Connect with us

З життя

Двоє в родині: дитинство у світі дорослих

Published

on

У нашій родині нас було двоє. Сестра народилася через півтора року після мене. Тоді діти не вважалися центром Всесвіту, головними були дорослі. Влаштувати істерику на вулиці нікому й на думку не спадало у будь-якому віці. Тим більше, щось вимагати в крамниці. Але вдома ми сварилися. Різниця у віці була невеликою, ми гралися разом, а де є спільні інтереси, там і розборки. Без галасу та сліз не обходилося. Терміново була потрібна саме та іграшка, яку взяла сестра. Обділена дитина ридала на всю квартиру. Розумні доводи не діяли.

Моя мама (педагог, викладач університету) не вдавалася у довгі пояснення. Не карала, тим самим не даючи приводу розкрутити гіркоту на повну. Стояти в кутку та співчувати собі через сльози. Мудра мама вчиняла інакше. Мама співчувала:
– Ти теж хочеш погратися з цією лялькою?
– Аааааа, вона не дає!
– Тобі образливо, будеш плакати?
– Так, ааааа!
– Добре, плач! Іди на кухню, сідай і плач. Скільки тобі потрібно часу, п’ять хвилин чи десять?
– Десять! Аааа!
– Я заведу годинник, коли стрілка дійде сюди, значить час завершувати.

Пригадую свої відчуття – жодного блаженства. Одне діло, коли насварили, покарали – свята справа повідомити всьому світу про несправедливість, що чиниться. Зовсім інше, коли дозволили ридати у своє задоволення. Час тягнувся, сльози не витискалися, стрілка рухалася ледь-ледь. Я ридала незрозуміло чому і для кого, заздрячи сестрі, яка гралася в кімнаті:
– Мамо, скільки мені ще ридати?
– Ще дві хвилини!
– Аааа, ий-иии!
– Мамо, я більше не хочу!
– Все, наридалася? Іди гратись!

Ну, нарешті! Я кидалася до іграшок, забуваючи про ту ляльку, через яку почала істерику. У домі довго панували мир і спокій. Сваритися бажання не було. Раптом знову доведеться ридати цілих десять хвилин? Звідки взяти стільки сліз? Завершувати на середині – теж не справа, якщо дозволили істерику по повній програмі. Наче, не виправдала довіри. Навіщо ж починала?

Часом нам всім потрібно викидати емоції. Посваритися, покричати. З віком людина вчиться контролювати поганий настрій. Дитина ще не вміє справлятися.

Мама нами керувала. З одного боку – дозволяла ридати, щоб зняти стрес, а з іншого – встановлювала межі, не даючи капризу перерости у повноцінну істерику, яку добром не зупинити.

Цей метод я успішно застосовувала і з власними дітьми. Працював безвідмовно.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять + три =

Також цікаво:

З життя11 хвилин ago

Свекруха мріяла про вільне життя на пенсії — тепер ми не заважаємо.

Життя іноді підкидає такі сюрпризи, що важко зрозуміти, де правда, а де жорстокий жарт долі. Я ніколи не думала, що...

З життя26 хвилин ago

Вона приревнувала мене… до кота

Вона мене ревнувала… до кішки Я й подумати не могла, що опинясь в такій абсурдній, якщо не сказати дурній, ситуації....

З життя34 хвилини ago

Вона приревнувала до моєї кішки

Вона мене ревнувала… до кішки Я й гадки не мала, що опинясь у такій кумедній, або й дурнуватій ситуації. Ми...

З життя36 хвилин ago

58 лет и одна, но не одинока

Мне 58, и я живу одна, но не чувствую себя одинокой. С мужем мы развелись давно, и с тех пор...

З життя48 хвилин ago

Як свекруха зруйнувала моє життя нескінченними порівняннями та навіть дісталася до внуків!

Я, Оксана, заміжня за Дмитром уже вісім років, і весь цей час веду війну зі свекрухою, Надією Іванівною. Що б...

З життя1 годину ago

Свекруха виснажує мене порівняннями з її дочкою, а тепер взялася за онуків!

Теща зводить мене порівняннями з її донькою, а тепер дійшла до онуків! Я, Марічка, одружена з Дмитром уже вісім років,...

З життя1 годину ago

«Я не нянька твоїй дитині!»: як минулі образи руйнують сестринську дружбу через роки

«Я нянька твоїй дитині?» – як старі образи розривають сестринські зв’язки – Я не буду доглядати за твоєю сестрою! –...

З життя1 годину ago

58 лет и одна, но не одинока

Мне 58, и я живу одна, но не чувствую себя одинокой. С мужем мы развелись давно, и с тех пор...