З життя
Приїхала? І хто тебе кликав? Краще б грошима допомогла, – сухо сказала тітка.

Ви приїхали? І хто вас взагалі запросив? Краще б грошима допомогли, – сухо сказала тітка Марія.
Леся зморщила обличчя від нав’язливого дзвінка, який змусив її прокинутися.
Вона здивовано подивилася на екран телефону – дзвонила двоюрідна сестра, з якою вони не спілкувалися більше двох років.
– Ти що спиш? Щастить, а я ось і оком не можу зморгнути. Всі сльози вже проплакала…
– Ніч, звісно, я сплю, – Леся подивилася на годинник, який показував пів на другу ночі.
– Якщо так спокійно спиш, то, мабуть, нічого не знаєш? – продовжувала загадково говрити дівчина.
– Жанно, давай ближче до справи, – позіхнула в трубку Леся. – Мені рано вставати.
– Встигнеш виспатися. Біда в родині у нас! – з докором промовила сестра, наче дівчина була якось до цього причетна.
– Яка? – злякано запитала Леся, думаючи, що трапилась якась біда з її матір’ю.
– Дядько Тарас сьогодні помер, – крізь сльози сказала Жанна. – Раптово і несподівано. Для тітки Маші це стало великою несподіванкою. Грошей немає. Треба зі скинутися на допомогу. Ми завтра з братом їдемо в село. Ти поїдеш з нами?
– Ні, я не можу. Тільки на похорон приїду.
– Тоді перешли мені гроші, ми завтра їх тітці передамо, – знову нагадала про фінансову допомогу Жанна. – П’ять тисяч гривень.
Леся відразу ж перевела через телефон двоюрідній сестрі потрібну суму і знову лягла спати.
Вона не дуже засмутилася від сумної новини, оскільки вже давно не спілкувалася з родичами з боку батька.
Після його смерті вони перестали контактувати з сім’єю Лесі, заявивши, що тепер вони їм більше не рідня.
Дівчина вважала, що стояти осторонь буде некрасиво, і вирішила допомогти.
Після грошового переказу їй ніхто не дзвонив. Жанна одразу ж про неї забула.
Леся кілька разів намагалася їй зателефонувати, щоб дізнатися дату похорону, але сестра не брала трубку.
З великими труднощами дізнавшись дату через спільних знайомих, дівчина поїхала провести чоловіка в останню путь.
Тітка Марія з незадоволеним обличчям зустріла племінницю, ніби більше засмутилася її появленням, ніж смертю чоловіка.
– Приїхала… Хто тебе тільки покликав?! Краще б копієчкою допомогла, – презирливо сказала жінка.
– Я вам передала п’ять тисяч, – заперечила Леся.
– Дивно, щось мені нічого не дійшло, – недовірливо промовила тітка Марія.
– Я з Жанною передавала…
– Ой, брешеш, – жінка схрестила руки на животі. – Вони мені з Артемом лише десять тисяч віддали. По п’ять від кожного. Тебе у цьому списку не було.
– Нічого не розумію, – Леся шукаючи очима двоюрідну сестру.
Але та, як на зло, кудись пропала. Дівчина з великими труднощами знайшла її на вулиці, біля паркану.
– Жанно, ти що тітці Марії не передавала від мене гроші? Тоді де вони? – запитала Леся.
– Віддала я, – неохоче відповіла дівчина.
– Вона сказала, що гроші тільки від тебе і Артема…
– Щось напутала, – байдуже відповіла Жанна.
– Ти віддала десять тисяч?
– Так.
– Це ж за двох, а не за трьох!
– Ну вибач, а хтось бензин теж повинен оплачувати, – Жанна закотила очі і скривила обличчя.
– П’ять тисяч? Їхати всього двісті кілометрів. До того ж, чому я вам повинна оплачувати проїзд? – задала купу питань Леся.
– Не розумію, ти хочеш, щоб я повернула тобі гроші чи що? – саркастично запитала дівчина.
– Так, хочу!
– Зараз немає, пізніше перекажу, – Жанна повернулася і з гордо піднятою головою пішла геть.
Лесі після всього цього відразу ж захотілося піти з чужого дому, оскільки реакція тітки і вчинок двоюрідної сестри змусили її пожалкувати про те, що вона вирішила допомогти.
Таємно дівчина викликала таксі та поїхала. Через тиждень їй зі сльозами зателефонувала мати.
– Доню, це правда, що ти спочатку дала гроші на похорон Тараса, а потім забрала? – майже плачучи, запитала жінка.
– Далала, але нічого не забрала.
– Тітка Марія ходить по селу і всім каже, що ти забрала гроші. Образилася на те, що вона тебе не зустріла з розкритими обіймами, – з сумом промовила мати. – Мені по селу соромно ходити, всі криво дивляться.
– Мамо, всі не так було! – Леся була обурена плітками, які розпустила рідня.
Вона тут же розповіла матері про те, що насправді сталося в домі тітки Марії.
– Жанна мені так і не повернула грошей, – завершила свою розповідь Леся.
– Вона гроші у тітки Марії забрала, значить, а сказала, що це ти їх забрала назад! От безсовісна! – сердито проговорила жінка.
Дізнавшись про це, Леся спочатку хотіла зателефонувати Жанні, але потім вирішила не псувати собі нерви і просто перестала з нею спілкуватися.
Але через пару місяців двоюрідна сестра раптом сама нагадала про себе.
– Дядькові Тарасу вирішили поставити пам’ятник. З тебе сім тисяч, – діловим тоном повідомила Жанна.
– Ні, я більше ні копійки не дам!
– Дивне ставлення до рідних, – заохала в трубку Жанна. – Не очікувала, не очікувала, чесно скажу.
– Я теж не очікувала, що мене обмануть, як дурочку, а потім ще й плітки пустять.
– Ти про що взагалі?
– Гроші мої у тітки Марії забрала?
– Ні!
– Брешеш!
– Ну забрала, а що з того? – з викликом сказала Жанна. – Ти все одно рідко тратишся на рідню.
– Може, тому що про мене згадують лише в трагічних ситуаціях?
– Навіщо тоді рідні? Загалом, ти даси гроші чи ні?
– Ні. Ті, що ти забрала у тітки Марії, мені не віддала, взяла собі, але все виставила так, ніби вони у мене. І після всього цього ти думаєш, що я з тобою буду мати справи? – висловилася Леся і, не бажаючи більше слухати двоюрідну сестру, заблокувала її номер.
