Чому ти мерзнеш на холоді? – перепитала жінка, злегка здригаючись від холоду.

– Чого ти сидиш на морозі? – спитала Галина Сергіївна, морщачись від холоду.

Дівчина підняла на неї очі і сумно глянула. На вигляд жінці було років сорок п’ять, не більше. Вона виглядала доглянутою і красивою, але трохи сумною.

– Вибачте, я піду, якщо заважаю! – лише сказала вона.

– Та я ж не жену тебе. Просто запитала, чого ти тут сидиш? Надворі зима! – м’якіше спитала жінка.

Того дня було особливо холодно, та ще й вітер завивав. В таку погоду на лавочках не сидять просто так.

– Мені нікуди йти! – сказала дівчина і розплакалася.

Її звали Оксаною. І їй справді нікуди було подітися. Декілька днів тому її вигнав з дому рідний батько. Вона приїхала в це місто, щоб тимчасово пожити у своєї тітки з маминого боку.

Мати Оксани померла три роки тому. Після її смерті батько почав багато пити. З кожним днем стосунки з ним ставали гіршими, а через три роки стали просто нестерпними.

Ігор, так звали її батька, все частіше приводив додому дивних друзів. Інколи вони чіплялися до його доньки, вона скаржилася, але батько навіть не намагався їй допомогти. Доводилось захищатися самій. І після чергової бійки з його так званими друзями, батько просто вигнав її з дому.

– Іди звідси! Ти нікому не потрібна! Ніякої користі від тебе! – кричав він на порозі.

Оксана приїхала до тітки Олени в надії, що вона її прийме, але у неї вдома просто не було місця для ще одного квартиранта. У неї було своїх троє дітей. До того ж зараз з ними жила свекруха та золовка з дочкою. Всі тулитися у трьохкімнатній квартирі.

Олені нічого більше не залишалося, як відправити племінницю назад до батька.

– Їдь назад, батько тебе прийме. Поплач, якщо буде потрібно. Пробачення попроси, якщо доведеться. Ти ж бачиш, у нас зовсім немає місця. Пробач, дорогенька. Ти маєш повне право жити в батьковій квартирі. Йому доведеться це зрозуміти! – ось що сказала тітка, навіть чаєм не напоїла.

Оксана пішла. Їй стало так прикро, але повертатись до батька не хотілося. Нічого доброго її там не чекало.

Вона довго йшла засніженими вулицями міста, поки не втомилася. Вирішила трохи відпочити на лавці, коли до неї підійшла та незнайомка.

– Як це нікуди йти? Ти ж зовсім маленька ще! Ти що, батьків не маєш?

Оксані вже виповнилося вісімнадцять. Вона навчалася в училищі. Зараз якраз канікули. Вона не встигла все спокійно обдумати, коли в поспіху пішла з дому. Лише під час цієї довгої прогулянки усвідомила, як тепер все буде непросто.

– Більше немає, – тихо сказала дівчина і вперлася носом в коліна.

Вона сиділа на лавці, підібравши ноги до грудей, щоб зігрітися. Руки вже посиніли від холоду. З носа текли сльози. На вії то і діло налипали падаючі з неба сніжинки.

Галині Сергіївні стало шкода дівчину. У неї самої був син трохи старший. Не годиться залишати дітей у біді, навіть якщо вони чужі.

– Йдемо до мене. Хоча б чаєм напою, а то в тебе зуб на зуб не попадає! – запропонувала вона.

Оксана згодилася. Вони разом піднялися на другий поверх, де жила Галина. У неї була простора квартира, але що набагато важливіше, там було дуже тепло. Дівчина нарешті змогла зігрітися.

– Борщ будеш? – запропонувала господиня дому.

Оксана тільки вдячно кивнула. В останній раз вона їла вчора ввечері. Коли перед нею поставили тарілку гарячого борщу, дівчина накинулася на неї, ніби не їла цілий рік.

Після трапези вона розповіла своїй новій знайомій, що з нею сталося. Галина Сергіївна лише незадоволено похитала головою.

– Так, сумно все це. А знаєш, залишайся у мене. Місця вистачить. Мій син зараз в армії служить. Вернеться тільки через два місяці. Але у нас три кімнати. Залишайся, поки не придумаєш, що робити далі.

– А де ваш чоловік? – поцікавилась гостя.

– Помер п’ять років тому. Досі сумую за ним. Самотньо буває одній, розумієш? Разом веселіше все ж таки. Так що можеш пожити у нас. Я буду рада компанії. І Васько теж. Правда, Васько? – спитала жінка, звертаючись до рудого кота, що сидів біля столу і вмивався.

Оксані стало трохи незручно, точніше дуже незручно, але вона погодилася. Їй все одно нікуди було подітись. Нікому вона була не потрібна. Так вони і зажили разом.

Галині одразу сподобалась дівчинка. Вихована і скромна. Видно, материнське виховання не вивітрилося за три роки життя з батьком-алкоголіком.

