Connect with us

З життя

Подруга моєї дружини постійно опиняється в неприємностях, навіть без жодних зусиль

Published

on

Вікторія — найближча подруга моєї дружини, яка регулярно потрапляє в надзвичайно неприємні ситуації, хоча жодних особливих зусиль для цього не докладає. Просто така у неї аномальна невдача. Перший дивовижний випадок трапився з нею десь три роки тому.

Віка поверталася з роботи о дванадцятій ночі, припаркувала машину і, як зазвичай, швидким кроком рушила у хвилюючий і захоплюючий стометровий біг до ручки під’їзної двері. Не добігла трьох метрів. Із темряви з’явилися двоє в капюшонах, порадили їй зупинитися, попросили грошей, коштовностей й інших супутніх товарів і послуг. А щоб жертва не вступила в непотрібну демагогічну полеміку, ці викачі вдарили Віку битою по голові.

Результат: струс мозку, обширна гематома, ну і так, по дрібницях: сумочка з дуже важливими документами, грошима, ключами та іншими правами й паспортом. Вийшовши з непроглядного мороку, бідолаха, як і годиться, написала заяву в поліцію. Поліцейські неохоче відкрили справу, але тут же благополучно і закрили її з формулюванням: “Через неможливість встановлення особи, яка підлягає відповідальності”. Віці було дуже прикро, і вона не квапилася здаватися; обійшла весь свій будинок, питаючи, хто міг щось бачити або чути.

Нарешті їй пощастило — знайшлася людина, у якої тієї ночі під під’їздом стояла машина з увімкнутим відеореєстратором. Більше того, цей чоловік, побачивши все, що відбулося, ще вранці на власний розсуд заніс відео до поліції (приблизно тоді, коли Віка з перев’язаною, як у партизана, головою писала заяву). Цю людину з активною життєвою позицією подякували, але сказали, що момент нападу видно дуже погано, а слів взагалі не розібрати. Так, обличчя з’явилися, коли вони пробігали повз машину з жіночою сумочкою, але що ці обличчя? Звичайні обличчя. Якби на майках у цих хлопців написаний був номер паспорта і фактична адреса проживання, або вони хоча б чітко і голосно вимовили на камеру свої прізвища — тоді так, а так: якщо в вас усе, дякуємо за сигнал і не заважайте працювати. Довелося Віці обтертися, а відео залишити собі на добру пам’ять.

Відтоді чоловік намагався зустрічати її на стоянці, а діти стежили за нею з вікна.

Але чоловік також був зайнятою людиною і іноді приїжджав із роботи ще пізніше. Не хотіла вона цього, але все ж таки іноді Вікторії доводилося самій йти від машини до під’їзду, і рано чи пізно сценарій майже повністю повторився. Відмінності були в незначних деталях: після удару по голові, жертва не стала падати, як минулого разу, а вдалася до самодіяльності — встигла бризнути балончиком у лиходіїв, тому ударів усього було два (другий набагато сильніший за перший).

А поліція так і не відійшла від попереднього пошукового плану, ще й цього разу закрила справу набагато швидше за першу, адже жертва взагалі не бачила облич нападників. Відтоді минув нервовий і важкий рік, за який чоловік зібрав валізи, попрощався і назавжди поїхав шукати легкого зарубіжного життя, а Віка встигла змінити кілька місць роботи, зробити нову зачіску і ремонт у квартирі.

І ось якось наша героїня заїхала на автомийку і впізнала одного з нападників. Було видно, що він добре знає працівників мийки, та й вони його бачать не вперше, але в поліції сказали: – Навіть якщо це він, нам нічого йому висунути, бо відео не може бути доказом, по-перше, воно мутне, і з нього не зрозуміло: то чи бив вас по голові, чи просто виходив із під’їзду з битою, і взагалі, чи це він? А ще ніхто нам не дозволить тримати на мийці цілодобову засідку, щоб ловити невідомо кого. Так що краще носіть німецький шолом, громадянка, якщо вже шляєтеся ночами.

