Дочка з заможної родини

Вікторії часто заздрили. Мовляв, народилася зі срібною ложкою в роті. Батько – великий підприємець, мати – дочка заможних родичів.

Вони жили у котеджному містечку, але в місті мали ще більшу затишну квартиру. В школу Вікторію возив особистий водій. Навчалася, звісно, в приватній школі, але навіть за її мірками сім’я Вікторії була дуже багатою.

Одягали дівчинку у брендові речі, відпочивати літали щонайменше тричі на рік. Не життя, а казка.

Але для Вікторії це було не казкою. Це був фільм жахів. Вона із задоволенням обмінялася б місцями з будь-якою дитиною з бідної, але щасливої родини.

Батьки Вікторії не те що не любили один одного, вони ненавиділи. Але не могли розійтися, оскільки їх об’єднував спільний бізнес.

Батько зраджував матері практично відкрито, і Вікторія не раз бачила його коханок.

Мати пила. Дуже багато. Від звичайних алкоголіків вона відрізнялася тим, що пила елітний алкоголь і закусувала морепродуктами та екзотичними фруктами. В іншому, вона була, як і будь-який алкоголік. Ранок починала з келиха вина, а до вечора випивала щонайменше дві пляшки.

До Вікторії нікому не було справи. Якщо в неї виникали запитання чи проблеми, батько просто давав їй грошей, додавши стандартну фразу: «Мені ніколи слухати».

Мама майже завжди була п’яна, і підходити до неї Вікторії не хотілося. Бо вона або починала жалітися дочці на життя, або взагалі нічого не тямила.

Повертаючись зі школи, Вікторія замикалася у своїй кімнаті і мріяла про той день, коли зможе вибратися з цього пекла. Вечірки і прогулянки з друзями її не приваблювали, адже вона знала, що якщо з нею щось станеться, про неї навіть не одразу згадають.

Цілком очікувано, що Вікторія вступила в найкращий ВНЗ у їхньому місті. Коли вона сказала батькові, що хоче жити окремо, той не заперечував. Сказав, що надішле ріелтора, і той підбере їй квартиру.

Тоді Вікторія зраділа. Нарешті вона не буде слухати скандали, не буде бачити п’яну матір і чути, як батько дзвонить коханкам. Але все виявилося не так просто.

Перед тим як купити доньці квартиру, батько запросив її поговорити.

– Коли закінчиш ВНЗ, почну тебе навчати сімейній справі. Будеш керувати зi мною.

Вікторія не хотіла продовжувати справу батька та дідуся. І прямо заявила про це татові. Її нудило від цього бізнесу, через який батьки були змушені жити разом і страждати. І Вікторія все своє дитинство страждала разом із ними.

Натомість дівчина обрала туризм. Хотіла відкрити власну туристичну фірму, складати цікаві маршрути. Благо, вони багато подорожували, і хоча б на відпочинку Вікторія могла переключитися на щось. Хоча навіть відпочиваючи разом, батьки постійно сварилися, а мати продовжувала багато пити. Одного разу в їхньому готелі, в сусідньому номері, батько поселив свою коханку. І Вікторія бачила, як він вечорами, коли мати вже не контролювала себе, йшов до неї.

І все ж, ці подорожі трішки вдихали в дівчину життя. Вона їздила на екскурсії, проводила багато часу на пляжі, лиш би не брати участь у сімейних драмах. У дитинстві з ними їздила ще й няня Вікторії – єдина, хто хоч якось про неї піклувався. А потім, підрісши, дівчина була вже надана сама собі.

Тому туризм її і приваблював. А займатися сімейною справою не хотілося. Для неї це було те, що зруйнувало її життя.

І тут батько, якому завжди було байдуже до своєї дочки, несподівано поставив ультиматум: якщо вона й надалі хоче, щоб тато її утримував, то буде робити так, як скаже він.

Те саме сталося і з її матір’ю, коли вона погодилася на умови дідуся. Тільки вона дуже любила розкішне життя, і заради цього була готова жити з чоловіком, який її не любив, і якого не любила вона. Лиш би бізнес процвітав, а гроші капали на картку. Правда, останнім часом гроші матері були потрібні лише для того, щоб купити пляшку дорогого вина.

Повторення її долі Вікторія не хотіла. Вона розуміла, що мало керувати бізнесом. Батько не дозволить їй вийти заміж за того, кого вона хоче. Не дозволить їй займатися тим, що вона бажає. І скоро вона відчує себе у золотій клітці, і почне снідати вином.

Вікторія категорично заявила, що не буде підкорятися батькові. І той виконав обіцянку: позбавив її грошей. Картка була заблокована, і він наказав їй поїхати з їхнього будинку, бо ті, хто живуть у ньому, повинні йому підкорятися.

Він хотів таким чином вплинути на неї. Але дивлячись на матір, Вікторія пообіцяла собі, що ніколи такою не стане.

