Навіщо ти мерзнеш на холоді? – запитала жінка, здригнувшись від морозу.

– Чого ти сидиш на холоді? – запитала Галина Михайлівна, зморщившись від морозу.

Дівчина підвела на неї очі й сумно подивилася. На вигляд жінці було років сорок п’ять, не більше. Вона виглядала такою красивою і доглянутою, але при цьому трохи сумною.

– Вибачте, піду, якщо заважаю! – лише вигукнула вона.

– Та я ж не жену тебе. Просто питаю, чого ти тут сидиш? Зима ж на дворі! – вже м’якше запитала жінка.

Того дня було особливо холодно, та й вітер справді завивав. Негоже в таку погоду просто так на лавках сидіти.

– Мені нікуди йти! – сказала дівчина і розплакалась.

Її звали Каріна. І їй дійсно нікуди було йти. Кілька днів тому її вигнав з дому рідний батько. Вона приїхала до цього міста, щоб пожити трохи у своєї тітки по материній лінії.

Мати Каріни померла три роки тому. Після її смерті батько почав багато пити. Щодня стосунки з ним ставали все гіршими, а через три роки стали зовсім нестерпними.

Олексій, так звали її батька, все частіше приводив додому своїх дивних друзів. Іноді вони чіплялися до його доньки, вона скаржилася, але батько навіть не намагався їй допомогти. Доводилося самій відбиватися. І от після чергової сварки з його так званими корешами, батько просто вигнав її з дому.

– Пішла геть! Ти тут нікому не потрібна! Тлуку з тебе замало, приблудо! – кричав він вслід.

Каріна приїхала до тітки Марії в надії, що вона її прихистить, але в тій квартирі просто не було місця для ще одного квартиранта. У неї своїх троє дітей. До того ж зараз з ними жила свекруха та золовка з донькою. Всі вони втискалися в трикімнатній квартирі.

Тітці Марії нічого не залишалось, як відправити племінницю назад до батька.

– Їдь назад, батько тебе прийме. Попроси пробачення, якщо треба буде. Плач, якщо треба. Ти ж бачиш, у нас зовсім немає місця. Пробач, люба. Ти маєш право жити в батьківській квартирі. Йому доведеться це зрозуміти! – лише сказала тітонька, навіть чаєм не пригостила.

Каріна пішла. Їй було так прикро, але повертатися до батька не хотілось. Нічого доброго її там не чекало.

Вона довго блукала засніженими вулицями міста, поки не втомилася. Вирішила трохи відпочити на лавці, коли до неї підійшла та незнайомка.

– Як це нікуди йти? Ти ж зовсім маленька ще! У тебе що батьків немає?

Каріні вже виповнилося вісімнадцять. Вона навчалася в технікумі. Зараз якраз канікули. Вона не встигла все добре обміркувати, коли в поспіху йшла з дому. Лише під час цієї довгої прогулянки усвідомила, як тепер все буде непросто.

– Більше нікого, – тихо сказала дівчина і занурила носом у коліна.

Вона сиділа на лавці, підібгавши ноги до грудей, щоб зігрітися. Руки вже посиніли від холоду. Із носа текли соплі. На вії то й діло налипали сніжинки, що падали з неба.

Галині Михайлівні стало шкода дівчисько. У неї самої був син трохи старший. Негоже залишати дітей в біді, навіть чужих.

– Ходімо до мене. Хоча б чаю тебе напою, а то зуб на зуб не потрапляє! – запропонувала вона.

Каріна погодилася. Вони разом піднялися на другий поверх, де жила Галина. У неї була простора квартира, але що ще важливіше, там було дуже тепло. Дівчина нарешті змогла зігрітися.

– Борщ будеш? – запитала господиня дому.

Каріна лише вдячно кивнула. Востаннє вона їла вчора ввечері. Коли перед нею поставили тарілку гарячого борщу, дівчина накинулася на неї, наче не їла цілий рік.

Після їжі вона розказала своїй новій знайомій про те, що з нею трапилося. Галина Михайлівна лише невдоволено похитала головою.

– Так, сумно все це. А знаєш, залишайся у мене. Місця нам усім вистачить. Мій син зараз в армії служить. Повернеться лише через два місяці. Але у нас три кімнати. Залишайся, поки не вирішиш, що робити далі.

– А де ваш чоловік? – поцікавилася гостя.

– Помер п’ять років тому. Все ще сумую за ним. Самотньо мені одній буває, розумієш? Разом веселіше все-таки. То можеш пожити з нами. Я буду рада компанії. І Василько теж. Правда, Василько? – запитала жінка, звертаючись до рудого кота, що сидів біля столу і вмивався.

Каріні стало трохи ніяково, точніше дуже ніяково, але вона погодилася. Їй все одно нікуди було діватись. Нікому вона не була потрібна. Так вони і стали жити удвох.

