Повернення додому після святкування дня народження чоловіка в ресторані.

Ярослава поверталася із чоловіком з ресторану, де вони святкували його день народження. Прекрасно провели час. Багато людей, родичі, колеги з роботи. Багатьох Ярослава бачила вперше, але якщо Володимир вирішив їх запросити, значить, так потрібно.

Ярослава не з тих, хто обговорює рішення чоловіка, вона не любила скандали і з’ясування стосунків. Їй було простіше погодитись з Володимиром, ніж доводити свою правоту.
– Яро, у тебе ключі від квартири далеко? Дістанеш?
Ярослава відкрила сумочку, намагаючись намацати там ключі. Тут різка біль, дівчина так смикнула рукою, що сумочка впала на підлогу.
– Чого ти кричиш?
– Укололась об щось.
– У твоїй сумочці чорт ногу зломить, так що нічого дивного.

Ярослава не стала сперечатись із чоловіком, підняла сумку, акуратно дістала ключі. Вони зайшли до квартири, вона вже й забула про те, що об щось укололася. Від утоми ноги нили, хотілося прийняти душ і впасти в ліжко. Прокинувшись вранці, вона відчула сильний біль у руці, палець почервонів і набряк. І тут вона згадала події вчорашнього вечора, взяла сумку, щоб подивитися, що всередині. Обережно дістаючи річ за річчю, вона побачила на дні сумки велику іржаву голку.

– Що це?
Вона не розуміла, як це могло тут опинитися. Вона взяла цю дивну знахідку і викинула в смітник. Потім пішла за аптечкою, щоб обробити місце уколу. Перебинтувавши почервонілий палець, Ярослава вирушила на роботу. Але вже до обіду зрозуміла, що в неї піднялась температура.

Вона зателефонувала чоловікові:
– Володимире, не знаю, що робити? Напевно, вчора якусь заразу підхопила. Температура, голова болить, усе тіло ламає. Володимире, уяви, я у себе в сумці знайшла велику іржаву голку, саме об неї я вчора укололась.
– Може, тобі краще до лікаря звернутись, не дай Бог правець чи зараження крові.
– Володю, не накручуй. Я рану обробила, все буде гаразд.
Але з кожним годиною Ярославі ставало гірше. Якось досидівши до кінця робочого дня, Ярослава викликала таксі і поїхала додому. Розуміла, що шлях додому громадським транспортом вона просто не осилить. Приїхавши додому, вона впала на диван і провалилася в сон.

Їй наснилася бабуся Ганна, яка померла, коли Ярослава була ще зовсім маленькою. Звідки Ярослава знала, що це бабуся Ганна, вона не знала, але знала, що це вона. Бабуся була старенькою, зігнутою. Її вигляд налякав би багатьох, але Ярослава відчувала, що бабуся хоче їй допомогти.

Бабуся вела Ярославу полем, показала, які трави їй потрібно зібрати, сказала, що їй потрібно зробити настій і цей настій потрібно пити, щоб очистити тіло від чорного, що його почало поїдати. Вона сказала, що є та, яка бажає їй зла. Але щоб з нею боротися, потрібно залишитися живою. Часу у Ярослави зовсім мало.
Ярослава прокинулася в холодному поту. Їй здалося, що вона спала дуже довго, але, подивившись на годинник, вона зрозуміла, що минуло лише кілька хвилин. Вона почула, як ляпнула вхідні двері, прийшов Володимир. Дівчина сповзла з дивана і вийшла в коридор. Володимир, побачивши її, ахнув:
– Що з тобою? Ти на себе в дзеркало подивися.

Ярослава підійшла до дзеркала. Ще вчора вона бачила у відображенні красиву, усміхнену дівчину. А зараз у відображенні вона бачила себе, але не впізнавала. Волосся висіло пасмами, синці під очима, сіре обличчя, порожній погляд.
– Що це за нісенітниця?

І тут Ярослава згадала сон. Вона сказала чоловікові:
– Бабусю бачила уві сні. Вона сказала, що я маю робити…
– Ярославо, одягайся, ми їдемо в лікарню.
– Я нікуди не поїду, бабуся сказала, що лікарі мені не допоможуть.
Удома розгорівся справжній скандал. Володимир назвав дружину божевільною, якій у маренні приснилася якась бабця, невідомо хто.
Вперше вони дуже сильно посварились. Володимир навіть хотів застосувати силу, схопив дружину за руку і потягнув до виходу.

– Не хочеш добровільно їхати до лікарні — повезу тебе силоміць.
Але Ярослава вирвала руку, не встояла на ногах, впала, вдарившись об кут.
Володимир розсердився ще більше, схопив сумку, ляснув дверима і пішов. Усе, що змогла зробити Ярослава — так це написати начальникові, сказати, що підхопила вірус і буде змушена залишитися вдома на кілька днів.

Володимир прийшов додому ближче до півночі, просив у дружини вибачення, все, що вона сказала:
– Звези мене завтра в село, де жила моя бабуся.
Вранці Ярослава більше була схожа на живий труп, ніж на молоду здорову дівчину. Володимир продовжував благати дружину:
– Яро, не дуркуй, поїхали до лікарні. Я не хочу тебе втратити.

Але вони поїхали в село. Все, що пам’ятала Ярослава, так це назва села. Вона не була там з тих пір, коли батьки продали бабусин будинок після її смерті. Увесь шлях Ярослава спала. Вона навіть не розуміла, на яке поле їм їхати, але під’їжджаючи до села, вона прокинулась і сказала чоловікові:
– Нам туди.

