Нам нічого не потрібно від тебе

Нам від тебе нічого не потрібно

– Сину, схаменись, поки не пізно! Хлопчисько ж на тебе зовсім не схожий! Твоя Оленка нагуляла його від колишнього, а на тебе звалити вирішила! Я ж бо знаю!
– Мамо, вистачить уже! Дімка – мій син… Чому ти постійно псуєш спокій? Все, я поїхав додому.

Галина Сергіївна все життя виховувала сина сама. У неї та Олексія склались чудові стосунки: він ніколи не грубив, не сперечався, у школі навчався добре. І коли виріс, став інженером, як хотіла мама. Тепер прийшла черга влаштувати сину особисте життя. І вона підібрала йому наречену. Хорошу дівчину Люсю, дочку своєї подруги Антоніни.

За наполяганням мами Олексій і Люся почали зустрічатися, але романтика у них якось одразу не склалася, і промучившись кілька місяців, пара розійшлася. Потім Олексій зустрів Олену. Відносини у них розвивалися стрімко, молодий чоловік одразу визнав у симпатичній дівчині споріднену душу. Вони одружилися через три місяці, на велике незадоволення Галіни Сергіївни. А ще через пів року Олена завагітніла. Народився хлопчик, малюка назвали Дімою. І все б добре, тільки от свекруха невістку не злюбила. І при кожній зустрічі бурчала на сина, хоч з моменту весілля пройшло вже чотири роки:

– Ти глянь, на кого вона тебе перетворила? Якийсь весь зім’ятий, неохайний…
– Мамо, який неохайний! Це сорочка трохи у машині зім’ялась…
– Сідай, поїж хоч! Твоя, певно, нічого не приготувала. Так і залишишся голодним.
– Мамо, я вдома повечеряю. Олена добре готує.
– Знаю я її добре… Котлети з магазину чи гірше того, пельмені. А от Люся на курси кондитера пішла. Як розумниця, так розумниця…

Олексій відбивався від матері, як міг. Він намагався не слухати її розповідей і претензій дружині, звісно ж, не передавав. До того ж усі вони були необґрунтованими. Але Галина Сергіївна продовжувала свою холодну війну проти невістки. І одного разу її тактика дала результат…

– Привіт, сину… Щось твоя Оленка мене не жалує… Все один в гості ходиш!
– Мамо, ну як вона може сюди ходити, якщо ти чіпляєшся до неї за кожну дрібницю?
– Чіпляюся, значить є за що. Ти мені вір! І поки ти тут сидиш, а вона, певно, зі своїм колишнім на побачення ходить. Знаю я, хто у неї до тебе був.

Того вечора Олексій посварився з матір’ю. Йому набридли претензії і всі ці розмови. Додому він повернувся в поганому настрої.

– Тату, тату, привіт! – вибіг йому назустріч маленький Діма.
– Привіт, сину. Ну як у тебе справи? Що робив?
– Ми з мамою на дитячий майданчик ходили. Там був дядько Костя. Він мені шоколадку купив. І сік!

У голові Олексія блискавично промайнула думка — а раптом мати має рацію. Ввечері він влаштував допит дружині:

– Навіщо ти бачилася зі своїм колишнім?
– Льоша, випадково зустрілися. Ми гуляли, він повз проходив, ну і заговорили. А потім він нас до дому провів.
– З яких це пір він мою дружину і сина проводить? А може, Дімка, і не мій, а його?!
– Льоша, ти що таке кажеш? Ти зовсім, чи що?

Тієї ночі подружжя дуже сильно посварилося. Перший раз за весь час після весілля. З тих пір скандали в їх домі були постійними. В якийсь момент Олена не витримала, зібрала речі, забрала маленького синочка і переїхала в своє рідне місто до батьків.

Потім був розлучення, і Олексію призначили аліменти. Він був упевнений в тому, що дитина не його. Але судитися не став, вирішив платити. Більше за всіх поточними обставинами була задоволена Галина Сергіївна. Вона розгорнула цілу кампанію по відновлення стосунків сина із тією самою Люсею, яку називала «ідеальною невісткою».

