Чому ти до мене йдеш? Ми ж ледь знайомі!

Без чого їдеш до нас в гості? Я вас навіть не пам’ятаю!

– Марічко, добрий день!

– Добрий день, – здивовано відповіла Марічка. Номер не визначився, голос незнайомий, але звернулись по імені.

– Це тітка Ліза з Дніпра, тітка Андрієва. Ми не змогли приїхати на ваше весілля, тепер закінчили справи й вирішили завітати до вас у гості. Познайомитися з новими родичами.

Марічка аж застигла з несподіванки. Вона навіть не підозрювала, що в Андрія є тітка в Дніпрі. З весілля вже минуло більше року, а про відсутню тітку ніколи не заходила мова.

– Ви, мабуть, помилилися номером.

– Ви Марічка?

– Так, але не чула, що в Андрія є тітка в Дніпрі.

– Андрій Никифорук — ваш чоловік?

– Так, це мій чоловік.

– А я його тітка.

– Добре, що ви його тітка, але приїжджати до нас не варто.

– Чому?

– Ми не працюємо і гостей не приймаємо.

– Оце гостинність, не чекала…

– Вибачте, мені ніколи говорити.

На цьому Марічка обірвала розмову. Вона була дівчиною не з боязких, завжди вміла постояти за себе.

– От тільки гостей нам не вистачало. Треба в Андрія вдома про тітку з Дніпра спитати, – вирішила вона і занурилась у свої справи.

Ввечері зателефонувала свекруха.

– Марічко, привіт! Давно не заїжджали.

– Добрий день, Ірино Федорівно! Завтра заїду, продукти привезу вам і вітаміни купила.

– Дякую, Марічко. У нас все є, просто скучили. Тобі Ліза телефонувала?

– Дійсно дзвонила жінка, представилася тіткою Андрія, в гості хоче приїхати. Я сказала, що у нас не час для гостей.

– Вона мені щойно зателефонувала, скаржилась, що ти їй нагрубила.

– Ірино Федорівно, хіба я могла нагрубити? Ви ж мене знаєте.

– Отже, що знаю, – іронічно сказала свекруха.

– Я зараз за кермом. Поговоримо завтра.

Зі свекрухою у Марічки не одразу склалися хороші відносини.

Андрій виріс у сім’ї військового. Батько, Дмитро Петрович, людина сувора, привчав сина до порядку. У його присутності Андрій поводив себе зразково. Але батько часто був у відрядженнях.

У відсутності батька Андрій був некерованим.

Постійний контроль матері його дратував. І чим більше мати його опікала, тим частіше він виявляв непослух. Прогулював школу, пропускав тренування. Мати не жалілась батькові, знала – покарання буде суворим, шкодувала сина.

Ставши дорослим, Андрій залишався під опікою матері. Вона дзвонила йому кілька разів на день, могла зустріти його з роботи, роблячи вигляд, що саме в цей час проходила повз.

Друзі Андрія вже всі повіялися, йому скоро тридцять, а мати вже почала хвилюватися, що її син так і залишиться самотнім.

Мама вже сама почала підшукувати невісту серед доньок своїх подруг, що викликало в Андрія лише хвилю жартів. Та й невістки, незважаючи на красу і привабливість жениха, в чергу не вишиковувались.

Нарешті настав довгоочікуваний момент. Син оголосив, що на вихідних познайомить батьків зі своєю нареченою.

Батько схвалив вибір сина, а матері наречена не сподобалась. Ірина Федорівна звикла в сім’ї все вирішувати сама, чоловіки їй підкорялись.

З поведінки Марічки вона зрозуміла, що керувати невісткою не вдасться. Спостерігаючи за сином, з якою любов’ю і ніжністю він ставився до Марічки, відчула в ній суперницю.

Марічка поводила себе впевнено, в порадах свекрухи не мала потреби, якщо виникали суперечки, Андрій ставав на бік дружини.

Вони жили у квартирі Андрія, яку батьки допомогли купити задовго до весілля.

Перший час свекруха в будь-яку годину без попередження могла приїхати перевірити порядок, але кілька разів їй було рішуче сказано Марічкою.

