Не зазирай у чужий гаманець

У жодному разі не рахуйте чужі гроші

– Ти знову занадто багато витрачаєш!

Оксана зітхнула. Саме з такого чи подібного виразу починалася майже кожна її розмова з чоловіком останнім часом, варто було їй показати щось із нових покупок. В останні дні Оксана взагалі перестала хвалитися перед Сергієм будь-чим — чи це новий светрик, чи туфлі, чи сумочка. Але чоловік, звісно ж, не міг не помітити обновок у її гардеробі. І починав сваритися.

Хоча об’єктивно дорікнути Оксані було б нічим. Вона заробляла нарівні з чоловіком, а вклад у сімейний бюджет обоє робили рівноцінно. Навіть з усього бажання Сергій не міг сказати, що утримує дружину або витрачає на загальні витрати більше, ніж вона. Але чомусь кожна нова покупка, що Оксана здійснювала для себе, останнім часом викликала роздратування в чоловіка.

Оксана не могла зрозуміти, в чому справа. Родина не потребувала допомоги — вони спокійно виплачували кредит на житло, могли собі дозволити хороший літній відпочинок, і вільних коштів після всіх щомісячних витрат залишалося вдосталь для дрібних приємностей на кшталт нової одежі. Але звідкись у чоловіка раптом з’явилася ця несподівана скупість. Оксана довго гадала, в чому може бути причина. З Сергієм вони були знайомі багато років – познайомилися ще на першому курсі університету, симпатія переросла у закоханість, а потім — у міцну прив’язаність і, нарешті, у кохання. Одружилися відразу після завершення навчання. Ось вже й п’ять років у шлюбі. Досить щасливому – до недавнього часу.

Сергій працював у адвокатській фірмі, займався цивільним правом і подавав великі надії – йому пророчили стати партнером. Оксана трудилась у великому агентстві нерухомості, вела бухгалтерію. Графік роботи обох поки що не дозволяв задуматися про те, щоб завести малюка – хоча подружжю вже було по двадцять дев’ять років. І батьки обох неодноразово натякали, що пора б вже й про дітей подумати.

– Оксаночко, не зволікай, – казала дочці Віра Павлівна, струнка, спортивного вигляду жінка. – Народжувати пізно – ризик великий, дитинка може хворою народитися.

Сама Віра Павлівна народила Оксану в тридцять три, про що дочка їй регулярно нагадувала, вказуючи, що ніяких вад розвитку чи вроджених захворювань у неї немає. На що Віра Павлівна лише знизувала плечима:

– Повезло. Але ти не затягуй, мені ось пощастило, а тобі може не пощастити! Випадок — штука капризна.

Тут вона зазвичай суєвірно плювала через ліве плече або хрестилась. А Оксана зітхала — про себе. Бо перевпевнити маму не було жодної можливості.

Батьки Сергія також не відставали — в один голос переконували сина, що їм час вже й онуків поняньчити. Двох, а краще — трьох.

– Все ж є, – заводив свою шарманку батько Сергія, – квартира, машина, робота. Гроші водяться. Давай, посади свою Оксанку вдома та нехай народжує! Баби, вони для того й є.

– Ой, не дави! – підхоплювала, ніби обурюючись, його дружина. – Баби – вони на багато здатні! Але ти, Сергійку, звичайно, поспішай, все ж хочеться доцю потішити онуками нам з твоїм татом!

Так йшов час. І Оксана, і Сергій вже потрохи звикали до цих розмов, мирячись з ними як з неминучістю. Але батьки, само собою, й не думали заспокоюватися. Бачачи, що прості вмовляння ні до чого не приводять, і молоде подружжя й досі не поспішає заводити нащадків, вони перейшли до більш активної тактики.

Оксана мама, досить бадьора, весела та активна, несподівано стала “хворіти”. Залишила свою улюблену скандинавську ходьбу та басейн, а при кожній зустрічі з дочкою не упускала можливості розповісти про те, як важко їй стало займатися навіть домашніми справами. Чоловік Віри Павлівни все більше мовчав, відкриваючи рота лише тоді, коли дружина зверталася до нього за підтвердженням її слів. Тоді він коротко кивав, дивлячись у підлогу, і тут же відвертався, ніби розмова йому була неприємною.

Оксана чудово розуміла, що це все — обман і маніпуляції. Ніяких серйозних хвороб, крім дещо підвищеного тиску, у її матері не було. Віра Павлівна взагалі відрізнялася на рідкість міцним здоров’ям. З молодості була спортсменкою, навіть брала участь у обласних змаганнях, вигравала призи. І до шістдесяти з гаком років не розгубила форму. Оксана не пам’ятала, щоб мама хворіла на щось, крім банальної застуди, та й та зазвичай протікала легко.

