Connect with us

З життя

Переписка чоловіка з рідними ледь не зруйнувала наш шлюб: випадкове відкриття

Published

on

Уже тиждень у нас вдома як на війні. Ми з Дмитром не розмовляємо, уникаємо поглядів і торкаємось лише теми дитини. Та й то — кілька сухих фраз. А почалось усе з дрібної випадковості.

Того дня Дмитро, як завжди, пішов на роботу. Я прибирала, а син дрімав у ліжечку. Близько десятого ранку телефон чоловіка, залишений на тумбочці, задзвенів. Один раз, другий, третій — я хотіла просто вимкнути звук, щоб не розбудити хлопчика. Але раптом помітила назву чату: «Наша родина».

Мене ніби громом ударило. «Наша родина» — а чому ж тоді я там не була? Я ж його дружина, мати його сина! Серце стиснулося. Не втрималась, заглянула. І шкодую. Але було пізно.

У переписці були Дмитро, його матір, батько та сестра. Мене туди не додали. Зате мене там обговорювали. Я — «нікудишня господиня», «незручна мати» й взагалі «не пара їхньому синові». Свекруха писала, що я годувати дитину не тим, не так і не вчасно. Що вдома безлад, а я завжди «змучена, мов у шахті працюю». А сестра чоловіка підтверджувала, хоча сама ніколи навіть не няньчила дітей.

Але найгірше — мовчання Дмитра. Жодного слова на мій захист. Він ставив смайлики до їдких слів матері, лайкав коментарі сестри. Він, чоловік, якого я люблю, батько моєї дитини — дозволяв своїй родині мене принижувати. А я ж старалася. Терпіла. Усміхалася. Кивала на поради свекрухи, а потім робила по-своєму, лише щоб не сваритись. Я хотіла бути частиною їхньої родини.

Коли Дмитро повернувся, я не втрималася.

— Я бачила ваш чат, — сказала йому прямо.

Він поблід, але замість вибачень спалахнув:

— Ти лізла в мій телефон?! Це моє особисте! Хто тобі дозволив?!

Він кричав, звинувачував мене. Але не сказав ні слова про мій біль. Жодного каяття. Жодного розуміння.

Я дивилася на нього й не вірила — це той самий чоловік, з яким я хотіла прожити життя? Якому народила сина? Якому пробачала втому, подражнення, ночі на роботі? Я ніколи не забороняла йому брати мій телефон — мені нічого ховати. А от у нього, виходить, було.

З того дня ми граємо у мовчанку. Він спить на дивані. Каже, що я зруйнувала довіру. Але хто її зруйнував? Він чи я? Бо я відчуваю, що зрадили саме мене. Обговорили, осудили й змовчали. Ніби я не дружина, не родина, а тимчасова квартирантка.

Не знаю, що буде далі. Ми вже говорили про розлучення. Може, у гніві. А може — насправді.

Але я точно знаю: зрада — це не завжди зрада тілом. Інколи це — мовчання, коли треба було захистити. Інколи — лайк під словами, від яких у іншого серце криється.

Тепер я хочу зрозуміти — чи можу ще довіряти цій людині? Чи вже пізно?..

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × два =

Також цікаво:

З життя21 хвилина ago

Жертвували всім заради майбутнього дітей, а на старість опинилися самотніми

Щоденник. Ми з чоловіком голодували, щоб діти жили краще. А на старість залишилися в повній самотності. Все життя ми прожили...

З життя23 хвилини ago

Ми голодували заради щасливого майбутнього дітей, але в старості залишилися самотніми.

Усе життя ми з чоловіком прожили заради дітей. Не для себе, не для якогось успіху, а саме для них —...

З життя28 хвилин ago

Новий шлюб сина із дітьми: щоденні випробування для всієї родини

Та вже третій рік, як все стало нестерпним. Коли мій син Олексій привів у дім свою нову дружину — жінку...

З життя33 хвилини ago

Старий холостяк, який вмів насолоджуватися самотнім життям.

Петро Коваль був старим бондарюкою. Жив собі та й жив, самотність його не гнітила. Працював, як кінь волинський. Справу свою...

З життя37 хвилин ago

Бабушкина квартира досталось сестре: “Я не хочу быть эгоисткой, но это нечестно

Родители решили переписать бабушкину квартиру на сестру, оставив меня с пустыми руками: «Не хочу казаться эгоисткой, но это просто нечестно…»...

З життя48 хвилин ago

Нова невістка з дітьми: щоденний хаос у домі

Це триває вже третій рік. Коли мій син Олег привів у наш дім нову дружину — жінку з двома дітьми...

З життя1 годину ago

«Как стремительно летит жизнь… И как мы стали чужими для своих детей»

Как быстро пролетели годы… И как незаметно стали мы чужими для собственных детей. Анна Сергеевна всегда была женщиной крепкой духом,...

З життя1 годину ago

Мені 70 років. Я самотня, як ніколи. Стала тягарем для власної доньки.

Мені сімдесят. Самотня, як та рогатка. Дочка дивиться на мене, як на зайвий клунок у домі. — Донечко, заїдь увечері…...