З життя
Я більше не довіряю свекрусі: помилка, яку неможливо пробачити

Я більше не довіряю свекрусі: одна помилка, яку я не можу пробачити
Мою подругу звуть Соломія, і вона виховує сина сама. Її колишній чоловік пішов ще до народження дитини, і з тих пір вона тягне все сама — від садочка до лікарень та безсонних ночей. Її синові зараз шість, і він страждає на серйозну алергію на їжу. Аналізи, постійні візити до алерголога — усе це давно стало частиною їхнього життя.
Соломія суворо стежить за тим, що їсть її син. У нього алергія на молочне, шоколад, горіхи та деякі фрукти. Найменше порушення дієти — і вже висип, свербіж, а іноді й набряки зі слабкістю. Але, як і в багатьох мам, у неї є одна «складна» родичка — свекруха, яка вважає себе розумнішою за всіх лікарів і твердить, що «колись діти їли все — і нічого, виросли».
Одного разу Соломії треба було терміново до стоматолога — видаляти зуб, з анестезією, тому на півдня точно. Звісно, дитину з собою не возьмуть, тож вона, не маючи інших варіантів, відвезла сина до свекрухи. Та, як завжди, запевнила: «Не хвилюйся, я ж знаю, що йому можна».
Соломія спеціально склала список дозволених продуктів і залишила пакет із безпечною їжею. Перед виходом ще раз нагадала: «Будь ласка, ніяких цукерок, печива чи соків із магазину». Свекруха кивала, посміхалася й робила вигляд, що слухає.
Коли Соломія повернулася, одразу зрозуміла — щось не так. Обличчя сина було у плямах, щоки палали, дитина була млявою і постійно чухала руки. На мамині запитання хлопчик чесно зізнався: «Бабуся дала мені тістечко, цукерки і чай із варенням. Казала, що ти перебільшуєш, і трохи солодкого не зашкодить».
Розлючена Соломія кинулася до свекрухи з питанням, як та насмілилася порушити лікарські заборони. Відповідь приголомшила:
— Та годі тобі! Яка там алергія? Дурниці все це. Раніше такого не було — і жили якось. А тепер модно дітей ліками годувати. Вигадали купу хвороб! Хлопцеві потрібна нормальна їжа, а не твої дієтичні муки.
— Ви розумієте, що могли спровокувати в нього анафілаксію? — Соломія ледве стримувала сльози. — А якби він почав давитися? Якби я не встигла?
— Нічого б не сталося! Оце ви, молоді, все боїтесь. Виріс би нормальним, не треба обмежувати. Це ти його таким кволим зробила, а тепер усім віти накручуєш.
Після цієї розмови в Соломії наче луснула пелена. Вона зрозуміла, що більше не може довіряти цій жінці свого сина. З того дня вона звела спілкування до мінімуму, хоч і знала, що свекруха досі вважає себе «правою».
Я не осуджую Соломію. Навпаки — підтримую. Її рішення було свідомим, продиктованим турботою про дитину, а не образами. Адже мова не про методи виховання чи суперечки через іграшки. Мова про здоров’я, а може й життя хлопчика.
Дивно, як деякі люди відмовляються приймати зміни. Чіпляються за старе, за фрази на кшталт «нас так виховували — і нічого», забуваючи, що медицина не стоїть на місці, а харчова алергія — це не вигадка, а реальна небезпека.
Мене вразила безвідповідальність цієї жінки. Як можна бути такою глухою до матеріного страху? Як можна свідомо ризикувати здоров’ям онука, лише щоб довести свою «правоту»?
А ви як вважаєте — чи можна в такій ситуації пробачити? Чи варто давати другий шанс, чи Соломія зробила правильно, поставивши крапку? Ви б довірили свою дитину людині, яка відкидає діагнози лікарів?
