Я думала, що ми з колишнім знову разом, але він зізнався, що використовує мене для помсти моїй сестрі.

Кожного разу, коли я думала про другу нагоду у коханні, серце завмирало. Я вірила, що справжні почуття можуть пережити будь-які випробування. Тож коли через два роки після розриву мені написав Олег — мій колишній —, щось всередині затремтіло. Суміш тривоги, спогадів і слабкої надії заповнила мене до країв.

Розійшлися ми важко. Були звинувачення, слова, які краще б не говорити, і гіркота, що залишилася. Я довго лікувала душу, намагаючись забути. Навіть зустрічалася з іншим, сподівалася на нове життя. Але Олег… залишався як незагоєна рана. Тому коли він запропонував просто поговорити — я погодилася. Наївно вірила, що це може бути чимсь гарним.

Зустрілися ми в кав’ярні на Подолі. Я прийшла раніше, а коли він увійшов, серце рвонулося в грудях. Та сама постава, легка щетина на щоках, той самий теплий погляд. Він усміхнувся й обняв мене. На мить здалося, що час повернувся назад.

Розмовляли довго. Спочатку — про дрібниці: роботу, зміни в житті, місто. Його голос був м’яким, погляд — уважним. Ніби він справді хотів знати, як я жила без нього. А я, дурна, топилася в цій увазі. Навіть подумалося: можливо, ще не все втрачено?

А потім щось урвалося. Він відкинувся у кріслі, став похмурим. Я відчула тривогу.

— Оленко… — він глибоко зітхнув, — мені треба сказати тобі правду.

— Що трапилося? — голос мій задрижав.

Він замовк, потім подивився мені в очі.

— Я прийшов сюди не для того, щоб повернути тебе. Це все… — він розвів руками, — не тому, що сумував.

Я здригнулася.

— Навіщо тоді?

Він стиснув зуби й вимовив:

— Я використовую тебе. Щоб відплатити твоїй сестрі. Мар’яні.

Я замерла. Немов удар у груди.

— Що?.. Ти…

— Вона зрадила мене, — голос його став холодним. — Прикидалася коханням, а потім пішла до іншого. Сміялася за моєю спиною. Тепер я граю з нею. Ти — мій спосіб зробити їй так само боляче.

Світ розплився перед очима. Моя сестра… моя опора, найближча людина… Невже? Але Олег… весь цей вечір, його слова — все це була брехня?

— Ти використав мене, щоб зранити Мар’яну? І мене? Навіщо?!

— Знаю, що погано. Але я теж страждав. І не знав, як інакше.

Я схопилася з місця. Руки тремтіли.

— Годі. Я не грашка в твоїх руках. Ти не маєш права ламати мені серце заради своєї помсти.

Він не спинив мене. Сидів, опустивши очі. А я йшла вулицею, і сльози падали на бруківку. Лише одне вертілося в голові: «Як я могла бути такою сліпою?»

Більше ніколи не стану чиїмось знаряддям. Навіть якщо доведеться втратити і колишнього, і сестру. Бо навіть у ім’я кохання брехня — це зрада. А я обираю правду. Навіть якщо вона болить.