Connect with us

З життя

«Діти не дають вийти заміж: між минулим і майбутнім»

Published

on

Щоденник

Мене звати Оксана, і мені 44 роки. Ще кілька місяців тому я й уявити не могла, що опинясь у такій емоційній пастці. Все життя я пройшла поруч із одним чоловіком — моїм чоловіком, батьком моїх дітей, моєю опорою. Ми були разом понад двадцять років. А рік тому він раптово пішов. Серце. Без попередження, залишивши в хаті порожнечу, а в душі — велику, холодну прірву.

У нас двоє дітей. Син — третьокурсник, вже дорослий, розумний. Донька — цього року закінчила школу, вступила до університету, така ще ніжна, вразлива. Я пишаюся ними, вони — весь мій світ. Але… вони бачать у мені тільки матір. Тільки удову.

Два місяці тому в моє життя увійшов Богдан. Ми познайомилися випадково, на виставці, куди я пішла просто, щоб не збожеволіти від самотності. Він виявився добрим, чуйним, справжнім. Не тиснув, не вимагав, просто був поруч. Ми почали зустрічатися — спочатку прогулянки, потім вечері, розмови до пізньої ночі. В його очах я знову відчула себе жінкою. Живою. Потрібною. Коханою.

Нещодавно він зробив мені пропозицію. Просту, щиру: «Оксано, будь моєю дружиною. Давай почнемо все з чистого аркуша. Разом». Я розплакалася. Не від суму, ні — від страху. Я ж знала, що мої діти цього не приймуть.

Довго збиралася з духом і все ж таки вирішила сказати. Я посідала з ними за стіл, як колись розповідала, що чекаю на них, як вчила зав’язувати шнурки, як провожала до школи. Тільки цього разу все було інакше.

— У мене є одна людина… — тихо промовила я. — Його звати Богдан. Ми разом. І він запросив мене заміж.

Те, що почалося потім, було не криком, а бурею. Гнів, образа, шок.

— Значить, ти вже забула тата?! — майже скрикнула донька, і в її очах стояли сльози.

— Ти хочеш затягнути до нашої хати чужого чола?! — кинув син. — Ти зрадила батька!

Вони дивилися на мене, як на чужу. Я намагалася пояснити: я не забула. Я пам’ятаю кожну зморшку на його обличчі, голос, сміх, запах після гоління. Але його немає, діти мої. І я не можу його повернути, як би не хотіла. Я живу. Я дихаю. І я хочу бути з тим, хто знову змушує моє серце битися.

Але вони мене не почули.

Тепер я у підвішеному стані. Не знаю, як вчинити. Якщо вийду заміж за Богдана — втрачу дітей. Вони перестануть спілкуватися, підуть. А якщо відмовлю йому — залишуся сама. Адже діти не назавжди. Сьогодні вони зі мною, а завтра в кожного буде своя родина, свої турботи. А я? Я буду просто «мамою, що сидить у хаті одна».

Я сказала Богданові: «Дай мені час. Може, вони зрозуміють. З часом». Він похитав головою. Обійняв. Сказав, що почекає. Тільки я не впевнена, чи вистачить його терпіння. І він має на це право. Адже в нього немає моїх спогадів, мого болю, моїх дітей. Він просто хоче бути поруч. І це не злочин.

Мені боляче, що мої діти не бачать у мені живої людини. Я прожила чесне життя. Була вірною дружиною, відданою матір’ю. Не кидала, не зраджувала, не руйнувала. Чому ж тепер, коли я просто хочу бути щасливою, мушу за це вибачатися?

Я не звинувачую дітей. Розумію: їм страшно. Вони бояться, що Богдан витіснить батька з пам’яті. Що я забуду минуле. Але цього не станеться. Він завжди буде з нами. У фотографіях, у спогадах. Але я — тут. Я — жива.

Іноді ввечері я сиджу біля вікна, дивлюся на місто, де в кожній хаті — своя історія. Хтось закохується. Хтось одружується. Хтось народжує дітей. А хтось просто… живе. І я розумію — я теж хочу жити. Не існувати. Не виживати. А живЯ ще не знаю, що оберу, але вже розумію – не можу вічно шукати щастя в очах інших, коли воно чекає на мене за порогом.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − шістнадцять =

Також цікаво:

З життя4 хвилини ago

Мені 70 років: самотність і життя, що стало тягарем для моєї дочки

Зараз мені сімдесят. Я самотня, як пальчик. Я стала тягарем для власної доньки. — Донечко, приїдь увечері… Благаю тебе, без...

З життя7 хвилин ago

Вона збрехала про вагітність, щоб утримати чоловіка, але правда розкрилася на святкуванні.

Вона збрехала, що вагітна, щоб утримати чоловіка. Але на святі для майбутньої мами все розкрив лікар, який мав прикрити її...

З життя21 хвилина ago

Пусть дочь мужа сама пожелает переехать к свекрови

Когда я выходила замуж за Вадима, я знала, что у него есть дочь от первого брака. Алиса, его бывшая, оставила...

З життя32 хвилини ago

Мені місяць на виселення: свекруха наполягає, і чоловік підтримує її

«У вас є місяць, щоб зʼїхати з моєї квартири!» — оголосила свекруха. І чоловік став на її бік. Ми з...

З життя36 хвилин ago

Кохання перетворилося на зраду: Як я повірила юнакові й залишилась із розбитим серцем

Кохання обернулася зрадою: Як я повірила чоловікові та залишилася з розбитим серцем Мене звуть Оксана. Мені 62 роки, і моє...

З життя44 хвилини ago

Ви маєте місяць, щоб звільнити квартиру!” — заявила свекруха, і чоловік став на її бік.

«У вас є місяць, щоби виїхати з мого помешкання!» — оголосила свекруха. І мій чоловік підтримав її. Ми з Олегом...

З життя47 хвилин ago

Коханка без щасливого шлюбу: залишилася самотньою до тридцяти.

Олена була коханкою. Їй не пощастило з заміжжям. Досиділася в дівах до тридцяти років, а потім вирішила таки знайти собі...

З життя1 годину ago

Самотнє життя старого холостяка, яке приносило спокій

Сергій Петрович був старим холостяком. Жив собі та й жив, самотність його не гнітила. Працював, як віл у ярмі. Роботу...