З життя
Припини вередувати, я голодний! Хіба хвороба – привід лежати?

“Годі вже капризувати, я голодний! Хіба другий день застуди — це підстава лежати?”
Нерозуміння чоловіком найпростіших речей стало точкою неповернення у долі моєї подруги. Ми знайомі з Марічкою ще зі шкільних років. Завжди вважала її сильною жінкою, але те, що вона терпіла цей шок бож три роки, досі мене вражає.
Її чоловік Тарас був із тих, хто звик бачити все лише на свій лад. Голова болить чи температура під сорок? Неважливо, головне — щоб вечеря була вчасно. Для Тараса статус дружини включав функції кухарки, прибиральниці, медсестри та психологині, але сам він ці ролі сприймав відсторонено і не був готовий навіть до співчуття.
Навіть коли Марічка втрапила до лікарні з ускладненнями після грипу, він навіть не завітав до неї. А після виписки одразу ж завдав удар: “А хто вечерю готуватиме?” Коли Марічка відповіла, що не вставала цілу ніч, він фуркнув: “Оце трагедія! Втомилася… Тоді не ледачи, а рухайся, їсти хочеться!”
Марічка підвелася, але не по покупки, а до ЗАГСу. Потім зібрала речі та поїхала до батьків. Мовчки, без пояснень й скандалів. Просто пішла.
І це було правильно. Коли кохання переростає в презирство, залишатися поруч — означає ламати себе. Тепер у Марічки знову відчувається сила, я чую її у голосі. І вірю, що попереду в неї все буде добре.
