З життя
Після пологів свекруха оточила мене такою турботою, що я не стримала сліз: а моя мама навіть не зателефонувала

Після пологів свекруха оточила мене такою турботою, що я не втримала сліз: а моя мама навіть не подзвонила.
Є такий вислів: «Чого очі не бачили — те сердце не боліло». Я все частіше згадую його після розмов із матір’ю. Здається, що вона забула — у неї є не лише син, а й донька. Інакше чим пояснити її байдужість?
Після школи я поїхала із рідного села — там не бачила для себе майбутнього. Хотілося вирватися, досягти чогось у великому місті. Вступити до університету, отримати професію, збудувати своє життя. Там же я зустріла чоловіка, ми побралися, а трохи згодом у нас народилась дитина. І якби не свекор із свекрухою, жити нам було б неймовірно важко.
Родичі чоловіка допомогли з першим внеском на іпотеку. Ми навіть два роки жили в них, щоб накопичити на власне житло. Було непросто, але ми впоралися. Свекруха стала мені близькою, багато чого навчила, підтримувала. Та все ж я мріяла про свій куток. Не тому що не любила їх — просто хотіла, щоб у нашої родини був свій простір.
А ось мама… Моя мама майже не була присутня в моєму житті. Рідкісні дзвінки, і то лише щоб поскаржитися на життя чи розповісти чергову історію про мого брата. За весь час розмови вона жодного разу не загадала, як у мене справи. Зате я знала, які оцінки у брата, які джинси він носить і як він витягнувся за літо. Це стало нормою ще з часів університету. Її ніколи не цікавило, як я склала сесію, але вона завжди хизувалася п’ятірками брата з фізкультури.
Я звикла. Але коли ми з чоловіком нарешті купили своє житло й взяли іпотеку, я подзвонила їй поділитися радістю. І що ж? Вона майже не слухала. У неї була важливіша подія — брат одружується!
— Уявляєш, така гарна дівчина! Донька тітки Олени, пам’ятаєш її? За місяць весілля! Скільки клопоту!
Вона щебетала про оренду зали, вибір сукні, список гостей… Я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що свято — це даремна витрата грошей. У підсумку вона навіть не приїхала, сказавши, що захворіла. Мені досі здається, що вона просто не хотіла.
Братові тоді було дев’ятнадцять, нареченій — вісімнадцять. Звідки в них гроші на весілля? Судячи з усього, мама із тещами зкинулися. А нам з чоловіком сказали: «Ну ви тебе приїжджайте, якщо зможете». Ми не поїхали. Роботи було багато, і, чесно кажучи, не хотілося. Із братом у нас завжди були холодні стосунки, а на маму я тоді образилася.
Минуло півроку. Мама подзвонила знову. Не запитати, як у нас, а повернути новину: вони купили братові з дружиною квартиру поруч із її домом.
— Навіщо кредит? Ми продали бабусину квартиру, тесть із тещею теж допомогли — все зібрали й купили!
Бабусина квартира… Мама завжди казала, що залишить її собі — здаватиме на пенсії. Коли я жила в орендованій квартирі з дитиною й чоловіком, їй і на думку не спало запропонувати цю квартиру. Ні копійки нам тоді не дісталося. А тут — подарунки, турбота, допомога.
Але найболючіше відчулося, коли я завагітніла. Я страшно боялася. Хотілося, щоб поруч була мама. Хоч трішки, хоч на початку. Я сама запропонувала оплатити квитки — лиш би вона приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що у внучки (дочки брата) нежить, і вона залишилася з нею. Адже у невістки, напевно, теж є мати. Але це неважливо.
Моя свекруха одразу зрозуміла, що відбувається. Вона приїхала до пологового, обняла мене, допомогла зібрати речі, приготувала будинок. Після пологів вона була поруч кожної хвилини. Годувала, прибирала, гуляла з дитиною, а я лежала й плакала — від вдячності. А мама? Мама, отримавши від мене смс про народження онучки, відписала: «Вітаю». І все. Ні дзвінка. Ні запитання, як я, як малюк, як пройшли пологи.
Минуло два тижні — жодного знаку. Потім вона все ж подзвонила, але лише для того, щоб похизуватися, що «мала вже майже пішла». Мала на увазі внучку — дочку брата. Я слухала мовчки, а потім просто поклала слухавку. Відтоді не дзвоню. І вона — теж.
Може, так і краще. Я втомилася відчувати себе непотрібною. Мама, мабуває, вважає, що в неї одна дитина й одна онука. Хай буде так. Тільки від цього серце не болить менше…
