Connect with us

З життя

Собачий лай за домами усилился с 4 до 5 утра.

Published

on

Десь о четвертій ранку за будинками загавкав пес. До п’ятої його лай став ще голоснішим. Люди прокидалися на роботу, слухаючи цей істеричний гавкіт із досадою. Близько п’ятої з півгодиною з дворів потягнулися до роботи мешканівці.

Першими, хто вийшов за ворота, були чоловік і жінка — мабуть, подружжя. Вони вирішили таки подивитися, що за собака так голосить усю ніч. Пройшовши трохи у бік гаражів, вони побачили її. Вона все ще гавкала, мордою повернувшись до будинків. А позаду неї на землі лежав чоловік. Подружжя кинулося до собаки. Було зрозуміло — вона кликала людей.

Але чим ближче вони підходили, тим агресивнішим ставав її лай. То була вівчарка — серйозна тварина. Близько не підійдеш. Жінка запропонувала викликати швидку.

Швидка приїхала за мить. Двоє медпрацівників вийшли з машини. Жінка, дзвонячи, попередила їх, що собака не підпускає. Коли вони рушили до потерпілого, вона ще раз нагадала. Але пес раптом замовк, лише побачивши швидку. Він підійшов до господаря й сів поряд.

Медики наблизилися. Вівчарка сиділа нерухомо.
— Що робитимемо?
— Здається, розумна, підпустила. Я підійду. Якщо що — балончиком.
Лікар акуратно поставив ящик з ліками, присів біля чоловіка, поглядаючи на пса. Той мовчки спостерігав.

Пульс був, але слабкий. Чоловік, літ 35, велика втрата крові. Поранення в груди. Один із медиків відкрив аптечку, швидко зробив перев’язку, інший набрав два шприци й зробив укол. Собака пильно стежила.

До цього часу вже зібралася юрба вічно цікавих. Але стояли вони за кілька метрів — ніхто не наважився підійти ближче.

Один із медиків приніс ноші. Вони обережно поклали потерпілого, завантажили в машину. Пса взяти не могли. Він дивився на них, вони — на нього. Але інструкції… Та й що далі?

Швидка повільно рушила по нерівній дорозі. Вівчарка бігла поруч…

До лікарні було недалеко. Весь шлях пес то відставав, то наздоганяв машину. Біля шлагбауму швидка зупинилася. Охоронці підняли перешкоду, машина заїхала на територію. Водій сказав одному з них:
— У нас чоловік з пораненням. Це його собака.

— Я зрозумів, але що я можу зробити? — глянувши на пса, охоронець зашипів: — Ану стій! Фу! Не можна! Сиди!

Цей набір команд трохи збив вівчарку з пантелику. Але вона зупинилася, сіла перед шлагбаумом і лише поглядом провела машину.

Просидівши годину в очікуванні, пес ліг ближче до паркану, щоб не заважати машинам. Охоронці спочатку стежили, щоб він не прокрався всередину. Але потім, зрозумівши, що він чекатиме тут, лише час від часу поглядали в його бік.

— Що робитимемо?
— Нічого, а що пропонуєш?
— Він же невідомо скільки тут лежатиме.
— Хто його знає? Може, полежить і піде.
— Та ні… Розумний ж. Невже чекатиме?
— А скільки? Якщо там погано, то й не дочекається.
— От лихо… Може, йому хоч поїсти дати?
— Га! Годі його тут приваблювати, а то ще звільнять.
— Ну і що робити?
— Нічого. Подивимося, може, сам піде. А якщо ні — тоді й вирішуватимемо.

_________________________

Настав ранок. Вівчарка так і лежала біля в’їзду. Охорона змінювалася. Тим, хто приходив на знаряд, пояснювали ситуацію. Один із тих, хто змінився, сказав:
— Піду, дізнаюся, що з чоловіком. Поясню, щоб випадково відлов не викликали. А то… Нехай по камерах подивляться… Та й можу йому щось поїсти принести…

— Не годують тут!
— Та ну, нехай під парканом здохне!
Пес уважно дивився на тих, хто про нього говорив.

Минуло сорок хвилин. Охоронець повернувся.
— Ну що? Як там із ним?
— Прооперували. У реанімації. Кажуть, більш-менш. Ось, у їдальні забрав залишки… — чоловік приніс у пластиковій мисці котлету, сосиску, а в глибокій — води.

— Але тут годувати не можна… Іди сюди, — покликав він пса, ставлячи миски під дерево біля дороги.

Вівчарка пильно дивилася на нього, не рухаючись з місця.
— Іди, їж. Хоч води попий. Бери! Можна! — чоловік намагався згадати команди.

Пес підвівся, але не йшов. Видно було, що він вагається. Дивився на людину, на миски, на шлагбаум. І знову сів.

— Ну, як хочеш, — охоронець відійшов від дерева.
Собака повільно піднялася, підійшла до води, понюхала й почала жадібно лакати.

_________________________

Минув тиждень. Господаря цієї розумної собаки вже два дні тому перевели до палати. Він поступово одужував. Запитати про пса було ні в кого. І від цього було сумно.

Вони жили удвох після того, як він пішов у запас через поранення. Разом служили, разом пішли на цивільку. Він дуже сподівався, що така розумна собака не пропаде.

Тим часом вівчарка перемістилася від паркану до дерев. Звідти було— Ну як же без тебе, друже? — прошепотів Олексій, гладячи Альму по голові, коли їх нарешті возз’єднали.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × 4 =

Також цікаво:

З життя28 хвилин ago

Я думала, що ми з колишнім знову зближуємося, але він зізнався, що використовує мене для помсти моїй сестрі.

Я вірила, що кохання може повернутися. Що якщо воно справжнє, то пройде крізь біль, гордість і помилки. Тому, коли через...

З життя29 хвилин ago

Секрет підвалу: Як продаж будинку дідусів відкрив мені очі на важливі уроки життя

**Щоденниковий запис** Продав дідівський дім за безцінь, навіть не підозрюючи, що ховається у підвалі: урок, що змінив моє життя. Мене...

З життя32 хвилини ago

Тихий вечір з друзями перетворився на кошмар через несподіваного гостя

Той вечір мав стати святком маленької перемоги — свідоцтвом мого недавнього підвищення. Я продумала кожну дрібницю: меню, вино, сервіровку, навіть...

З життя1 годину ago

Проданий за безцінь дім приховував секрет у підвалі: життєвий урок

Мене звати Тарас. Я продав старий дідів дім у селі під Львовом, вважаючи, що позбавляюся тягаря, наповненого пилом і сумом....

З життя3 години ago

Тихий вечір з друзями обернувся кошмаром через несподіваного гостя

Ця вечеря мала стати знаком маленької перемоги — святкуванням мого недавнього підвищення. Я продумала кожну деталь: меню, вино, сервірування, навіть...

З життя3 години ago

Вона збирала залишки їжі зі столів, поки власник ресторану не дізнався жахливу правду

Вона збирала залишки їжі зі столів. Коли власник ресторану пішов за нею слідом — він дізнався страшну правду. Ярослав Коваленко...

З життя4 години ago

Я підозрювала чоловіка в зраді… Поки не виявила його подвійне життя

Я думала, що чоловік мені зраджує… Поки не пішла за ним і не дізналася, що він живе подвійним життям. Перші...

З життя4 години ago

«Мне 67, я живу одна… Попросила помощи у детей, но получила отказ. Как жить дальше?»

Мне 67. Я живу одна в Нижнем Новгороде, в старенькой двушке, где когда-то гомонили ребятишки, пахло ватрушками, по вечерам гремел...