З життя
Несподіваний переїзд свекрухи під час перебування в пологовому будинку

Находячись у пологовому, невістка дізналася, що свекруха переїхала до них
Молоді батьки одразу ж були відтіснені новоспеченою бабусею від власного сина.
Вже вдома Оксана зауважила, що придбана для сина ванночка та пачка підгузників опинилися на балконі.
– Як добре, що у вас буде синочок. Я давно мріяла назвати сина Макаром! От ви хоч би так внука назвіть! – радісно щебетала по телефону свекруха Оксани.
– Катерина Іванівна, ми вже придумали йому ім’я. Буде Артемом. Артем Васильович чудово звучить, – намагалася пояснити здивована запропонованим ім’ям Оксана.
– Знову ти мене навіть слухати не хочеш! Який Артем? Їх же повно скрізь. Я внуку таке сильне і гарне ім’я підібрала, а ти ніс вернеш? Все з тобою ясно. Егоїстка ти, – розсердилася свекруха і кинула слухавку.
«Своїх синів, головне, назвала Василем і Миколою! А для внука нічого кращого за Макара не знайшлося», – роздратовано розмірковувала про себе Оксана.
Коли вона розповіла чоловікові про цю розмову з його матір’ю, Василь лише засміявся:
«А пам’ятаєш свій віщий сон? Яку рибу ти там бачила?»
***
Оксана та Василь були одружені вже понад десять років, але дітей у пари все ще не було.
Спочатку вони займалися власними кар’єрами та купівлею квартири, потім подорожували.
Коли ближче до тридцяти років задумалися про дитину, з’ясувалося, що все не так просто.
Почалися тривалі походи до лікарів, обстеження та лікування. Здавалося, все має бути добре, але вагітність ніяк не наступала.
Відзначаючи дванадцяту річницю їхнього шлюбу, подружжя з сумом визнало, що, мабуть, залишаться бездітними. Василь, поспішно витираючи набіглу сльозу, промовив:
«Не судилося нам бути батьками. Але я тебе люблю і хочу з тобою зустріти старість, незважаючи ні на що».
Рівно через місяць Оксана побачила надзвичайно яскравий і дивний сон. Їй снилося, що вона заходить у ванну кімнату і бачить у повній води ванні величезного коропа.
«Василю, Василю! Подивися, хто у нас завівся! Як це так вийшло? Ти ж ніколи не ходив на рибалку!» – закричала Оксана чоловікові… і прокинулася.
Було вже ранок. Поспіхом зібравшись на роботу, Оксана поділилася з Василем своїм яскравим сном. Той лише всміхнувся:
«Може й справді риболовлею захопитися? Якщо тобі вже риба сниться!»
На роботі під час чаювання Оксана поділилася з кількома колегами своїм незвичайним сном.
Тамара Петрівна загадково усміхнулася і, підморгнувши Оксані, сказала:
– Ох, Оксанко! Піймаєш ти собі рибку! На все життя.
– Це як?
– Це сон до вагітності. Згадаєш іще мої слова!
Оксана лише зітхнула. Останній місяць вона вже ні на що не розраховувала. Але коли прикинула терміни, зрозуміла, що йде п’ятий день затримки.
Наступного ранку вона ошелешено дивилася на тест із двома яскравими смужками.
Вагітність розвивалася досить благополучно, і майбутню маму мучила лише помірна нудота перші три місяці.
Потім її стала мучити виключно свекруха.
***
Катерина Іванівна була жінкою діяльною і давно чекала онуків. Як тільки дізналася, що її невістка завагітніла, одразу взялася активно наставляти Оксану.
– Тобі потрібно не менше п’ятдесяти пелюшок. Фланелевих і тонких. Праска, сподіваюся, у вас в порядку? Потрібно буде випрати й гладити на найвищій температурі з двох боків!
– Взагалі-то, я не думала сповивати. Зараз можна просто купити сорочки і бодіки з підгузками.
– Про що ти? У тебе ж буде хлопчик! Ніяких підгузків з пластику! Там як у теплиці! Тільки марлеві! Я тебе всьому навчу, а то зіпсуєш внучку моєму здоров’я з дитинства!
– Добре, тільки я тоді хочу хоч вибрати колір та візерунок цих пелюшок, – здалася Оксана. – А то не люблю надто яскраві з принтами.
– Виберемо, не переймайся, – з готовністю повідомила свекруха.
Рівно через тиждень Катерина Іванівна з усмішкою поставила перед здивованою Оксаною об’ємний пакет пелюшок:
«Я подумала, навіщо ти будеш по магазинах ходити, бацили різні чіпляти! Я й без тебе не впораюся, чи що? Дивись, яка фланелька якісна!»
Оксана розчаровано розгортала одну пелюшку за іншою: всі яскравих кольорів і з величезними каченятами, ведмежатками і машинами з величезними очима.
«Гаразд вже, раз купила, так купила. Не сваритися ж з нею з цього приводу».
Вже перебуваючи в пологовому, невістка дізналася, що свекруха переїхала до них пожити «на тиждень-другий, щоб новонародженому допомогти».
Занадто втомлена від нелегко даних пологів, Оксана не знайшла в собі сил заперечити.
«Допомога і справді на перший час знадобиться», – розсудила вона.
«Ой, як ти його тримаєш-то дивно! Дай, швидше дай сюди, покажу хоч як правильно тримати», – з такими словами зустрічала свекруха Оксану на виписці.