І вона перемогла. Олексій одружився з Люсею. І одразу після весілля нова дружина показала свій справжній характер. Чоловіка суворо карала з приводу і без. Хотіла жити на широку ногу, смачно їсти і солодко пити.

– Он у Ірки-то Вася вже другу шубу їй купує! А Суркови машину змінили на представницького класу. А я, як сирота казанська, у пуховику ходжу минулорічному, та на Калині їжджу! І що ти за чоловік такий!

Так минули довгі п’ятнадцять років. Олексій працював на двох роботах, не покладаючи рук, а дружина Люся по курортах їздила і ні в чому собі не відмовляла. Дітей вона не хотіла, мовляв, спочатку для себе пожити треба, а вже потім… Галина Сергіївна, дивлячись на це, хотіла було і тут свої порядки навести, та невістка її швидко на місце поставила.

А одного разу Олексію зателефонували з лікарні. Виявилося, що Галину Сергіївну забрала швидка з інсультом. Жінка була важко хвора, і після виписки з лікарні їй потрібен був догляд. Люся заявила одразу:

– Я біля ліжка старої дні й ночі просиджувати не збираюся. Давай її в будинок інвалідів оформляти.
– Люся, ну давай я з роботи звільнюся…
– Ти в своєму розумі? А жити на що будемо? Ми кредит за мою машину ще чотири роки платити повинні…

У підсумку Галину Сергіївну відправили в будинок для літніх людей, Олексій поїхав на чергову роботу, а Люся залишилася вдома. Через місяць Галина Сергіївна відійшла в інший світ. Олексій повернувся додому провести матір в останню путь, та в розстроєних почуттях забув попередити дружину про свій приїзд. Відкривши двері своїм ключем, побачив занятну картину – дружину в обіймах сусіда… Скандалити не став. Просто зібрав речі і переїхав в квартиру матері.

Після похорону Галіни Сергіївни Олексій сиднем сидів у її квартирі. З гіркотою згадуючи матір і її “цінні” поради. І навіщо тільки він їх слухав… Тепер йому за сорок. Велика частина життя прожита. І як виявилося, ні сім’ї, ні дітей, ні друзів… Навіть машини своєї не було — все купували тільки для Люсі… Чоловік прокручував в голові своє життя і згадав про Олену та Діму. Він так і не дізнався чий Діма син, його чи колишнього Олени. Та це тепер вже і не важливо…

А Дімі-то, мабуть, вже дев’ятнадцять… Зовсім дорослий став… Цікаво, який він зараз? – Олексій промовив ці слова в порожнечу, і ніхто йому, звісно ж, не відповів.

…Наступного ранку він взяв квиток на поїзд і вирушив в рідне місто Олени. Будинок і під’їзд знайшов без труднощів. Подзвонив у знайомі двері, але ніхто йому не відкрив. “На роботі, мабуть”, – подумав він і вирішив почекати біля будинку. Постояв хвилин двадцять, повернув голову і онімів… До під’їзду підходив хлопець — точна копія його самого, тільки років на двадцять молодше.

– Діма… Діма… Сину…
– Ти?… Що ти тут робиш? — холодно спитав Дмитро.
– Сину, я дуже винен перед тобою… Який же ти став… І на мене-то як схожий, як дві краплі води! А маму де?
– Мами немає. Вже давно. Вона загинула десять років тому в ДТП…
– А ти? З ким ти живеш? Може тобі допомогти чимось? Я готовий, все що завгодно! Гроші у мене є. Тільки скажи!
– Я живу з бабусею. Нам нічого не потрібно.
– Але сину. Я ж хотів, я …

Олексій не договорив. Діма пішов у під’їзд і зачинив двері перед його носом.

– Сину! Сину, відкрий! Як же так, сину? Я ж батько твій! Батько!!!

Він довго стояв перед зачиненими дверима під’їзду, всхлипуючи і розмазуючи по обличчю скупі чоловічі сльози. А можливо, це й не сльози були, а дощ? Після цього він приїжджав ще кілька разів, хотів налагодити контакт із сином. Просив, благав, намагався оправдатися. Але Діма від спілкування категорично відмовився.