– Не потрібно приходити до нас без попередження та в нашу відсутність, інакше ми будемо змушені забрати у вас ключі або змінити замки.

– Ця квартира не тільки сина, але і наша. Ми допомогли Андрію її купити. Тому я маю право сюди приходити в будь-який момент.

– Поясніть, з якою метою і що вам тут робити?

Свекруха розгубилась. Сказати, що перевірити порядок – було незручно і смішно. А Марічка продовжувала:

– Я тепер господиня в цій квартирі на правах дружини вашого сина. І вимогую дотримуватись моїх умов. Ключі у вас для екстреного випадку, а не для того, щоб приходити сюди в будь-який момент в нашу відсутність.

– Я мати, ми виростили й забезпечили сина всім. Ти прийшла до цього дому на все готове…

Марічка перебила:

– Ви виховали, дякуємо! Але до цього дому мене привів чоловік, і на правах дружини я тут господиня. На інші умови я не погоджуюсь.

Андрій підтримав дружину, мати образилася. Але на її образи молода сім’я не звернула уваги. Свекруха трохи покапризувала, але змирилася.

Більше своїм ключем двері не відкривала, приходила, коли Марічка була вдома, зателефонувавши перед приходом. Зустрічала Марічка її завжди гарно, і чаєм напоїть, і келих вина запропонує.

Перший час свекруха могла зробити зауваження, що в домі не прибрано, але Марічка ніколи не ображалась, вміла зауваження перетворити на жарт, або запропонувати допомогти їй.

– Пробачте, не встигали, на роботі завал. Якщо вам не зручно – наведіть порядок, я не образусь. Хочеться відпочити.

– У вас що? Нічого не приготовлено, чим харчуєтеся?

– У холодильнику є все, хто першим зголоднів, той і готує. Не соромтесь, беріть, що хочете.

Поступово ставлення до невістки змінилося, вони навіть подружилися, свекруха із задоволенням приходила з гостинцями.

І Марічка з Андрієм заїжджали до матері на вечерю, привозили продукти. Батько, вийшовши на пенсію, продовжував працювати, а свекрусі потрібно було увагу.

– Що вам привезти, я на машині, навіщо вам тягати сумки.

Ось і цього разу Марічка заїхала до свекрухи, пообідали вдвох. Сину теж передала приготовлену домашню їжу, щоб Марічці вдома не стояти коло плити. І, звісно, зайшла розмова про тітку.

– Що тобі сказала тітка Ліза?

– Хотіла приїхати в гості. Я сказала, що нам не до гостей.

– Правильно зробила. Звідки вона дізналася твій номер?

– Поняття не маю.

– Вона мені передзвонила ще раз. Це моя двоюрідна сестра. Ми з нею майже не спілкуємося. В неї були труднощі в житті, з чоловіком розлучилася, другий шлюб теж не вдалий. Тепер у Дніпровській області живе, начебто знову заміж вийшла. Свій будинок, город, живність. Донька цього року вступати хоче до Київського університету.

– А ми до чого?

– Хоче приїхати, зустрітися. Одна у неї донька, хвилюється. Хоче, щоб за дівчиною хтось приглянув.

– Скажіть, що просто хоче поселити свою доньку у нас.

– Якось незручно не допомогти родичам.

– Що незручного. Коли востаннє ви з ними спілкувалися? Андрій їх не пам’ятає. Адресу їх у вас є? – Не чекаючи відповіді, Марічка продовжувала, – Давайте не будемо шукати на свою голову пригод. Я їх не знаю і вперше чую про таку рідню.

Попрощавшись зі свекрухою, Марічка поїхала. Вдома Андрію розповіла про дзвінок, той ніяк не відреагував, і історія забулася, але не завершилася.

Минув тиждень, вихідний, субота. Марічка з чоловіком ніяких планів на вихідні не будували, вирішили просто відпочити. Опівдні у двері подзвонили.

Марічка в цей час була на кухні, Андрію з дивану вставати не хотілося.

– Ти когось чекаєш?

– Ні! Відкрий, у мене руки зайняті.

– Навіщо, якщо нікого не чекаємо, – бурчав Андрій, йдучи відкривати двері.

