Connect with us

З життя

«Хотіли допомогти сусідці, а отримали донос. Це така вдячність?!»

Published

on

Колись ми просто хотіли допомогти сусідці, а натомість отримали донос. Хіба це подяка?!

— Недавно до нас додому завітав соціальний працівник, — розповідає 35-річна Оксана. — Сказав, що надійшла скарга: нібито наші діти занедбані, а ми не забезпечуємо їм гідних умов. Оглянув хату, зазирнув у холодильник, поговорив із дітьми… Усе гаразд. Заповнив папери, попросив підписати, і пішов. Але досі не розумію — хто й навіщо це зробив?

Оксана та Богдан одружені вже понад десять років. Виховують двох дітей — восьмирічного сина та п’ятирічну доньку. У сім’ї лад, діти доглянуті, чемні, добре вчаться. Ні в школі, ні в садочку ніхто не скаржився. Та й самі малята на запитання батьків відповіли, що все добре. Виходить, скарга надійшла ззовні. Та від кого?

Відповідь знайшлася несподівано. Через тиждень Оксана побачила у дворі Євгенію — онуку їхньої літньої сусідки, бабці Ганни. Жінка згадала, як кілька років тому вони з Євгенією посварилися під час першої ж зустрічі. Відносини так і не склалися, з того часу вони взагалі не спілкувалися. Але тепер усе стало на свої місця.

З бабою Ганною у Оксани та її чоловіка були дуже теплі стосунки. Старочка раділа, коли поруч із нею оселилися молоді сусіди. Часто заходила на чай, приносила пиріжки, сиділа з маленьким Тарасиком, коли Оксані треба було вийти. А Оксана й Богдан, у свою чергу, допомагали бабці з покупками, приносили ліки, вивозили літом на дачу.

Коли баба Ганна захворіла, Оксана майже щодня приходила до неї — прибирала, варила, стежила за її станом. Так, соцпрацівник теж навідувався, але від нього було мало користі. Родичів у старочки, здавалося, не було: ніхто не дзвонив, не приїздив, не цікаввся.

— За вісім років я жодного разу не чула про її дочку чи онуку, — згадує Оксана. — Ми з чоловіком робили все, що могли, але в нас була власна сім’я. У якийсь момент я зрозуміла, що нам стає важко. Тоді сама запропонувала бабці знайти її рідних, безперечно, налагодити зв’язок.

Ганна зі смутком продиктувала контакти. Оксана знайшла її дочку Марію й онуку Євгенію у соцмережах. Написала їм, попросила приїхати — мовляв, мати в тяжкому стані, їй дуже потрібна підтримка.

Ганна зраділа: «Невже приїдуть? Я їх не бачила п’ятнадцять років…» Востаннє дочка бувала, коли Євгенії виповнилося лише сім. Тоді вони жорВони жорстоко посварились — Марія хотіла продати мамину хату, а бабуся відмовила, і з того часу донька зникла з її життя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − 10 =

Також цікаво:

З життя2 хвилини ago

Мрія, яка залишилася нереалізованою: діти виросли і забули, що щастя у родині

Мені шістдесят один. Ми з чоловіком прожили разом більше сорока років — у злиднях, у достатку, крізь сльози й сміх....

З життя3 хвилини ago

«Мої діти забороняють мені вийти заміж…» Історія про труднощі на шляху між минулим і майбутнім

Сьогодні у моєму щоденнику – історія, яку мені важко виповісти навіть паперу. Мене звуть Оксана, і мені 44 роки. Я...

З життя34 хвилини ago

«Свекруха, що не відпустила сина: три роки шлюбу без хвилини спокою»

Мене звати Софія. Мені двадцять дев’ять років, і вже три роки я заміжня за Дмитром. У нас з чоловіком гарна,...

З життя36 хвилин ago

Нереализовані мрії: коли дорослі діти забувають, що щастя у родині

Мені шістдесят один. Ми з чоловіком прожили разом понад сорок років — у бідності, у достатку, через сльози та сміх....

З життя39 хвилин ago

«Втомлені від міської розкоші: повернення до рідної домівки»

“Ми не хочем тут жити, сину. Повертаємось додому. В нас більше немає сил”, — сказали батьки, відмовившись від міської розкоші...

З життя43 хвилини ago

Бывший вернулся ко мне, чтобы встать на ноги, но привёл новую девушку без разрешения.

Меня зовут Светлана Морозова, и я всегда считала своим долгом помогать близким. Поэтому, когда бывший парень Дмитрий оказался в беде,...

З життя47 хвилин ago

«Сноха відмовила у відвідинах, але згодом подзвонила і попросила допомоги»

Після весілля мого сина я намагалася бувати в їхньому домі якнайчастіше. Приходила не з порожніми руками – завжди щось готувала,...

З життя1 годину ago

Мрія, що не стала реальністю: діти виросли, забуваючи, що щастя — у сім’ї

**Щоденник** Мені шістдесят один. Ми з чоловіком прожили разом більше сорока років — у злиднях і достатку, крізь сльози й...