного разу вона...

З життя56 хвилин ago

«Через 47 лет брака супруг внезапно решил на развод, ранив мои чувства»

Сорок семь лет. Почти полвека. Практически вся моя жизнь. Вместе мы прошли молодость, зрелые годы, болезни, радости, утраты и победы....