Минув ще один феєричний рік, за який повністю минули головні болі, а Віка встигла закохатися в надійного мужчину і навіть щасливо за нього вийшла заміж. Незабаром стара, невирішена справа про пограбування чудесним чином спливла з далекої полички поліцейського архіву, завирувала, і ось — несподівана радість: обох нападників у мить спіймали, як бліх під мікроскопом, потім урочисто засудили й на дванадцять років відправили у віддалений заклад відбування покарання. Але попри те, що життя загалом налагодилося, легкі кримінальні неприємності все ж таки продовжували знаходити Віку — карму ж ніхто не скасовував.

Одного разу ввечері, в самий годину-пік, Віка дуже запізнювалася на важливу зустріч, кинула машину і занурилася в метро. І ось, вийшовши на вулицю, вона виявила довгий, брутальний розріз на своїй улюбленій сумці, та ще й усередині не було її різнокольорового гаманця з усіма документами, кредитками та купою грошей на відпустку. Віка для пристойності зробила декілька непомітних схлипів і, не гаючи часу, зателефонувала своєму улюбленому чоловікові (благо телефон не викрали): – Алло, зайчик, ти будеш сміятися, але мене знову обікрали, точно не знаю, але найімовірніше в метро.

Надійний чоловік, увімкнувся наполовину: – Вікуся, не хвилюйся, все буде гаразд. Де ти? – Біля станції Київська. – Не вимикайся, швидко повернися у метро і, як побачиш хоч одного поліцейського, підійди, дай йому трубку і розслабся. За півтори хвилини постраждала вже сиділа у поліцейському відділку метрополітену, а навколо метушилися схвильовані працівники, настійливо пропонуючи Вікторії обрати чай: зелений, чорний або чорний з бергамотом. І вже через дві забруднені години в двері нарешті з грохотом увірвався якийсь спітнілий і запхоканий, але дуже щасливий капітан із жіночим різнокольоровим гаманцем у руках.

У гаманці було: все, все, все і навіть гроші. Добре бути заміжньою за генералом поліції.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 1 =

Також цікаво:

З життя18 хвилин ago

Мрії про дитину: хто заплатить за щастя?

**Щоденник батька** Де мені жити — у реальності чи в якомусь цирку? Мій син, дорослий чоловік, наче знову став хлопчиськом,...

З життя23 хвилини ago

Свекруха ображена через відмову прихистити її сина-студента

Ото ж, слухай, як у нас справа була. Ми з чоловіком вже одинадцять років разом. Живемо у власній двокімнатній квартирі,...

З життя33 хвилини ago

Личная жизнь за гранью: как она привела к разлуке с семьей

Странный сон, как будто бы всё наяву, но в ином измерении. Когда я наконец решилась на свою жизнь, дочь назвала...

З життя41 хвилина ago

«Відмовившись від сина заради кар’єри, а я стала для нього новою матір’ю»

Ольга народила раптово — на восьмому місяці, передчасно. Лікарі швидко врятували ситуацію, і вже за кілька годин вона тримала на...

З життя49 хвилин ago

Три вовка прийшли попрощатися”: Як лісник нагодував вовчицю і здобув несподівану вдячність

Зимою до села, схованого серед густих смерек на околиці Карпат, прийшла вовчиця. Це був морозний вечір, коли сніг хрустів під...

З життя52 хвилини ago

«Свекруха вирішила, що знайде синові кращу дружину, а я зрозуміла, що взаємини приречені»

«Нічого, ще встигну знайти синові справжню дівчину!» — оголосила свекруха. А я того дня зрозуміла: між нами ніколи не буде...

З життя1 годину ago

«Скоро мама, а в мыслях — салоны и вечеринки. Как будто не ребёнка ждёт…»

Ольга Ивановна сидела на кухне, глядя в окно, где начинал кружить первый зимний снег. Сердце ныло не от холода, а...

З життя1 годину ago

«Вона відмовилася від сина заради кар’єри, а я стала йому рідною»

**Мій щоденник** Роди в мене почалися раптово — передчасно, на восьмому місяці. Лікарі швидко прийняли рішення, і вже за кілька...