З життя
Чи могла б свекруха дати нам більшу кімнату, якщо я вже живу в її домі?

Знаєш, живучи у свекрухи, я не можу вимагати багато, але хіба так складно було віддати нам більшу кімнату?
Як і більше молодих сімей після весілля, ми зіткнулися з питанням житла. Спочатку орендували квартиру, але через півроку зрозуміли, що це занадто дорого, і попросилися пожити у батьків чоловіка.
У них двокімнатна хата: одна кімната — десять метрів, інша — дев’ятнадцять. Нам дали меншу, ту, де виріс мій чоловік. Спочатку нас це влаштовувало: є де спати — і добре.
Але половина шафи в нашій кімнаті була забита речами свекрухи. Вона постійно заходила по них або рано вранці, або пізно ввечері, що дуже заважало.
Коли я дізналася, що вагітна, почала думати: у нашій кімнаті ледве влізе дитяче ліжечко, не кажучи вже про пеленальний столик та інші важливі речі.
Попросила чоловіка поговорити з батьками про обмін, але він лише знітився:
— Вони не погодяться. Ми й так повинні дякувати, що нас прихистили.
Тоді я сама вирішила поговорити зі свекрухою. На жаль, вона сприйняла мою просьбу без радості. Її головний аргумент:
— А де ж ми гостей прийматимемо?
Гості у них бувають рідко, але для неї це було важливо. Свекор додав:
— Мені ж на балкон виходити курити. Не буду ж я через вашу кімнату кожен раз йти.
Щоб остаточно закрити питання, вони зробили у своїй кімнаті ремонт і купили нові меблі — ніби натякаючи, що обміну не буде.
Ми опинилися в глухому куті: ні зняти окреме житло, ні взяти іпотеку зараз не виходить. Я поясняла свекрусі, що це тимчасово, поки не зберемо на власну оселю, але вони залишилися непохитними.
Тепер їхні слова про те, як вони чекають онука, здаються мені пустими. Якби вони дійсно піклувалися про майбутнього внука, могли б піти назустріч і помінятися кімнатами, а не обмежуватися лише балачками…
