Connect with us

З життя

Коли прийняв рідну людину, здавалося — буде важко. Та її крок змінив моє життя назавжди

Published

on

Коли я перевіз до себе літню матір, припускав, що буде нелегко. Та її поява в моєму домі назавжди змінила моє існування.

Інколи доля різко змінює курс, наче вітер у степу, і ти навіть не помічаєш, коли опиняєшся в новому світі. Я завжди вважав себе самодостатнім. Жив один у Львові, робота — стабільна, друзі — на вихідні, хобі — по вечорах, квартира — завжди прибрана. Батьки мешкали в селі під Черніговом, господарювали, жили спокійним ритмом. Навідувався до них раз на місяць, привозив солодощі, допомагав із дрібницями. Усе було, як то кажуть, на своїй вісі.

Але одного дня та вісь зламалась — пішов із життя батько. Інсульт, один день, і все. Поховали його, і я раптом побачив матір зовсім іншою — не тієї міцної жінки, яку знав, а крихкої, збентеженої, наче вона втратила півсвіту. Вона сиділа біля вікна у вишиваному хусті й мовчала. Ні сліз, ні скарг — лише тиша, немов світ навколо перестав існувати.

Я залишився у неї на кілька днів. Тоді вперше зрозумів: вона не впорається. Дім здавався порожнім, наче вимерлим. Я побачив, як вона боїться ночі, як здригається від кожного шелесту. А потім вона раптом прошепотіла:

— Може, залишишся ще на денек?

Я залишився. Потім — ще на день. І раптом щось клацнуло всередині: я не можу її тут покинути. Так я ухвалив рішення — забрати її до себе. Важко? Так. Але залишити саму — ще жахливіше.

Зібрали речі. Вона взяла мінімум: дві спідниці, білизну, ліки й… ту стару подушку з котами, яку я колись подарував їй у Одесі. Вона берегла її роками. Тепер ця подушка стала її оберігом.

Перші дні у місті стали для неї випробуванням. Все чужорідне, галасливе, тісне. Вона тихо сиділа у кімнаті, перегортала Псалтир, слухала радіо, рідко виходила. Готувала лише собі, через що я спершу сердився, а потім зрозумів — їй потрібен час.

Через два тижні все змінилося. Вона почала зустрічати мене з роботи. Виходила у коридор, усміхалася, розпитувала про день. Я вперше за роки відчув, що комусь потрібен. У дитинстві все

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × два =

Також цікаво:

З життя36 хвилин ago

Ох, дочка, більше нема сил із цими дітьми! Вони мене просто зводять з розуму!” — мати дзвонила в сльозах, не витримавши онуків своєї старшої доньки

— Ох, доню, більше не можу сидіти з цими дітьми! Вони мене просто з’їдають! — мати подзвонила в сльозах, не...

З життя1 годину ago

«Мати дорікала: тварини замість родини!»

«Для тебе кіт важливіший за племінника!» — кричала мати. З дитинства я, Соломія, мріяла про власного кота. І от, у...

З життя1 годину ago

«Мама, не уезжай: как приезд родственницы изменил всё»

«Мама, останься с нами»: как визит тёщи перевернул всё Раиса Сергеевна приехала к дочери и зятю в гости. — Бабушка...

З життя2 години ago

«Ты нам не родня»: почему я не стала пускать её в дом

«Ты нам не семья»: почему я не пустила золовку в свою квартиру На кухне Марина жарила пирожки, когда раздался резкий...

З життя2 години ago

Моя мама віддала мою собаку в притулок без мого відома: “Краще заведи дитину!

Це сталося після п’яти років шлюбу. Ми з чоловіком вирішили трохи перепочити та поїхали в невелику відпустку в Карпати —...

З життя2 години ago

«Моя машина – мої правила: свекруха встановлює межі»

«Це моя машина, і я сама вирішую, кому її давати!» — вигукнула свекруха. Ми з чоловіком, Олегом, молода сім’я, нашому...

З життя2 години ago

Тобі не огидно дивитися на себе?” — чоловік пішов ночувати в іншу кімнату, поки я не “навела лад

“Мені огидно дивитися на тебе в такому вигляді” — чоловік пішов спати в іншу кімнату, поки я не “приведу себе...

З життя3 години ago

Моя мама віддала мою собаку до притулку без мого відома: «Чому ти ще не завела дитину?»

Сьогодні, перегортаючи сторінки свого щоденника, згадала той біль, який відчула рік тому. Після п’яти років шлюбу ми з чоловіком вирішили...