Тож, зібравши речі, вона поїхала в нікуди. Благо, у неї було трохи готівки, яку раніше використовувала на кишенькові витрати. А тепер на ці гроші потрібно було вижити.

Вікторія розуміла, що батько не платитиме за її навчання. Вона зняла собі кімнату (грошей вистачило лише на пару місяців) і влаштувалася офіціанткою. Дівчині, яка ніколи в житті не мила жодної тарілки, було складно. Але вона знала, яка в неї мета, тому терпіла.

Їй хотілося здатися. Хотілося прийти до батька і сказати, що вона на все згодна. Лише б виспатися, лише б нормально поїсти. Але потім вона згадувала матір і, зціпивши зуби, продовжувала працювати.

По ночах вона працювала, а вдень навчалася. Якось вона нашкребла грошей на наступний семестр і оплату житла, розуміючи, що треба ще дотриматися кілька років.

Але їй пощастило. Її помітив менеджер закладу, де вона працювала. Вікторія виділялася на фоні грубих і, часом, не дуже розумних офіціанток.

Невдовзі її зробили адміністратором. У Вікторії була грамотна мова, гарна фігура й осанка. Вона відмінно підходила на цю посаду.

Вікторія стала трохи більше заробляти, а через півроку познайомилася з одним із відвідувачів їхнього закладу.

У них зав’язався роман. Вікторія ніколи не розповідала, хто вона. Казала, що з батьками не ладить, що мати п’є, а батько не найвірніший чоловік. Те, що вони шалено багаті, вона не згадувала. Розуміла, що нічим добрим це не закінчиться.

Невдовзі Вікторія переїхала до цього чоловіка. У Богдана була своя квартира, і у Вікторії відпала потреба знімати житло. Номер телефону вона змінила, щоб батьки не могли їй дзвонити.

Вікторія змогла закінчити ВНЗ, потім пішла працювати в турагенцію. А вже після шлюбу їй вдалося відкрити й власне агентство. Все, як вона мріяла. Але найбільше її радувало те, що вона змогла впоратися і без батьківських грошей. І вона вийшла заміж за того, кого полюбила, хоч у нього й не було мільйонів.

У них народилася дочка Оленка, і Вікторія дарувала їй стільки любові, скільки хотіла б бачити від своїх батьків.

Оленці вже виповнилося чотири роки. Якось раз вони з родиною були вдома, і в їхній квартирі пролунав дзвінок домофону.

– Я відчиню, – сказав чоловік.

Він повернувся трохи здивованим.

– Вікторіє, сказали, що це твій батько.

Жінка аж розгубилася. Вона вийшла у передпокій і побачила батька.

Він постарів. Зморшки оповили його очі й лоб. Але це все ж був її батько, такий же суворий, без натяку на усмішку.

– Привіт, Вікторія.

– Привіт, – відповіла вона, сильно нервуючи.

– Як ти живеш?

– Як бачиш, – Вікторія обвела рукою їхній невеликий передпокій, – у мене все добре.

– Ми з тобою не дуже гарно поговорили востаннє. Я сподівався, що ти передумаєш.

– Ти хотів сказати, що сподівався, що я не впораюся, – гірко усміхнулася вона.

– Може, і так. Але ти сильніша за свою матір.

– Як вона? – запитала Вікторія, зрозумівши, що не знає нічого про свою родину.

– Все так само. Може, й гірше. Загалом, я хочу знову спілкуватися з тобою. Я дізнався, що у мене є онука. Можу їй багато чого дати, влаштувати в приватний дитячий садок. І тобі… Не діло це, жити в такій халупі.

Вікторія мовчки похитала головою. Він навіть не захотів з нею побачитися. Як завжди, хотів відкупитися грошима.

– Не треба нічого, тату. У нас все прекрасно.

– Не сміши мене, – хмикнув він. – Яке ж це життя?

– Таке, якого не було у мене. Щасливе. Де в родині всі люблять один одного, де ніхто нікому не зраджує, де проблеми вирішують, а не відкупаються грошима. Але тобі цього не зрозуміти.

– Напевно, – сказав він. – Гаразд, якщо щось буде потрібно, дзвони.

Вікторія кивнула і зачинила двері за батьком. Несподівано для себе, вона зрозуміла, що плаче. Адже батьки навіть не сумували, тато просто захотів повернути контроль. І, можливо, виростити з онуки ту, ким не стала його дочка. Але Вікторія цього не дозволить.

– Все гаразд? – запитав Богдан, коли побачив дружину в сльозах.

– Так, все добре, – усміхнулася вона і обняла його. – Все дуже і дуже добре. Я так рада, що ви у мене є.

І справді, у неї все добре. І хто б що не говорив, все ж щастя не в грошах. Адже у Вікторії є з чим порівняти.