Молоді батьки були одразу відтіснені новоспеченою бабусею від власного сина.
Вже вдома Оксана зауважила, що придбана нею ванночка для купання та пачка підгузків опинилися на балконі.
– Я вас купати хоч правильно навчусь! На дно ванночки потрібно плівку покласти, а не ці ваші незрозумілі гірки ставити! А то точно всі кінцівки вивихнете Макарчику моєму.
– Його Артем звати, – нагадав Василь.
– Ну ж для себе назвали як назвали, а для мене він – Макарчик! Підемо куп-куп, Макар! Тільки потрібно, щоб ванна була розпарена. А то ви й застудите ще! – метушилася свекруха, вмикаючи максимально гарячу воду.
Коли ванна була підготовлена, Катерина Іванівна, підхопивши дитину і кричачи на сина, щоб не тримав двері у ванну довго відкритими, пішла мити немовля.
Хлопчик плакав, а бабуся швидко намилювала його дитячим милом. Після купання туго сповила у дві пелюшки одразу.
– У нас же тепло вдома, – спробувала протестувати Оксана.
– Це вам тепло. А він маленький, йому холодно буде. Чепчик не знімай і не розв’язуй, хай так спить!
Ніч для Оксани та її чоловіка видалась неспокійна. Дитина не могла спати на мокрих марлевих підгузниках і постійно будила їх плачем.
Доводилося вставати, розполовинути, міняти і заповивати заново. Всі ці підйоми і постійне турбування не давали спати ні батькам, ні немовляті.
На ранок у відрі для прання громіздилася гора пелюшок, а Оксана та Василь могли змагатися, чиї кола під очима темніші.
У маленького Артема від призначеного бабусею сповивання тепліше з’явилася пітниця.
– Та не пітниця це! – рішуче заявляла Катерина Іванівна, дивлячись на висип. – Це ти щось з’їла, от мого хорошого і сипле!
– Та я й так вже на одній гречці з курятиною сиджу! – обурилася Оксана.
– Можливо, твоє молоко йому зовсім не підходить! Я б краще сумішшю його годувала, – стояла на своєму свекруха.
– Ну вже ні! Буду годувати сама, – не здавалася Оксана.
Свекруха, презирливо цокаючи язиком, видалилася. Але з тієї пори щодня рано вранці, як тільки чула писк немовляти, Катерина Іванівна вламувалася в спальню молодих батьків і забирала сина у Оксани:
«Мама не знає, як тебе заспокоїти! Давай хоч бабуся поносить свого Макарчика. А от у мене соска є!»
Дитина випльовувала запропоновану, але бабуся, незважаючи на протести Оксани, знову і знову намагалася привчити його до соски.
Перше ж зважування показало, що немовля втрачає у вазі.
«Це все тому, що свекруха вічно його у мене від грудей відриває. Мовляв, вона краще з ним по сеансу погоється, ніж він буде мою нібито порожню груди мучити!» – усвідомила Оксана і почала відстоювати своє материнство.
Наступного ранку свекруха звично розкрила двері спальні Оксани і Василя зі словами:
– Іди краще їжу приготуй та попери, а я з онуком поензоннюсь! Що толку йому на твоїй порожній грудях висіти!
– Ні, дякую! Він ще їсть, – рішуче відповіла Оксана, притиснувши до себе сина.
– Було б що їсти! – пророкотила свекруха, незадоволено блискаючи очима. – Дай краще я його поношу!
– Знайде! – спокійно відповіла Оксана. – Коли наїсться, тоді й понести.
Як тільки Оксана категорично заборонила свекрусі забирати у неї сина, той одразу почав збільшуватися у вазі.
Катерина Іванівна лише роздратовано зітхала і скаржилася на те, що Оксана тільки мучити хлопчика.
«Досить з нас бабусиного догляду», – вирішила Оксана і попросила чоловіка сказати матері, що вони вже чудово справляються з батьківськими обов’язками і час би їй поїхати додому.
Після розмови з сином Катерина Іванівна образилася:
– А я хотіла у вас ще пару місяців пожити! Як же мій Макарчик без мене?
– Будемо приходити до тебе в гості, – втішив матір Василь.
Вони й справді майже кожні вихідні приходили до Катерини Іванівни. Та одразу ж вихоплювала онука з рук невістки і радісно цілувала в губи.
«Ай, відпочиньте там самі, поки ми з онуком поспілкуємося!» – роздратовано відмахувалася вона від невістки і сина. Коли наставав момент прощання, вона прижимала онука до себе і казала:
– Ви їдьте, а онучок у мене залишиться. Йому зі мною добре!
– А годувати-то, чим будете? – одного разу жартома спитала Оксана.
– Я знайду йому найкраще молочко! – радісно проголосила свекруха. – Не те, що твоє синюшно-пуповинне!
– Гаразд, мамо, нам пора, – втрутився в цю розмову Василь, передчуваючи, що нічим добрим спілкування його жони зі свекрухою не закінчиться.
Виходячи на вулицю, Оксана сказала чоловікові:
– Я так розумію, що вона з тобою і твоїм братом не наннячилася?
– Та ми майже весь час у бабусі з дідусем жили, – зізнався Василь.
– Воно й видно. Тільки ми не для неї сина народжували. Доведеться їй змиритися з тим, що вона бабуся, а не мати.