Вона якось вийшла з машини, знеможено впала на траву. Але вона знала, що вона там, куди привела її бабуся Ганна. Вона знайшла трави, які уві сні показала їй бабуся, і вони поїхали додому. Володимир приготував дружині відвар, зробив усе так, як вона казала. Ярослава почала пити відвар маленькими ковтками, але з кожним ковтком їй, здавалося, ставало легше.

Вона насилу дійшла до туалету, коли встала з унітазу, то побачила, що її сеча чорного кольору. Але побачене не налякало її, скоріше навпаки, вона повторила слова бабусі:
– Чорне виходить…

Цієї ночі уві сні до Ярослави знову з’явилася бабуся. Вона стояла і усміхалася. Потім почала говорити.
– На тебе, онученько, порчу навели через іржаву голку. Мій відвар поверне тобі сили, але це не надовго. Тобі треба знайти того, хто це зробив і його ж зло повернути йому. Я не знаю, хто це зробив. Не бачу. Але зі всім цим якось пов’язаний твій чоловік. Якби ти не викинула ту голку, через яку все це було зроблено, то я могла б сказати більше. Але…

Ми вчинімо так. Підеш до магазину, купиш упаковку голок, над найбільшою скажеш ось цей замовляння: “Духи ночні, раніше живі! Почуйте мене, примари ночі, правди пророче. Оточіть мене! Укажіть, допоможіть, ворога мого знайдіть…”. Голку цю поклади в сумку чоловіка. Той, хто зробив на тебе порчу, уколеться об твою голку. Тоді ми дізнаємося його ім’я і зможемо його ж зло йому повернути.
Бабуся, сказав це, розчинилася ніби в тумані.

Ярослава прокинулася. Вона все ще жахливо почувалась, але вона знала, що обов’язково одужає. Знала, що бабуся їй допоможе.
Володимир вирішив сьогодні залишитися вдома, щоб побути з дружиною, доглядати за нею. Яким було його здивування, коли вона зібралася до магазину, при цьому сказала, що їй треба піти одній:

– Яро, не дурій, ти ледве на ногах стоїш. Давай я піду з тобою.
– Вовику, зготуй мені супчик, у мене після цього вірусу жахливий апетит прокинувся.
Ярослава зробила все так, як уві сні сказала їй бабуся. Уже ввечері заговорена голка лежала у Володимира в сумці. Він запитав у Ярослави перед сном:
– Ти впевнена, що сама впораєшся? Може мені ще залишитися з тобою?
– Я впораюся.

Ярославі ставало легше, але вона знала, що зло все ще всередині неї, вона відчувала, як воно блукає по її тілу, як по власному дому, отруюючи її. Але відвар, який вона приймала вже третій день, був як протиотрута. Вона відчувала, як ця протиотрута не подобалося тому, що в ній сиділо.
Вона насилу дочекалася, коли Володимир повернеться з роботи. Вона зустрічала його на порозі. Першим її питанням було:

– Як минув твій день?
– Усе гаразд, а чому ти питаєш?
Ярослава вже подумала, що той, хто наслала на неї порчу, поки не з’явився, коли Володимир обернувся і додав:
– Яро, уяви, сьогодні Ірина з сусіднього відділу вирішила мені допомогти, дістати з моєї сумки ключі від кабінету. У мене руки були зайняті папками з документами. Так ось вона сунула руку в сумку і натрапила там на голку. Звідки в моїй сумці голки? Вона на мене так зло подивилася, думав, що вб’є мене поглядом.
– А що у тебе з цією Іриною?
– Яро, кинь. Я люблю тільки тебе. Мені не Ірина, не Марина, мені ніхто, крім тебе, не потрібен.
– Вона була на святкуванні твого дня народження в ресторані?
– Була, вона моя добра колега, але не більше.

У Ярослави ніби пазл склався після цих слів. Тепер вона зрозуміла, як стара іржава голка потрапила до неї в сумку.
Володимир пішов на кухню, де його чекав вечеря.
Стояло Ярославі заснути, як вона знову побачила бабусю. Та сказала, що їй робити, як повернути Ірині все те зло, що вона хотіла завдати Ярославі. Бабуся сказала, що їй тепер все ясно. Ірина хотіла за допомогою магії позбутися суперниці, а потім зайняти її місце поруч із Володимиром. Якби у неї це не вийшло зробити природнім шляхом, то вона знову звернулася б до магії. Ця жінка ні перед чим не зупинилася б.

Ярослава зробила все, як її навчила бабуся. Невдовзі Володимир сказав, що Ірина пішла на лікарняний, що їй зовсім погано, лікарі нібито розводять руками.
Ярослава попросила чоловіка звозити її на вихідних в село, де колись жила бабуся, на кладовище, на якому Ярослава не була з дня похорону. Вона купила букет квітів, взяла рукавички, щоб прополоти могилу від старої трави. Вона насилу знайшла могилу бабусі Ганни. Коли вона підійшла до могили, то побачила на пам’ятнику фотографію, саме вона приходила до неї уві сні, саме вона врятувала її від смерті. Ярослава привела могилу бабусі в порядок, поставила квіти в пляшку з водою. Вона сіла на лавочку і сказала:

– Бабусю, ти вибач, що я не приходила раніше. Вважала, що батьки приїжджають до тебе раз на рік і цього достатньо. Але я була не права. Тепер я теж буду приїжджати. Якби не ти, то, напевно, мене вже не було б.

Тут Ярослава відчула, що ніби бабуся поклала їй руки на плечі. Ярослава озирнулася, але там нікого не було, лише легкий вітерець…