Тож постійні розмови про нібито жахливе самопочуття були обманом. Оксана чудово бачила, що мама виглядає здоровою, з апетитом їсть, ум’явши за обидві щоки свої улюблені пряники та овочеві салати. А до приїзду дочки на столі завжди був м’ясний пиріг і якийсь складний суп — страви, які точно не змогла б приготувати тяжко хвора, виснажена жінка.

Сергій, слухаючи від Оксани скарги на мамині невмілі спроби маніпулювати, лише посміхався.

– Напевно каже, що помре скоро, а онуків не встигне поняньчити, так? – Він обіймав дружину за плечі і цілував у висок, ледь торкаючись губами шкіри. – Не бери в голову, Оксаночко. Вони просто кваплять події. А ми з тобою ж вже все вирішили, правда?

Подружжя дійсно вже прийняло рішення. Оксана працюватиме ще рік – щоб отримати достатній стаж, який їй знадобиться, якщо після декрету вирішить влаштуватися на місце не гірше попереднього – і звільниться. Займеться своїм здоров’ям, пройде необхідні обстеження, на які зараз їй хронічно не вистачає часу. І вони з чоловіком зроблять дитинку. А може, й не одну.

Але поки що присвячувати батьків у свої плани вони не квапилися. Ті б напевно підняли крик “чому так довго”, а зайвий раз заводити і без того заведених людей ні Оксана, ні Сергій не хотіли. Тому поки що розмови про майбутнє потомство подружжя вело виключно наодинці одне з одним.

І все йшло худо-бідно нормально, за винятком причитань Віри Павлівни на тему нібито стрімкого погіршення здоров’я, до недавнього часу. Поки Сергій не почав на рівному місці дорікати дружину у надмірних витратах.

Оксана якийсь час просто не могла зрозуміти, в чому справа. Потім сіла та почала переглядати свої витрати у банківському додатку на телефоні. Може, вона дійсно стала більше витрачати на себе чомусь, але сама цього не помічає? А Сергій, як розсудливий чоловік і господарський чоловік, її про це намагається попередити?

Проте аналіз витрат у додатку показав, що ті залишилися на колишньому рівні. Оксана відклала смартфон і задумалася. Отже, причин для доріків дійсно немає. Може, у Сергія щось не ладиться на роботі і він переживає, що родині почне не вистачати грошей?

Оксана вирішила поговорити про це із чоловіком. І у вихідний, коли обидва, зваривши каву, сіли у вітальні на диван, вона озвучила свої підозри.

Сергій покачав головою, відставивши чашку з недопитою кавою.

– Ні, Оксано, на роботі у мене все чудово. Справді. Можеш не хвилюватися щодо цього, я від тебе у будь-якому разі такі речі не став би приховувати.

– Тоді в чому справа? – прямо запитала Оксана. – Дивись, я проаналізувала свої витрати — вони не стали більше.

Вона дістала телефон і показала йому графіки у банківському додатку. Сергій перегорнув їх і насупився.

– Минулого місяця, наприклад, навіть менше витратила, – додала Оксана, не розуміючи, чому чоловік насупився. – У чому справа-то?

– Так це все мама, – нарешті неохоче зізнався Сергій. – Капає мені на мізки – от, мовляв, треба економити, а то у вас на дитину і грошей не буде, відкладати треба, а ви все витрачаєте…

– То це вона? – повільно промовила Оксана, вже починаючи здогадуватися, що — точніше, хто — стоїть за Диминими причіпками щодо марнотратства. – Це твоя мама мої гроші рахує?

Чоловік винувато кивнув. Оксана хотіла було розсердитися, але замість цього засміялася.

– От хитрюга! – вона похитала головою. – Ти ж розумієш, що твоя мама вирішила таким чином на нас вплинути? Спочатку змусити мене економити, а потім прийти з бесідами на тему “ось у вас і накопичення є, давайте вже, народжуйте онуків”.

– Та розумію, – неохоче сказав Сергій. – Тільки я-то їй це як доведу?

– А ніяк, – розвела руками Оксана. Задумливо подивилася на свою чашку з залишками кави. – Сергію, а давай їм про наші плани розповімо? Так, галасуватимуть, що ми тягнемо час, але ми їм ситуацію обрисуємо як є. З моїм стажем і з рештою. Думаю, вони зрозуміють. Ну а навіть якщо й ні – гірше ж точно не буде.

– Так, напевно… – протягнув чоловік.

– От завтра якраз неділя, покличемо їх на чай і в сімейному колі все обговоримо. Добре? Я щось спечу. Твої батьки люблять моє пісочне печиво, можу зробити.

– Давай, – Сергій обійняв дружину і, як завжди, поцілував її в висок. – Все-таки ти маєш рацію – краще відкрито обговорювати, а не за спиною будувати плани.