З життя
Невже він тепер житиме з нами?” запитав він у своєї дружини, дивлячись на сина

«І що, він тепер з нами буде жити?» — запитав чоловік у дружини, дивлячись на сина.
Віра Іванівна повернулася додому і дуже здивувалася, побачивши сина. Дмитро вже другий рік жив з дружиною окремо від них, зустрічаючись лише рази два на місяць і то лише у вихідні. А тут — робочий тиждень.
— Щось трапилось? — замість привітання спитала Віра Іванівна.
— А ти що, мене не рада бачити? — спробував жартувати Діма, але, зустрівши строгий погляд матері, відповів: — Та від Лєни пішов.
— Що значить пішов? — суворо запитала вона сина.
З сильним характером, вона жартувати не дуже любила. Робота, мабуть, накладала свій відбиток, адже працювала в колонії для неповнолітніх.
— Ну… ми посварилися, — промовив Дмитро, намагаючись усім виглядом показати, що не хоче говорити на цю тему.
— І що? — подивилася вона синові в очі: — Ти будеш бігти до мене після кожної сварки з дружиною?
— Ми розлучаємося! — випалив Діма.
Віра Іванівна продовжувала дивитися йому в очі, і цей погляд вимагав пояснень. Зітхнувши, Діма сказав:
— Вона хоче, щоб я ще й по дому допомагав. А я і так з роботи втомлений приходжу.
— А ти що, зламався б їй допомогти? — не підтримала його мати.
— І вона мені те саме сказала. Тільки я їй сказав, що жінка — хранителька вогнища і домашні справи має робити вона.
— І де ти це взяв? — запитала його мати, втрачаючи терпіння.
Вона втомилась після роботи, хотіла прийняти душ, відпочити, спокійно повечеряти з чоловіком, а тут він зі своїми примхами. Та ще й з якимись середньовічними мисленнями. Вона все життя прожила з чоловіком, але таке від нього ніколи не чула. Вони разом працювали, разом по дому справлялися, разом дітей виховували й не було у них поділу роботи. А тут, бачте, ЧОЛОВІК у сім’ї знайшовся!
— Я тебе питаю! — закричала на нього мати так, що не знай він страху, неодмінно злякався б. — Де ти це взяв? Справи він поділив! А що, мамонта втомився добувати? Ви обоє працюєте й обоє добувачі. Отже, і домашні справи разом маєте робити. Чи ти їй запропонував з роботи звільнитися і домом займатися? Ні? Тоді чого чіпляєшся? Ти хоч раз бачив, щоб ми з батьком через домашні справи сварились? А все тому, що в нас вистачає розуму однаково іти в упряжці.
У цей час з роботи повернувся батько і, побачивши сина, здивовано запитав:
— Що сталося?
«Навіть питання однакові ставлять» — подумав про себе Діма, а вслух сказав:
— Ми з Лєною розлучаємося.
— Ну і дурень, — коротко відповів батько і пішов на кухню з сумкою продуктів.
— Ігоре, наш син — телепень, — сказала чоловікові Віра Іванівна і розповіла про причину сварки.
— І що, він тепер з нами буде жити? — запитав Ігор дружину, а потім звернувся до сина:
— А ти знаєш, що початкове слово «подружжя» — це партнери? А партнер — це той, хто разом з тобою тягне ту саму упряжку. І тягти ваш віз, тобто сімейні обов’язки, ви маєте навпіл. І якщо один починає відмовлятись від роботи, то другому доводиться тягти за двох. І закінчується це тим, що або один вибивається з сил, або віз ламається.
Діма замислився, але образа на дружину не відпускала. Він сподівався, що батьки його підтримають, а вони фактично стали проти нього. Далі батьки розмовляли про Діму, зовсім не звертаючи на нього уваги. Ігор Володимирович викладав продукти з сумки, а Віра Іванівна розкладала їх по місцях. Вони всім виглядом показували, що Діма тут зайвий і няньчитися з ним не збираються.
Дмитро дивився на їхню сімейну ідилію й не розумів, як вони, такі тверді в житті, одне з одним поводяться, як зайчики.
— Ну і що ти тут стоїш? Іди миритися з дружиною! — суворо сказав йому батько. — І викинь з голови всю цю муть, хто що кому винен! Берегти один одного й допомагати — ось що ви повинні робити! Все, іди, у нас з матір’ю свої справи.
Дмитро вийшов від батьків розгублений, не такого прийому він очікував. Однак образа на Лєну вже минула і він розумів, що й сам добряче потрудився устроївши сварку на рівному місці. Але одне він таки зрозумів: він хоче створити таку ж щасливу сім’ю, як у його батьків.