Галині одразу сподобалася дівчинка. Ввічлива і вихована. Мабуть, материнське виховання не вивітрилося за три роки життя з батьком-алкоголіком.

Каріна була охайною, не боялася домашньої роботи. Прибирала дуже старанно, посуд мила, з радістю вчилася готувати.

Каріні, правда, довелося покинути технікум, але вона вирішила наступного року спробувати вступити до іншого навчального закладу.

Галина Михайлівна допомогла їй знайти роботу на той час, поки вона не вчиться. У магазині біля дому працювала її добра знайома. Вона взяла до себе молоденьку дівчину без досвіду продавцем на свій страх і ризик, але потім навіть якось зустріла Галю на вулиці і подякувала.

– Гарну ти мені працівницю підкинула! Працьовита, скромна, розумна.

Каріна була дуже вдячна Галі за притулок. Не раз їй говорила про це. Намагаючись допомогти всім, чим могла, щоб не відчувати себе дармоїдом. Вони встигли подружитися.

І кіт Василько також прив’язався до молодої подруги господині. Він любив спати з нею в одному ліжку. Усюди ходив за нею хвостом.

Через два місяці повернувся з армії син Галини. Коли він прийшов додому у формі і з букетом квітів для матері, Каріна вперше його побачила. Раніше лише на фото дивилася, що стояли на серванті. І то в основному там, де він маленький. Парубок був дуже привабливим.

Наобнімавшись із матір’ю, Михайло нарешті помітив гостю.

– Привіт, а ти хто? – здивовано запитав він, дивлячись на худеньку блондинку у домашньому платті.

– Ой, сину, це наша гостя. Її звати Каріна. Там довга історія. Поки вона житиме з нами. Сподіваюся, що ви подружитеся! Дивись, ображати її не можна. Вона дуже хороша дівчина!

– Та я й не думав! Думав, ти мені вже сестричку створила, поки я служив! Якби знав, ще б букет квітів прихопив! – сказав хлопець і посміхнувся їй. – Приємно познайомитися!

Каріна навіть не змогла нічого відповісти. Вона просто стояла і дивилася на нього. Так сильно він їй сподобався. Через кілька секунд вона змогла взяти себе в руки і нарешті відвела погляд.

Повернувшись з армії, Міша змужнів і окріп. Навіть мати здивувалася, яким сильним і статним він став, а Каріна так і взагалі побачила в ньому свій ідеал. Правду кажуть, що армія робить з хлопців чоловіків.

Відпочивши приблизно тиждень, Михайло також почав шукати роботу. Восени він планував вступати до ВНЗ, але до неї ще потрібно було дожити, а сидіти на шиї у матері він не збирався.

Так вони і жили всі разом. Зустрічалися здебільшого вранці і ввечері, а весь інший час пропадали на роботі.

Міша і Каріна швидко знайшли спільну мову. Все-таки майже одного віку. Багато спільних інтересів. Увечері вони часто базікали ні про що або дивилися разом фільми. Вони й самі не помітили, як прив’язалися один до одного, але зовсім не як брат і сестра.

Каріна не могла зробити перший крок, адже боялася образити Галину Михайлівну. Міша теж не наважувався, адже не знав, що їх почуття взаємні. Тільки мати все помічала. Вона розуміла, що між ними зростає щось більше, ніж просто дружба, але не втручалася.

Якось увечері Галя сиділа і роздумувала з цього приводу. Намагалася зрозуміти, чи сподобалася б їй Каріна у якості невістки? І так, в ній було багато якостей, які їй би подобалися як майбутній свекрусі. Тоді-то Галина і вирішила трохи підштовхнути молодь одне до одного.

Коли настало літо, вона купила дві путівки на море. Хотіла поїхати з сином начебто, але в останню мить сказала, що у неї є важливі справи на роботі. Ніяк не може вирватися. Під цим приводом вона відправила на відпочинок Мішу разом з Каріною.

– Не відставай! А то зведуть! – сказала вона синові з хитрою усмішкою на прощання.

Міша все зрозумів. Мати не помилилася. Додому вони повернулися закоханою парою, а ще через місяць оголосили про своє бажання одружитися.

І хоча багатьом могло здатися, що це занадто поспішне рішення, Галина не стала заперечувати.

Зрештою, добрі невістки на дорозі не валяються. Правда, іноді їх вдається знайти на лавці біля під’їзду в морозний день, але це швидше рідкість. Їй пощастило. І її синові пощастило.

Сусіди, правда, за спиною шепотілися. Та й деякі знайомі в очі казали Галині, що вона, мовляв, сина на бідній приблуді женила. Здуріла, казали, але вона-то точно знала, що все зробила правильно.

І навіть через багато років, Галина жодного разу не пошкодувала, що підібрала тоді замерзлу дівчину на вулиці, зігріла її і запросила до себе жити, адже Каріна стала доброю і вірною дружиною її єдиному синові. Любила його всією душею. Подарувала бабусі трьох чудових онуків і багато теплих спогадів.