На порозі стояла трійка людей. Андрій здогадався, що це тітка Ліза з родиною, впізнав її не одразу, тому що бачив давно, у дитинстві.

– Ви не чекали, а ми приїхали, – жваво говорила вона, заносячи до квартири сумки, чоловік спустився вниз ще за речами.

– Так, дійсно, ми сьогодні нікого не чекали, – сумно сказала Марічка. Деякий час вона спостерігала мовчки, поглядаючи на чоловіка. Нічого не залишалося робити, як запропонувати гостям зайти.

– Ну що ж, дорогі гості, проходьте, – сказано це було з іронією, – Я так розумію, ви тітка Ліза.

– Так, Єлизавета Андріївна, це — моя донька Світлана і чоловік Аркадій. Не лякайтеся, ми ненадовго.

Марічка дозволила гостям умитися з дороги і запросила за стіл, зауваживши при цьому, що приїздити в гості без запрошення – поганий тон.

– Вас не чекали і нічого не готували, тож задовольняйтеся тим, що є в холодильнику.

– У нас усе є. Ми з гостинцями. Усе хороше, домашнє. Вирощено своїми руками.

Тітка Ліза засуетилася, стала розпаковувати сумки, викладаючи на стіл продукти, сири, ковбаси. По кухні пішов аромат домашніх копченостей. У наступній сумці були мед і варення, сухофрукти.

– Навіщо ж так багато? Нам не з’їсти, зберігати нема де.

– Поділіться з батьками. У вас все магазинне, а це домашнє, без хімії. Варення і соління можна не в холодильнику.

Поки Марічка з гостями розбирала сумки, Андрій зателефонував матері, вони з батьком вже виїжджали. Тітка Ліза відразу прояснила.

– Метою нашого приїзду є не лише знайомство та зустріч з родиною. Цього року Світлана закінчує школу. Планує вступати до університету. Ось і хочеться познайомити її з родичами, мало які проблеми виникнуть, усе в житті буває. При університеті є гуртожиток, жити вона буде там. Дівчинка у мене добра, розумниця.

Через деякий час незручність зникла. Єлизавета Андріївна розташувала до себе, Андрій з чоловіком також знайшли спільну мову. Під’їхали батьки Андрія.

Застілля вийшло веселим. Марічка відтаяла і щиро посміхалася. Усі гідно оцінили розносоли Єлизавети Андріївни. Копчений сир, домашня буженина, ковбаси – усе було дуже смачно.

Їхній несподіваний приїзд перетворився на теплий сімейний захід. Розповіли про свої сім’ї та прожиті роки. Згадали молодість, поділилися новинами про знайомих родичів. Єлизавета Андріївна з сумом згадала батьківський дім.

– Хочу з’їздити в своє село, давно там не була. Усі, мабуть, уже в місто переїхали.

Свекруха запросила родичів переночувати у неї, тут буде тіснувато. Порадившись, вирішили, що Світлана залишиться з молодими, а Єлизавета з чоловіком поїдууть ночувати до свекрухи. У неділю Марія з Андрієм прогулялися зі Світланою по Києву, показали їй Софійську площу, Андріївський узвіз, Маріїнський парк.

У понеділок рано-вранці тітка Ліза з чоловіком заїхали за Світланою. Марічка з Андрієм провели родичів і поспішили на роботу. Починалася новий робочий тиждень.

Увечері після роботи Марічка з Андрієм обговорювали цей несподіваний візит. Їй здавалося дивним, що вони приїхали до них, а не до свекрухи.

– Приятні люди, рада, що познайомилися. А чому ви так довго не спілкувалися?

– Не знаю, у мами потрібно спитати, я тоді у другий клас ходив, коли тітка Ліза з маленькою Свєтою приїзжала.

– У гості нас запрошували. А можемо ж поїхати. Влітку на машині до моря, дорогою зупинитися у них на кілька днів. На зворотньому шляху взяти Світлану до Києва. Сподіваюсь, вступить вона до університету.

Світлана вступила до університету. Зупинилася у них на кілька днів, потім переїхала до гуртожитку. Іноді приходила в гості. Марічка з Андрієм поїздку до моря відклалитетому що в їхній родині чекали поповнення.