Незвичайний чоловік у нашому офісі: історія дорослого в душі юнака.

Був у нас в офісі парубок. Ну як парубок…, вже дорослий чоловік, 36 років. Але він був особливий.

Якщо говорити прямо, то чоловік був не надто розумний від природи. Ну от зовсім не розумний! Але я взяв його на роботу ще 6 років тому і жодного разу не пошкодував. Найцікавіше, що він знав про свою не надто розумну природу і не приховував цього. Більше того, коли прийшов влаштовуватися на роботу, перше, що він мені сказав, була фраза:

— Добрий день! Я не розумний і не приховую цього. Але мені потрібна робота, щоб я міг купувати ліки своїй мамі, вона вже не може працювати.

Це мене трохи здивувало, але я зрозумів, що людина дійсно щира. І, в принципі, не настільки, щоб не впоратися з не дуже складними завданнями. Він мені нагадав героя Дастіна Гоффмана з улюбленої мною картини “Людина дощу”. Я відразу зрозумів, хто переді мною і не хотів його якось образити…

— Ви набагато розумніші більшості людей, які намагаються приховати свій ідіотизм будь-якими способами, але марно. Ок, з завтрашнього дня приходьте на роботу.

З того дня він у нас, як син полку. Отже, 6 років чоловік працював нарівні з усіма. Так, не такий, як усі, але чесний, порядний, пунктуальний і взагалі, на мій погляд, найкращий працівник з усіх, хто у мене працює. Маму після інсульту поставив на ноги, правда довелося йому трохи допомогти з медикаментами і масажистами, а так, він сам робив все і жодного разу не скаржився на труднощі! Весь офіс його любив і прикипів до нього, як до рідного! Так усі закохалися в нього, що відгодували з 75 кг до 100!)) Ми з ним навіть стали чимось схожими))

Так, відволікся… Позавчора, коли я заїхав в офіс після довгої відсутності, мені помічниця відразу:

— Олеже, звільняється! Може Ви переконаєте його залишитися???! Як ми без нього?!

Я і сам здивувався! Як це звільняється??? Куди??? Чому??? Попросив покликати його в кабінет. Заходить за 10 хвилин, голову опустив так, що підборіддя аж на животі. Стоїть, в очі не дивиться…

— Олеже! Що сталося??? Що тебе не влаштовує? Хтось образив?? Тільки покажи пальцем, звільню половину офісу!

— Ні-ні, що Ви, не треба, я всіх їх люблю. Просто… я… це… ну… ось…

— Ну не тягни, кажи що потрібно? З мамою проблеми???

— Ні, з мамою все добре, дякую… Я хочу одружитися!

І тут я завис, як зламаний айфон! Відразу напрошувалося питання “як це, одружуся?” Але хто я такий, щоб таке питати?? Він такий же людина, як і я сам, і нічого йому не чужо…, але блін…, якось мене це здивувало.

— Справа потрібна, сподіваюся, одружитися хочеш не тільки ти, але й потенційна наречена, якщо вона вже є в тебе на приміті, теж бажає того ж?

— Так, звичайно!!! Вона мене вже рік запрошує до себе, у Швецію! Разом з мамою. Вона мене любить і мою маму!

Бльооо, щось мені це зовсім не подобається… Хворого чоловіка, аутиста…, у Швецію…, …і маму.. Жах якийсь!

— Напевно хороша дівчина, раз ти збираєшся туди з мамою!

— Вона дуже гарна, руденька і розумніша за мене! Я вам зараз покажу фото.

І тут він витягає з кишені айфон 7! Ого, думаю, не погано! Усі ці роки в нього була стара розкладачка, яку ми марно намагалися у нього забрати, щоб він пересів на нормальний телефон! І адже новий був у нього Samsung, подарували на День народження, а моя “Сонька” була Z3, я через півроку новий собі взяв, а цей віддав йому. Але він ніяк не хотів “пересажуватися” на нормальний телефон. Ми розуміли, що йому це складно, тому не наполягали. А тут… Айфон…7!!! Я навіть не встиг задати питання, а він мені вже відповідає…

— Це мені Кароліна подарувала і дуже багато своїх фото туди завантажила, щоб я не сумував…

В цю мить у моїй голові вже варилася каша з жахливих думок. І я очікував, що на фото виявиться якась розкішна Памела Андерсон зі старих постерів. Але те, що я побачив, повергло мене в шок! На фото руденька дівчина, з характерними рисами людей з відомим синдромом. Я їх завжди називаю “Сонячними людьми”.

Вони ж не винні, що мають одну зайву хромосому. В іншому вони такі ж, як і ми, а в чомусь навіть перевершують нас! У всякому разі, вони нас не вважають якимись дурнями тільки тому, що у нас на одну хромосому менше! Хоча, за логікою речей, вони могли б саме так мислити. Але в житті це дуже приємні і безпечні люди. І, що мені особливо в них подобається, вони завжди усміхаються! Особисто для мене усмішки “Сонячних людей” набагато приємніші, ніж гіпсокартонні усмішки, які все частіше оточують нас люди, проклинаючи за спинами останніми словами!

— Дійсно, красуня! Тобі дуже пощастило! Якщо все так, як ти кажеш, я з особливими почуттями, як твій керівник, але радий, як людина, відпущу тебе до твоєї красуні! Якщо ти не проти, я зателефоную твоїй мамі, уточню деякі деталі і куплю вам обом квиток на літак. Добре?

Олег завжди був усміхненим, веселим…, але такого щастя на обличчі я у нього ніколи не бачив! За це вираження обличчя я б відправив його хоч у Бразилію, хоч куди і за будь-які гроші! Він заляскав у долоні, як дитина, і сам набрав на своєму айфоні номер мами і дав мені телефон. А найголовніше, чому я завжди вважаю аутистів набагато розумнішими за нас, дурних, він віддав мені телефон і вийшов за двері! І адже знав, що розмова буде про нього, але він розумів і те, що я не зможу толком розмовляти про нього в третій особі! Ну хто з звичайних людей вчинив би так само?! Ніхто, навпаки, стояли б і намагалися все підслухати! Унікальні люди! Розумні! Тактовні!

І чому б їм не бути щасливими, як оточуючі??? Я більше скажу, такі люди набагато щасливіші в сім’ях, ніж ми з вами, тому що вони не вміють брехати, не вміють кричати один на одного, але вміють любити і бути вірними!

І хто з нас розумніший, а хто дурніший?? Сподіваюся, висновок очевидний!))

І так, з його мамою ми переговорили, виявляється, вона вже добре знає ту дівчину і немає ніяких сумнівів… І завтра, тобто вже сьогодні о 8 ранку я везу свого колишнього працівника і його маму в Бориспіль, а об 11:25 вони вилітають до Стокгольма. Вони будуть щасливі всі разом, а я буду щасливий тут один за них всіх! Але, в березні, якщо нічого не зміниться, я полечу теж до Стокгольма, щоб одружити свого найкращого і найпозитивнішого працівника!

Коли дивишся на таких людей, тобі не шкода ні часу, ні грошей, ні зусиль, лише б хоч якось зробити їхнє життя кращим! А потім дивишся навколо і бачиш тих, хто твою доброту сприймають за слабкість і намагаються насрати в душу, дивишся на них і вже не бачиш, бо вони для тебе нуль, пустота, вони для тебе не існують! Але хороших людей більше. Саме тому цей кепський земний шарик ще крутиться…

Піду заварю тазик кави, щоб не заснути і не проспати аеропорт!