Оксана була акуратною, не боялася домашньої роботи. Прибирала дуже старанно, мила посуд, з радістю вчилася готувати.

Оксані, правда, довелося залишити училище, але вона вирішила наступного року спробувати вступити в інший заклад.

Галина Сергіївна допомогла їй знайти роботу на той час, поки вона не навчається. В магазині поблизу працювала її добра знайома. Вона взяла до себе молоденьку дівчину без досвіду продавцем на свій страх і ризик, але потім навіть якось зустріла Галю на вулиці і подякувала.

– Гарну ти мені працівницю запропонувала! Працьовита, скромна, розумна.

Оксана була дуже вдячна Галі за прихисток. Не раз їй про це говорила. Намагалася допомагати усім, чим могла, щоб не відчувати себе марною утриманкою. Вони встигли подружитися.

Та й кіт Васько прив’язався до молоденької подруги господині. Любив спати з нею в одному ліжку. Всюди бігав за нею хвостиком.

Через два місяці повернувся з армії син Галини. Коли він прийшов додому у формі і з букетом квітів для матері, Оксана побачила його вперше. Раніше лише на фото дивилася, які стояли на серванті. І то в основному, де він маленький. Хлопець був дуже гарний собою.

Набойкавшись з матір’ю, Михайло нарешті помітив гостю.

– Привіт, а ти хто? – здивовано спитав він, дивлячись на худеньку блондинку у домашньому платті.

– Ой, сину, це наша гостя. Її звуть Оксана. Там довга історія. Поки що вона житиме з нами. Сподіваюся, що ви подружитеся! Дивись, ображати її не можна. Вона дуже хороша дівчина!

– Та я й не планував! Думав, ти мені вже сестричку встигла завести, поки я служив! Якби знав, ще б букет квітів прихопив! – сказав хлопець і усміхнувся їй. – Приємно познайомитися!

Оксана навіть не змогла нічого відповісти. Вона просто стояла і дивилася на нього. Так сильно він їй сподобався. Через кілька секунд вона змогла взяти себе в руки і нарешті відвела погляд.

Повернувшись з армії, Міша став дорослішим і мужнішим. Навіть мати здивувалася, яким він став міцним і ставним, а Оксана й поготів побачила в ньому свій ідеал. Кажуть, що армія робить з хлопчиків чоловіків.

Відпочивши близько тижня, Михайло теж почав шукати роботу. Восени він планував вступати до університету, але до неї ще потрібно було дожити, а сидіти на шиї у матері він не збирався.

Так вони і жили разом. Зустрічалися в основному вранці та ввечері, а весь інший час пропадали на роботі.

Міша і Оксана швидко знайшли спільну мову. Врешті-решт майже одного віку. Багато спільних інтересів. Вечорами вони часто розмовляли ні про що або разом дивилися фільми. Вони й самі не помітили, як прив’язалися одне до одного, але зовсім не як брат і сестра.

Оксана не могла зробити перший крок, адже боялася образити Галину Сергіївну. Міша теж не наважувався, адже не знав, чи їхні почуття взаємні. Тільки мама все помічала. Вона розуміла, що між ними зростає щось більше, ніж просто дружба, але не втручалась.

Якось увечері Галя сиділа і роздумувала про це. Намагалася зрозуміти, чи сподобалася б їй Оксана як невістка? І так, у ній було багато якостей, які їй би подобалися як майбутній свекрусі. Тоді Галина вирішила трохи підштовхнути молодь одне до одного.

Коли настало літо, вона купила дві путівки на море. Хотіла поїхати з сином начебто, але в останній момент сказала, що у неї є важливі справи на роботі. Ніяк не може вирватися. Під цим приводом вона відправила на відпочинок Мішу разом з Оксаною.

– Не гальмуй! А то втратимо! – сказала вона сину з хитрою усмішкою на прощання.

Міша все зрозумів. Мама не помилилася. Додому вони повернулися закоханою парою, а ще через місяць оголосили про своє бажання одружитися.

І хоча багатьом могло здатися, що це надто поспішне рішення, Галина не заперечувала.

Зрештою, хороші невістки на дорозі не валяються. Правда, іноді їх вдається знайти на лавочці біля під’їзду в морозний день, але це швидше рідкість. Пощастило їй. І синові її пощастило.

Сусіди, правда, за спиною шепотіли. Та й деякі знайомі прямо говорили Галині, що вона, мовляв, сина на бідній утриманці женила. Помилилася, казали, але вона-то точно знала, що все зробила правильно.

І навіть через багато років, Галина жодного разу не пошкодувала, що підібрала тоді замерзлу дівчину на вулиці, зігріла її і покликала жити до себе, адже Оксана стала доброю і вірною дружиною її єдиному сину. Любила його всією душею. Подарувала бабусі трьох чудових онуків і багато теплих спогадів.